Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
КАНАЛИ ВЕРТИКАЛЬНОЇ ЦИРКУЛЯЦІЇ
Оскільки вертикальна мобільність присутня тією або іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки між рівнями повинні існувати деякі "мембрани", "отвори", "сходи", "ліфти" або "шляхи", по яким дозволяється індивідам переміщатися верх або вниз з одного рівня на інший, то правомірно і нам було б розглянути питання про те, які ж у дійсності ці канали соціальної циркуляції.
Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути.
І серед них є канали, що представляють для нас особливий інтерес. З їхньої кількості, що існує як у різних, так і в одному і тому ж суспільстві, але в різні періоди його розвитку, завжди є декілька каналів, найбільш характерних для даного суспільства. Найважливішими з низки цих соціальних інститутів є: армія, церква, школа, політичні, економічні і професійні організації...
Механізми соціального тестування, добору і розподілу індивідів всередині різних соціальних страт
1. Визначення
У будь-я ко м у суспільстві є досить багато людей, які прагнуть просування у верхні верстви. Але так, як тільки деяким вдається зробити це і, так як при нормальних умовах соціальна циркуляція не носить неупорядкованого характеру, то, ймовірно припустити, що в будь-якому суспільстві існує особливий механізм, що контролює процес вертикальної циркуляції. Цей контроль полягає, по-перше, у тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій; по-друге, у селекції індивідів для визначених соціальних позицій; по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за різними соціальними прошарками, у їхньому просуванні або деградації. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної стратифікації, але і своєрідне "сито", яке просіває індивідів і визначає їм те або інше місце в суспільстві. Основна мета цього контролю — розподілити індивідів відповідно до їхніх талантів і можливостей успішного виконання своїх соціальних функцій. Якщо вони неправильно розподілені, то вони погано виконують свою соціальну роль, а в результаті страждає все суспільство: воно дезінтегрується. Навряд чи існувало й існує таке суспільство, у якому розподіл індивідів зроблений у повній згоді з правилом — "кожний зобов’язаний знаходитися на тому місці, яке відповідає його здібностям". Однак тривала еволюція багатьох суспільств не означає, що їхній механізм соціального тестування, селекції й розподілу в цілому був адекватним і виконував свою функцію більш або менш задовільно. Проблеми, які потрібно зараз обговорити, мабуть, такі: I) що являє собою цей механізм селекції і розподілу індивідів? 2) як і на якій основі він перевіряє, відбирає і розподіляє їх?
На перше питання можна відповісти просто: у будь-якому суспільстві цей механізм складається з усіх наявних соціальних інститутів і організацій, які виконують ці функції.
Як правило, ці інститути суть ті, котрі функціонують в якості каналів вертикальної циркуляції, а саме: сім’я, армія, церква, школи, політичні, професійні організації. Вони являють собою не тільки канали соціальної циркуляції, але в той же самий час і "сито", яке тестує і просіває, відбирає і розподіляє своїх індивідів по різних соціальних стратах і позиціях.
Деякі з них, такі, як сім’я і школа, являють собою механізми, що перевіряють головним чином, загальні властивостііндивідів, які необхідні для успішного виконання великої кількості функцій (рівень інтелекту, здоров'я і характер). Інші інститути, подібно професійним організаціям, є механізмами, які тестують специфічні якостііндивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у тій або іншій професії (наприклад, голос для співака, ораторський талант для політика, фізична сила для важкоатлета і т.п.). Звернемося тепер до того, як ці інститути виконують задані функції і які типи тестування, селекції і розподілу існують у різних суспільствах? Такий аналіз дасть нам можливість глибше проникнути у велику кількість інститутів і покаже нам, якими б абсурдними вони не здавалися на перший погляд, насправді, багато хто з них абсолютно природні за існуючих соціальних умов...
...Будь-яка людина, яка розпочинає перебудову суспільства, повина звернути особливу увагу на проблему правильної реорганізації цих інститутів, і перш за все з точки зору їх тестувальних, селекційних і розподільних функцій, а вже потім – як утворювальних механізмів. Якщо вони дефективні під цим кутом зору, то ніякі соціальні поліпшення не принесуть тривалої і глибокої зміни. В кінцевому результаті історію творять люди. Люди, які займають положення, яким вони не відповідають, можуть „успішно” зруйнувати суспільство, але не можуть створити нічого цінного, і навпаки.
С.8.
Здається, сказаного досить для опису загальної концепції соціального простору і його параметрів. Перейдемо тепер до більш детального опису об'єктів, що досліджуються.
Виділивши типи вертикальної мобільності і соціальної стратифікації, звернемося до аналізу різних суспільств і тимчасових етапів їхнього розвитку з погляду вертикальної мобільності й проникності їхніх рівнів...
4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність
Одна із самих яскравих характеристик так званих демократичних суспільств — велика інтенсивність вертикальної мобільності в порівнянні з недемократичними суспільствами. У демократичних структурах соціальний стан індивіда, принаймні теоретично, не визначається походженням; усі вони відкриті кожному, хто хоче зайняти їх; у них немає юридичних і релігійних перешкод до підйому чи спуску соціальними сходами. А це все лише сприяє "більшої вертикальної мобільності" ("капілярності" — по вираженню Дюмона) у таких суспільствах. Велика соціальна мобільність, імовірно, одна з причин віри в те, що соціальний будинок демократичних суспільств чи не стратифіковане менш стратифіковане, чим будинок автократичних суспільств. Раніше ми бачили, що ця думка не підтверджується фактами. Така віра - суть свого роду потьмарення розуму, що трапилася з людьми з багатьох причин, у тому числі й отого, що соціальний шар у демократичних групах більш відкритий, у ньому більше отворів і "ліфтів" для спуска й підйому. Природно, усе це робить враження відсутності шарів, хоча вони, звичайно, ж існують.
Виділяючи значну мобільність демократичних суспільств, варто зробити застереження, що не завжди і не у всіх "демократичних" суспільствах вертикальна мобільність більше, ніж у "автократичних" 1. У деяких недемократичних суспільствах мобільність була більшої, ніж у демократичних. Це не завжди помітно, тому що "канали" і методи підйому й спуска в таких суспільствах не настільки явні, як, скажемо, "вибори" у демократичних суспільствах, та й ще істотно від них відрізняються. У той час як "вибори" суть помітні показники мобільності, інші виходи й канали часто упускаються з виду. Тому створюється часом помилкове враження стійкого й нерухомого характеру всіх "невиборних" суспільств. Надалі буде показано, що цей імідж, далекий від реальності.
Cорокин П.А. Социальная стратификация и мобильность // Человек. Цивилизация. Общество . - Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – с. 295-425. – – с.297-304, 373-376, 392-393, 405-406, 424.
Ортега – І – Гассет, Хосе
(1883 – 1955)
Іспанській філософ. Прирівнював філософію до інтелектуального героїзму, позаяк тільки для неї суттєвим елементом пізнавальної діяльності є припущення про непізнаваність свого предмета. На засадах радикального критицизму й перспективізму Ортега – І – Гассет здійснює антропологічно зорієнтоване переосмислення класичної раціоналістичної спадщини; результатом було створення концепції “раціовіталізму” (“життєвого розуму”). Взаємодію людини й суспільства Ортега – І – Гас сет розглядав крізь призму особистісної відповідальності. У праці “Бунт мас” протиставляє людей, спроможних на зусилля або шляхетство та юрбу – множинність людей без певних чеснот, просту кількість, що перетворилася на соціальну ознаку безособового “загального типу”.
