Менсфілд-парк - Остин Джейн (книги бесплатно читать без TXT) 📗
Хоч Едмунд був незадоволений тітонькою, що майже не приділяла уваги Фанні, значно більше, ніж матір'ю, — він мусив врешті-решт дослухатись до її слів і вирішив поводитися так, щоб не викликати батькових нарікань на те, що він надто вільно розпоряджається його грішми, і водночас дати Фанні можливість здійснювати такі необхідні для неї кінні прогулянки. Він мав трьох коней, але всі вони не годилися для жінки: два були мисливські, третій — гарний їздовий кінь; і цього третього Едмунд вирішив обміняти на такого, що підійшов би кузині; обміркувавши все як слід, він невдовзі виконав свій намір. Нова кобила була просто чудова; не потрібно було жодних зусиль, щоб її об'їздити, і Фанні стала її повноправною хазяйкою. Досі Фанні не сподівалася, що якогось коня вона уподобає так само, як свого старенького сірого поні, але її захоплення конем Едмунда було незрівнянно більшим за втіху, знану раніше; і щоразу, коли вона думала про те, що Едмунд подарував їй таку радість, до її вдячності додавалося ще одне почуття, яке вона була не в змозі висловити. Вона вважала свого кузена взірцем благородства і доброти, і ніхто, крім неї, не міг оцінити його душевних чеснот, і найпалкіші вияви вдячності здавалися їй замалими, щоб його винагородити. У її почуттях до Едмунда були і повага, і вдячність, і довірлива ніжність.
Оскільки новий кінь вважався — і був насправді — власністю Едмунда, місіс Норріс могла примиритися з тим, що на ньому їздила Фанні; і навіть якби леді Бертрам пригадала, що вона просила Едмунда почекати батькового приїзду у вересні, в її очах сина виправдовувало те, що вересень уже минув, а сер Томас досі перебував за кордоном і не мав жодної надії на швидке завершення своїх справ. Обставини несподівано погіршилися саме тоді, коли він надумав повертатися до Англії; і непевне його становище змусило його відправити додому сина, а самому чекати, поки все не владнається. Том прибув у доброму гуморі і сповістив, що з батьком також усе гаразд; але, на думку місіс Норріс, навряд чи він вирушив би в путь лише задля того, щоб повідомити таку незначну новину. Мабуть, міркувала вона, на сера Томаса чигає небезпека і він, стривожений за сина, поквапився його відіслати. Вона проводила довгі осінні вечори у своїй самотній оселі, охоплена зловісними передчуттями, а вдень була змушена шукати порятунку в їдальні Менсфілд-парку. Але поновлення зимових розваг подіяло на неї благотворно, і посеред цих приємних клопотів її думки були так зайняті влаштуванням майбутнього старшої племінниці, що нерви заспокоїлися також. «Якщо бідний сер Томас і не повернеться, нас утішатиме хоча б щасливе заміжжя нашої любої Марії», — думала вона завжди, перебуваючи в товаристві молодих людей з видами на майбутнє, і особливо коли їх представили юнакові, що недавно отримав у спадок солідний капітал і один із найпрекрасніших маєтків Англії.
Містер Рашворт був з першого погляду вражений красою старшої міс Бертрам — і, маючи намір одружитися, невдовзі намислив собі палке кохання. То був вайлуватий молодик, про якого тільки й те, що можна було сказати, що він при здоровому глузді; та оскільки ні в його подобі, ні в поведінці не було нічого неприємного, юна леді втішалася зі своєї перемоги. Марії Бертрам ішов уже двадцять перший рік, і, беручи до уваги те, що шлюб з містером Рашвортом обіцяв їй втіху від володіння більшим прибутком, ніж у її батька, і будинком у Лондоні — що було тепер найважливішим для неї, — вона вважала себе просто зобов'язаною, якщо поталанить, вийти заміж за містера Рашворта. Місіс Норріс ревно клопоталася цим заміжжям, і всі її задуми були підкорені єдиній меті — зробити шлюб якомога принаднішим для обох сторін; вона нетерпляче прагнула заприятелювати з матір'ю молодого джентльмена, що жила з ним в одному домі, і примусила леді Бертрам подолати десять миль по бездоріжжю, щоб нанести тій ранковий візит. Минуло трохи часу, і між місіс Рашворт та місіс Норріс запанувало повне взаєморозуміння. Місіс Рашворт зізналася, що вельми бажає бачити свого сина одруженим і що серед усіх панянок, з якими їй випало зазнайомитися, міс Бертрам, з її чарівною вродою та шляхетними манерами, здається їй найкращою партією для її сина. Місіс Норріс прийняла цю похвалу як належне і захоплювалася прозірливістю дівчини, що змогла зробити такий безпомилковий вибір. Вони всі пишаються Марією, у неї немає жодного ґанджу, — вона просто янгол! І, звичайно, у такому оточенні кавалерів їй не так вже й легко вирізнити когось одного; проте, наскільки місіс Норріс може судити при такому недовгому знайомстві, містер Рашворт видається їй саме тим обранцем, що гідний Марії і вочевидь їй подобається.
Потанцювавши одне з одним на балах стільки, скільки належить, молоді люди підтвердили це судження і невдовзі — з огляду на відсутність сера Томаса — мали заручитися, на радість своїм рідним та тим сусідам, які вже багато тижнів тому впевнено передбачали шлюб між містером Рашвортом і міс Бертрам.
Згоду сера Томаса можна було отримати не раніше, ніж за кілька місяців; та оскільки ніхто не мав сумніву, що він щиро схвалить вибір своєї доньки, обидві родини тим часом підтримували найтісніший зв'язок і не робили жодної спроби втаємничити майбутню подію — хіба що тітонька Норріс, говорячи про неї усім та всюди, незмінно застерігала, що зараз про це говорити не варто.
Едмунд був єдиним з усієї сім'ї, хто вважав це рішення хибним; і його тітонька, без упину вихваляючи містера Рашворта, так і не змогла переконати Едмунда в доцільності такого союзу. Він був згодний, що його сестрі краще знати, в чому полягає її щастя; але йому було прикро, що своє щастя вона бачить лише у грошах, і він не міг втриматися, щоб не сказати собі, опинившись у товаристві містера Рашворта: «Якби цей добродій не мав дванадцяти тисяч на рік, з нього був би справжнісінький бовдур».
Сер Томас, однак, був справді щасливий, чекаючи такого беззаперечно вигідного союзу, про який чув самі лише схвальні та приємні відгуки. Це був вельми вдалий вибір: обидві родини однаково заможні, живуть по сусідству, — тому він, не зволікаючи, повідомив про свою сердечну згоду. Він лише поставив умову, щоб весілля відбулося не раніше його приїзду до Англії, якого він знову чекав з нетерпінням. Він написав у квітні і був твердо переконаний, що остаточно все владнає і покине Антигуа ще до кінця літа.
Такими були справи в липні місяці; і Фанні щойно виповнилося вісімнадцять років, коли до місцевого провінційного товариства увійшли нові особи — брат і сестра місіс Грант, містер і місіс Кроуфорд, діти її матері від другого шлюбу. Це були багаті молоді люди: син мав гарний маєток у Норфолку, сестра — двадцять тисяч річного прибутку. Коли вони були дітьми, сестра дуже їх любила; та оскільки сама вона вийшла заміж невдовзі після смерті своєї матері, а вони залишилися під наглядом батькового брата, якого місіс Грант зовсім не знала, вона відтоді їх майже не бачила. У дядечка їм велося дуже добре. Адмірал Кроуфорд та його дружина розходилися в усьому, окрім прихильності до цих дітей, і їхні почуття різнилися хіба лише тим, що в кожного був свій улюбленець: адмірал обожнював хлопчика, місіс Кроуфорд — дівчинку; і саме смерть леді Кроуфорд змусила її protegee після кількох місяців подальших випробувань у дядьковому домі шукати собі іншого притулку. Адмірал Кроуфорд, чоловік не вельми доброчинної поведінки, замість того щоб піклуватися про племінницю, ввів у дім свою коханку; і саме завдяки цій обставині місіс Грант мала щастя прийняти сестру до себе, що було так само приємним для однієї з них, як і зручним для іншої. Місіс Грант до цього часу уже використала всі звичайні можливості, що їх надає бездітній сім'ї сільське життя, — щедро обставила вітальню гарними меблями, розбила квітник, завела домашню птицю, — і тепер їй хотілося бодай якоїсь зміни вдома. Тому приїзд сестри, яку вона завжди любила і тепер сподівалася затримати в себе, поки та не вийде заміж, був дуже вчасним; її непокоїло лише одне — що Менсфілд не зможе вдовольнити всіх потреб дівчини, яка звикла до Лондона.
