Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Оцінка технології є цілком здійсненною. Для неї потрібний політичний механізм, котрий дозволив би проводити подібні дослідження і встановлювати критерії для регулювання використання нових технологій...
Виникнення нової інтелектуальної технології.«Найбільшим винаходом XIX століття, — писав А.Уайтхед, — був винахід самого методу винаходу. Новий метод увійшов у життя. Для того, щоб зрозуміти нашу епоху, ми можемо знехтувати усіма конкретними деталями змін, такими, як залізницею, телеграфом, радіо, прядильними машинами і синтетичними барвниками. Ми мусимо зосередитися на самому методі; це справжня новина, котра зруйнувала основи старої цивілізації».
У тому ж таки смислі можна сказати, що друга половина ХХ століття в методологічному аспекті є управління організованою складністю (великими організаціями і системами, теорією з великим числом змінних), розпізнання і здійснення стратегій раціонального вибору як у взаємодії з природою, так і у відносинах між людьми, і в кінцевому рахунку, розвиток нової інтелектуальної технології, котра наприкінці століття може стати такою ж визначною для людства, якою була машинна технологія для середини минулого століття.
Метою нової інтелектуальної технології є не більше й не менше, як реалізувати мрію соціального алхіміка: «упорядкувати» масове суспільство. Сьогодні в цьому суспільстві мільйони людей щоденно ухвалюють мільярди рішень про те, що купити, скільки мати дітей, за кого голосувати, яку роботу обрати тощо. Будь-який окремий вибір може бути так само непередбачуваним, як і рух атомів в квантовій фізиці, мимоволі діючих на вимірювальний прилад, але все ж таки сукупність складників можна виявити так само чітко, як це робить геодезист, розбиваючи методом тріангуляції висоту і горизонт. Якщо комп'ютер - прилад, то теорія прийняття рішеня - його господар. Як Паскаль хотів зіграти в кості з Богом, а фізіократи намагалися створити економічну таблицю, котра здатна буде упорядкувати всі обміни між людьми, так само теоретики рішень намагаються знайти свою власну tableau entier (повну таблицю. — Перекл.)— „компас раціональності”, чи «найкраще» рішення для ситуацій вибору, що збивають людей з пантелику.
Відповідальність за те, що ця мрія — у свій спосіб так само утопічна, як і мрія про ідеальне суспільство, — похитнулась, покладається з боку її прибічників на людський опір раціональності. Але це може відбуватися також і завдяки самій ідеї раціональності у тому вигляді, в якому вона рухає організаціями — визначення функції без обгрунтування смислу. Це також входить в коло тем, котрі я досліджую у цих нарисах...
ПЛАН ЦІЄЇ КНИГИ
Шість розділів цієї книги, як я вже відзначав, є взаємопов'язаними завдяки дослідженню різних тем, котрі не так дають лінійний виклад доведення, як чергуються, так би мовити, подібно до цівкового колеса.
В першому розділі розглядаються теорії суспільного розвитку в розвинутому індустріальному суспільстві...
У другому розділі на прикладі устрою Сполучених Штатів досліджується два з п'яти вимірів постіндустріального суспільства: перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки, а також зміни в схильностях до роду занять, у чому виражаються поява в постіндустріальному суспільстві професійного і технічного класу. У такому контексті досліджено багато тем, що здебільшого мають відношення до майбутнього робітничого класу: теорії «нового робітничого класу»; історична могутність профспілкового руху як робітничої сили і його зростаючі утруднення в досягненні майбутніх цілей, таких, як контролювання праці в скрутному становищі економіки обслуговування та іноземної конкуренції.
В трерьому розділі розглядаються виміри знання і технології. Початкова проблема, котра виникає зі зміни природи того й іншої, стосується поступу змін.
У цьому контексті розділ 3 прагне дати визначення «знанню»: проаналізувати природу його експоненціального зростання; точно встановити справжні способи, якими знання розвивається завдяки розгалуженню; нарешті, визначити технологію, мірило його зростання, а також точно встановити способи технологічного передбачення. Друга частина розділу є детальною статистичною спробою окреслити структуру представників класу знання — розподіли професійних занять і головні серед них тенденції, а також локалізацію ресурсів технічного суспільства, котра є розподілом коштів на дослідження й розвиток...
...Розділ 4 розглядає стосовно ситуації Сполучених Штатів логіку цих двох способів і доводить, що встановлення рівноваги між ними є першорядним для постіндустріального суспільства питанням...
...Розділ 5 стосується адекватності наших понять і знарядь завданням соціального планування...
У шостому розділі розглядається головним чином зв’язок між технократичним і політичним ухваленням рішень. На противагу мріям ранніх технократів, таких, як Сен-Сімон, котрі сподівалися, що вчені будуть правити світом, з'ясовується, що політичні рішення є головними рішеннями в суспільстві й що відношення знання до влади по суті є відношенням прислужництва...
Те, що я доводжу у цій книзі, є положення, згідно з яким головним джерелом структурних змін у суспільстві — змін у способах нововведень, у відношенні науки до технології, змін в державній політиці — є зміни в характері знання: експоненціальне зростання й розгалуження науки, виникнення нової інтелектуальної технології, проведення систематичних розвідок завдяки бюджетам організацій «Дослідження й розвиток» і, як вершина всього цього, кодифікація теоретичного знання.
Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Перевод с английского. М.: Academia , 1999. – 956 с. – с. 3 -11, 15-18, 21, 22, 25, 33, 34, 36, 43, 44, 53-58.
Сорокін, Пітірім Олександрович
(1889 – 1968)
Російсько-американський соціолог, культуролог і філософ. Сорокін ввів поняття “тип культури”. Автор теорії всесвітньо-історичного розвитку людської культури, яка обґрунтовує соціокультурну динаміку як закономірний діалектичний процес.
СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ.
СОЦІАЛЬНА І КУЛЬТУРНА МОБІЛЬНІСТЬ.
С оціальний простір , соціальна дистанція, соціальна позиція.
Геометричний і соціальний простір
Висловлювання типу ”вищі і нижчі класи”, ”просування соціальними сходами”, ”Н. Н. успішно просувається соціальними сходами”, "його соціальне становище дуже високе", "вони дуже близькі по своєму соціальному становищу", "існує велика соціальна дистанція" і т. п. досить часто використовуються як у повсякденних судженнях, так і в економічних, політологічних і соціологічних працях. Усі ці висловлювання вказують на існування того, що можна позначити терміном соціальний простір .Однак існує дуже небагато спроб дати визначення соціальному простору, систематизувати відповідні поняття. Наскільки мені відомо, після Декарта, Гоббса, Лейбніца, Вайгеля й інших великих мислителів XVII століття, тільки Ф. Ратцель, Г. Зіммель і недавно Е. Дюркгейм, Р. Парк, Е. Богардус, Л. фон Візе й автор цих рядків намагалися приділити значну увагу проблемі соціального простору й іншим питанням, пов'язаним із нею.
Предметом даної роботи є соціальна мобільність, тобто явище переміщення індивіда усередині соціального простору. У зв'язку з цим постає необхідність дуже точно окреслити суть того, що я маю на увазі під соціальним простором і його похідними. По-перше, соціальний простір докорінно відрізняється від простору геометричного.Люди, що знаходяться поблизу один від одного в геометричному просторі (наприклад, король і його слуга, хазяїн і раб), у соціальному просторі відділені величезною дистанцією. І навпаки, люди, що знаходяться дуже далеко один від одного в геометричному просторі (наприклад, два брати або єпископи, що сповідують одну релігію, або два генерали одного звання і з однієї армії, один із яких в Америці, а інший — у Китаї), можуть бути дуже соціально близькими. Людина може покрити тисячі миль геометричного простору, не змінивши при цьому свого становища в соціальному просторі, і навпаки, залишившись у тому ж геометричному просторі, вона може радикально змінити своє соціальне становище. Так, становище президента Гардінга в геометричному просторі різко змінилося, коли він перемістився з Вашингтона на Аляску, тоді як його соціальне становище залишилось тим самим, що й у Вашингтоні. Людовік XVI у Версалі й Микола II у Царському Селі залишалися в тому ж геометричному просторі, хоча їхнє соціальне становище в одну мить різко змінилося.
