Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
…
Юркевич П.Д. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого // Юркевич П.Д. Вибране. Бібліотека часопису “Філософська і соціологічна думка”, серія “Українські мислителі” / Переклад з російської В.П. Недашківського; упорядкування, передмова й примітки А.Г. Тихолаза. ? К.: “Абрис”, 1993. ? С.73-114.
Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх
(1970 - 1831)
Німецький філософ, створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему-як завершення західноєвропейської класичної філософії данного напрямку.
Цілісно система викладена в його “Енциклопедії філософських наук”, а конкретніше у таких працях як “Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духу”.
“Наука логіки” – теж нова наука, створена Гегелем. Її предмет – мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії – водночас поняття і об’єктивні визначення світу.
Основний принцип “Науки логіки” – тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається із трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Дана послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей – буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Через це діалектична логіка збігається з теорією пізнання.
Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких – конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХУ.
Передмова.
…
Справжньою формою, в якій існує істина, може бути тільки наукова система цієї істини. Посприяти наближенню філософії до форми науки, щоб філософія позбулася своєї назви любовідо знаньі стала справжнім знанням,? ось та мета, яку я ставив перед собою. Внутрішня необхідність, щоб знання стало наукою, полягає в самій його природі, а задовільне пояснення цієї необхідності полягає лиш у викладі самої філософії. Але зовнішнянеобхідність, тією мірою, якою її розуміють загальним способом незалежно від таких випадкових чинників, як індивід та спонуки, які впливають на нього, ? те саме, що і внутрішня,й полягає у формі, в якій час репрезентує буття своїх моментів. Довести, що вже на часі піднести філософію до науки, було б єдиним справжнім виправданням спроби поставити перед собою таку мету, бо саме час мав би засвідчити необхідність цієї мети, ба більше: водночас і досягнути її.
…
На мою думку, ? думку, яку може виправдати тільки виклад самої системи, ? все залежить від того, щоб розуміти й виражати істину не тільки як субстанцію,а і як суб’єкт.Водночас слід зауважити, що субстанційність містить у собі універсальне, або безпосередністьсамого знання,так і ту безпосередність, що є буттям,або безпосередністю, длязнання. Якщо уявлення про Бога як про субстанцію обурювало представників доби, за якої Богові дали таке визначення, то, по-перше, причина цього обурення полягає в інстинктивному відчутті, що в такому уявленні самоусвідомлення лише гине, але не зберігається; по-друге, протилежний погляд, згідно з яким мислення є тільки мисленням, а загальність? загальністю, ? це та сама простота, тобто недиференційована, непорушна субстанційність; по-третє, якщо мислення поєднує з собою буття субстанції і розуміє безпосередність, або споглядання, як мислення, то й тут усе залежить від того, чи це інтелектуальне споглядання часом не занурюється знову в інертну простоту і не репрезентує саму реальність нереальним способом.
Крім того, жива субстанція ? це буття, що справді є суб’єктом,або, що означає те саме, реальне насправді тією мірою, якою є процесом самоутвердження або опосередкування з самим собою свого переходу в інший стан. Як суб’єкт вона є чистою простою негативністюі саме завдяки цьому ? процесом роздвоєння простого, процесом дуплікації, що утворює протилежність, і цей процес ? знову-таки заперечення цього байдужого розмаїття та зумовленої ним протилежності: істиною є тільки тотожність, що знову відновлюється,або відображення свого відображення в іншому в собі, а не початковаєдність як така і не безпосередняєдність як така. Ця істина ? процес її власного становлення, коло, яке припускає свій кінець як свою мету і має цей кінець за свій початок, а реальним стає лише завдяки своєму здійсненню і своєму кінцю.
…
Те, що істина реальна лише як система, або те, що субстанція ? це, по суті, суб’єкт, виражене в ідеї, яка репрезентує абсолют як дух,і це найвеличніше поняття, що належить новітній добі та її релігії. Pea льнимє тільки духовне. Духовне ? це сутність, або те, що існує в собі, ?те, що вступає у відносиниз собою і визначає себе, іншістьі буття-для-себе;те, що в цій своїй визначеності, тобто у своєму бутті поза собою лишається в собі; те, що існує в собіі для себе.Цим буттям у собі і для себе воно є передусім для нас або в собі;це духовна субстанція.Але воно має бути й для себе самого,має бути знанням про духовне та усвідомленням себе як духу, тобто має стати для себе немов об’єктом, а водночас і безпосередньо скасованим, відображеним у собі об’єктом. Об’єкт є для себетільки для нас ? тією мірою, якою сам виробляє свій духовний зміст; але тією мірою, якою він є для себе і для себе самого, оце самовиробництво, чисте поняття, є для нього водночас і об’єктивним елементом, у якому він веде своє існування, і саме таким способом він у своєму існуванні є для себе об’єктом, відображеним у собі. Дух, що, розвинувшись так, усвідомлює себе як дух, є наукою.Наука ? це реальність і царство духу, яке він збудував для себе у своєму власному елементі.
Чистесамопізнання в абсолютній іншості, цей ефір як такий,править за основу науки, або знання в загальній формі.Початок філософії висуває передумову чи вимогу, щоб свідомість перебувала в цьому елементі.Але цей елемент набуває завершеності і прозорості лиш у процесі свого становлення. Це чиста духовність як загальне,що має подобу простої безпосередності, ? і цей простий елемент, що як такий має екзистенцію, ?це основа, мислення, що існує тільки в духові. Оскільки цей елемент, ця безпосередність духу, становить субстанційність духу загалом, він є преосутненою сутністю,відображенням, що само для себе є простим, безпосередністю як такою, буттям,що є відображенням у собі самому. Наука зі свого боку вимагає, щоб самоусвідомлення піднеслося в цей ефір, аби мати змогу жити з наукою і в науці і таки справді жити там. І навпаки, індивід має право вимагати, щоб наука дала йому принаймні драбину, якою можна було б дістатися до тієї позиції, показала йому, що він і в собі має ту позицію. Право індивіда спирається на його абсолютну незалежність, яку він має на кожному етапі свого знання, бо на кожному етапі, байдуже, визнаний він наукою чи ні і яким змістом наповнює його індивід, це право є абсолютною формою, тобто безпосередньою впевненістюв собі і, таким чином, якщо віддати перевагу саме цьому вислову, безумовним буттям.Якщо позицію свідомості ? усвідомлювати об’єктивні речі як свою протилежність, а себе ? як їхню протилежність ? наука вважає за інше,а те, де свідомість знає, що вона перебуває при собі й не виходить за свої межі, наука вважає радше за втрату духу, то елемент науки видається свідомості такою потойбічною далечінню, де свідомість уже не володіє собою. Кожна з цих обох сторін видається іншій стороні перекрученням істини. Коли природна свідомість безпосередньо покладається на науку, ? це намагання, не знати чим спричинене, узяти й ходити на голові. Спонука прибрати такої незвичної пози і рухатись у ній ? це насильство, яке примушують її скоїти, дарма що вона не готувалася до нього з огляду на його начебто непотрібність. Нехай наука сама по собі буде чим завгодно, а у відносинах із безпосереднім самоусвідомленням вона репрезентує себе як щось зворотне від неї; або: з огляду на те, що принцип реальності безпосереднього самоусвідомлення полягає в його впевненості в собі, наука, оскільки самоусвідомлення для себе перебуває за її межами, прибирає характеру нереальності. Через те наука має поєднати з собою елемент само-вірогідності, чи, радше, показати, що цей елемент належить їй і як саме. А наука, позбавлена такої реальності, ? це тільки зміст як щось у-собі, мета,що є лише чимсь внутрішнім;це не дух, а лише духовна субстанція. Це в-собімає знайти собі вияв і самому стати для себе,і це означає не що інше, як те, що той елемент має утверджувати самоусвідомлення як щось Єдине з собою.
