Менсфілд-парк - Остин Джейн (книги бесплатно читать без TXT) 📗
— Не треба цього, містере Кроуфорд, прошу, не треба! Будь ласка, не кажіть так. Ця розмова мені дуже неприємна. Я піду. Я не хочу цього слухати.
Але він гнув своєї, розводився про свої почуття, домагався відповіді і врешті-решт так недвозначно, що вона не могла не зрозуміти цього, запропонував їй себе, свою руку, свій капітал — усе, що міг запропонувати. Отак воно й сталося; він освідчився. Фанні здивувалася і знітилася ще більше; і, хоч так само не знала, вірити цьому чи ні, більше не могла цього витримати. А він будь-що хотів почути її відповідь.
— Ні, ні, ні! — вигукнула вона, ховаючи лице в долоні. — Це якась нісенітниця. Не мучте мене. Я більш не можу цього слухати. Я дуже вдячна вам за те, що ви зробили для Уїльяма, — просто не можу описати, як вдячна; але я не хочу, не можу, не повинна таке слухати, — ні, ні, не думайте про мене. Та ви й не думаєте. Я знаю, все це нічого для вас не значить.
І вона кинулася від нього геть, і цієї миті почувся голос сера Томаса, що говорив щось служникові, ідучи до тієї кімнати, де були Фанні та Кроуфорд. Тепер уже не було часу для подальших запевнень і благань, хоча необхідність розлучитися з Фанні в таку мить, коли її скромність здавалася впевненому у своїх чарах Кроуфордові єдиною перепоною на шляху до щастя, була вельми жорстокою. Фанні вибігла у двері, протилежні тим, до яких наближався її дядечко, і, в сум'ятті суперечливих почуттів, стала ходити по Східній кімнаті, ще до того як сер Томас приніс гостеві свої люб'язні вибачення і дізнався від нього радісну новину.
Вона була сама не своя від думок і почуттів, що охопили її, вона тріпотіла, схвильована, щаслива, нещасна, безмежно вдячна, украй розгнівана. У це неможливо повірити! Його поведінці немає виправдання, вона просто незбагненна! Але така вже в нього вдача — у всьому, що він робить, вчувається щось лихе. Він зробив її найщаслившюю людиною у світі, а потім так скривдив; вона не знала, що сказати, як сприйняти його вчинок, як до нього поставитись. Не слід сприймати його всерйоз, і все ж таки — як вибачити такі слова, якщо вони були сказані просто знічев'я?
Проте Уїльям — лейтенант. Це, без сумніву, була правда — і нічим не затьмарена. Їй слід тільки про це й думати, а про все інше забути. Містер Кроуфорд, звичайно, більш ніколи до неї не звернеться; він повинен був бачити, як їй це неприємно; і тоді з якою вдячністю вона шануватиме його за ласку до Уїльяма!
Вона не хотіла виходити зі Східної кімнати далі, ніж до сходів, поки не переконається, що містер Кроуфорд покинув дім; але, впевнившись, що він пішов, вона чимшвидше спустилася вниз, до дядечка, щоб втішитися його радістю так само, як своєю власною, та почути його міркування щодо подальшої кар'єри Уїльяма. Сер Томас радів щасливій звістці так щиро, як вона лишень могла бажати, і охоче й ласкаво поговорив з нею; а їй було так приємно розмовляти з дядечком про Уїльяма, що всі її прикрі почуття безслідно розвіялися — до тієї миті, поки дядечко на завершення бесіди не сказав їй, що запросив містера Кроуфорда сьогодні пообідати з ними. Їй було дуже неприємно це почути, бо хоч він, певно, не зважив на те, що сталося, побачити його знову так скоро було для неї жахливим випробуванням. Вона силкувалася опанувати себе; щосили старалася, по мірі того як наближався час обіду, виглядати і почуватись як завжди; але так і не змогла подолати скутості й знічення, коли гість увійшов до кімнати. Вона ніколи не думала, що той самий день, який приніс їй радісну звістку про Уїльяма, водночас завдаватиме їй таких страждань.
Містер Кроуфорд не лише був у кімнаті — він дуже скоро опинився поруч із нею. Він приніс їй записку від своєї сестри. Фанні не насмілилася й глянути на нього, проте з його голосу їй не здалося, що він усвідомлює свою нещодавню безтактність. Вона одразу ж розгорнула записку, щаслива, що може чимось зайнятись, і, читаючи, була вельми рада появі метушливої тітоньки Норріс, що одразу ж затулила її від усіх.
«Люба моя Фанні, — адже тепер я зможу Вас так називати завжди, що буде для мене справжнім полегшенням, бо останні півтора місяця мені було важко вимовити „міс Прайс“ — перш ніж відпустити брата, я хочу передати Вам свої найширіші вітання і запевнити Вас у своїй згоді та схваленні. Сміливіше, моя люба Фанні, не бійтесь нічого; тут не може бути ніяких ускладнень, про які варто було б говорити. Мені хотілося б думати, що впевненість у моїй згоді щось для Вас значить; тож сьогодні ввечері всміхніться йому своєю чарівною усмішкою і відпустіть його до мене ще щасливішим, ніж він зараз вирушає до вас.
Це були не ті слова, що могли б утішити Фанні; бо хоч вона й читала записку надто поспішно й схвильовано, щоб вірно зрозуміти, що має на увазі міс Кроуфорд, було очевидно, що та бажає привітати її з братовою прихильністю і, здається, вірить у його серйозні наміри. Фанні не знала, як їй слід вчинити і що про це думати. Найгірше, якщо все це серйозно; та навіть якщо ні, їй все одно не було спокою. Вона жахалася щоразу, як містер Кроуфорд звертався до неї, а він це робив занадто часто; і її лякало, що з нею він розмовляє зовсім іншим тоном і в іншій манері, ніж з усіма. Вона почувалася дуже ніяково, не могла навіть їсти, і коли сер Томас жартома зауважив, що радість відбила у неї апетит, вона ледь не згоріла від сорому, з жахом гадаючи, як це зрозуміє містер Кроуфорд; оскільки, хоч ніщо не змусило б її подивитись праворуч, де сидів він, його погляд — вона відчувала це — був звернений до неї.
Вона була ще мовчазніша, ніж завжди. Насилу підтримувала розмову навіть тоді, коли заговорили про Уїльяма, — адже своїм підвищенням він також завдячував тому, хто сидів праворуч від неї, і їй було прикро думати про цей зв'язок.
Їй здавалося, що леді Бертрам цього разу сидить за столом довше, ніж зазвичай, і вона у відчаї гадала, чи вийде та звідси хоч коли-небудь; та нарешті вони перейшли до вітальні, і поки її тітоньки, кожна у своєму стилі, закінчували обговорювати кар'єру Уїльяма, вона змогла подумати про все спокійніше.
Місіс Норріс, здавалося, не в останню чергу втішали міркування про економію, яку з цього матиме сер Томас. Тепер Уїльям зможе сам себе забезпечувати, а для його дядечка це буде неабияка різниця; адже ніхто не знає, скільки племінничок йому коштував; та й на подарунках це трохи позначиться. Вона була дуже рада дати Уільямові те, що дала на прощання, справді дуже рада, що мала таку можливість — не вдаючись до надмірних витрат, подарувати йому чималеньку суму; тобто ця сума є значною для неї, з її скромними статками, а він на ці гроші зможе облаштувати свою каюту. Звичайно, це влетить йому в добру копійчину, треба ж стільки всього купити, хоч, звісно, його батьки підкажуть йому, як придбати все подешевше, та все одно вона дуже рада, що могла прислужитися у цій справі.
— Я рада, що ти дала йому пристойну суму, — безтурботно зауважила леді Бертрам, — я ж бо дала лише десять фунтів.
— Справді? — вигукнула місіс Норріс і зашарілася. — Що й казати, поїхав він не з порожніми кишенями; та ще й задарма прокотився до Лондона!
— Сер Томас сказав мені, що десяти фунтів буде досить.
Місіс Норріс не мала жодного бажання сперечатись і перевела розмову на інше.
— Просто дивина та й годі, — мовила вона, — скільки коштують молоді люди тим, хто ними опікується; треба ж їх і виховати, і в люди вивести! Та їм до того байдужісінько, вони й гадки не мають, скільки батько з матір'ю, або тітонька й дядечко, витрачають на них щороку. От хоча б діти моєї сестри Прайс; якщо взяти їх усіх разом, то, скажу вам, ніхто й не повірить, скільки вони коштують серові Томасу, — вже не кажучи, що я для них роблю.
— Так, сестро, це ти правильно кажеш. Але що ж вони, бідні крихітки, можуть вдіяти? І, знаєш, для сера Томаса це не становить майже ніякої різниці. Фанні, нехай тільки Уїльям не забуде про мою шаль, якщо поїде до Вест-Індії; а я попрошу його купити ще дещо, як трапиться щось цікаве. Я б хотіла, щоб він поїхав до Вест-Індії; тоді в мене буде шаль. Напевно, мені потрібні дві шалі, Фанні.
