Менсфілд-парк - Остин Джейн (книги бесплатно читать без TXT) 📗
— Так, вона справді виглядає дуже мило, — була незворушна відповідь леді Бертрам. — Чепмен допомогла їй вдягтися. Я послала до неї Чепмен.
Їй, правду кажучи, було байдуже, що хтось милується її племінницею; проте власне благодіяння — послати до Фанні Чепмен — так її розчулило, що вона ніяк не могла про це забути.
Міс Кроуфорд знала місіс Норріс досить добре, щоб не сподіватися порадувати її компліментами на адресу Фанні; до цієї слід було звертатися по-іншому:
— Ах, мадам, як нам сьогодні бракує наших любих місіс Рашворт та Джулії!
І місіс Норріс відповіла їй такими усмішками та люб'язностями, на які їй лишень вистачило часу, оскільки вона була страшенно заклопотана — влаштовувала партію в карти, робила невпинні натяки серові Томасу і намагалася пересадити всіх літніх родичок та компаньйонок на кращі місця.
Проте міс Кроуфорд виявила набагато меншу прозірливість, бажаючи зробити приємне самій Фанні. Вона хотіла сповнити її серденько щасливим збентеженням, навіяти їй відчуття власної значущості; вона бачила рум'янець на щоках Фанні і, приписавши це зовсім іншій причині, все ще хотіла виконати свій намір, коли підійшла до неї після перших двох танців і мовила з багатозначним виглядом:
— Може, ви мені поясните, нащо мій брат їде завтра до Лондона? Він каже, що в нього там якісь справи, але не зізнається, які саме. Уперше в житті він не бажає поділитися зі мною! Але така вже наша доля. Усім нам рано чи пізно знаходиться заміна. Я от уже зараз маю дізнаватися у вас — скажіть, заради Бога, нащо він їде?
Фанні так твердо, наскільки могла подолати збентеження, запевнила, що нічого не знає.
— Ну, тоді, — засміявшись, мовила міс Кроуфорд, — мені доведеться припустити, що він просто захотів супроводжувати вашого брата, щоб дорогою поговорити про вас.
Фанні зніяковіла, та це була прикра ніяковість; а міс Кроуфорд дивувалася, чого вона навіть не усміхнеться, і ладна була вважати її надто полохливою, чуднуватою, якою завгодно — лише не байдужою до залицянь Генрі. Для Фанні цей вечір був дуже приємним, та зовсім не завдяки увазі Кроуфорда; їй не хотілося, щоб він знову запросив її танцювати аж надто скоро і таким чином змусив тітоньку Норріс підозрювати, що, розпитуючи її про час вечері, мав на меті лише ангажувати Фанні на цю частину балу. Але цього було неможливо уникнути; адже він так старався, щоб вона відчувала його постійну увагу; і, хоч вона не могла сказати, що він поводився неприємно, що в його манері було щось неделікатне чи нав'язливе, — а іноді, коли заводив розмову про Уїльяма, він і зовсім не був їй осоружним, бо говорив з душевною теплотою, що, звичайно, свідчило на його користь, — все ж не його увага зробила цей вечір таким приємним для Фанні. Вона почувалася щасливою щоразу, коли бачила Уїльяма і розуміла, як йому весело; кожні п'ять хвилин, що їй траплялося походити з ним по залі та послухати, що він каже про своїх партнерок; вона була щаслива від того, що знала, як усі нею милуються, і від того, що чекала двох обіцяних танців з Едмундом — чекала весь вечір, бо її весь час запрошували інші, а з ним вона так і не змогла домовитися. Вона була щаслива навіть тоді, коли це бажання справдилося, хоч він і не виявляв особливої радості чи ніжної турботи до неї, як сьогодні вранці. У нього не лишалося на це душевних сил; але Фанні була щаслива від того, що з нею, зі своїм другом, він може віднайти спокій.
— Я втомився бути люб'язним, — мовив він. — Говорив, не змовкаючи, весь вечір, хоч і не мав чого сказати. Але з тобою, Фанні, я відпочину. Ти не вимагатимеш від мене світських балачок. Насолодімося мовчанням.
Фанні не наважилася навіть сказати, що згодна. Втома, викликана, певно ж, надміром тих переживань, у яких він зізнався сьогодні вранці, вимагала особливої поваги, і вони танцювали обидва танці з такою стриманістю, що ніхто, спостерігаючи за ними, не зміг би подумати, наче сер Томас виховав дружину для свого молодшого сина.
Вечір був невтішним для Едмунда. Міс Кроуфорд була дуже весела, танцюючи з ним перший танець, але не така її веселість могла б його порадувати; вона радше збентежила його, ніж заспокоїла; а потім, — адже він просто не міг не запросити її знову, — вона завдала йому болю своєю манерою говорити про його майбутнє служіння, якому він мав віддатися так скоро. Вони і говорили, й мовчали; він наводив розумні докази, з яких вона продовжувала глузувати, і розійшлися вони, однаково роздратовані. Фанні не могла втриматися, щоб хоч краєчком ока за ними не простежити, і побачила досить такого, що певною мірою її задовольнило. Це було справжнє варварство — почуватися щасливою, коли Едмунд страждає; та все ж певність у тому, що він страждає, могла — й повинна була — подарувати їй хоч крихту щастя, і так воно й сталося.
Коли ж їхні два танці скінчилися, Фанні вже й не хотіла, і не була в змозі танцювати більше; і сер Томас, бачачи, що вона, задихана, притискаючи руку до грудей, уже просто походжає кімнатою, а не танцює, звелів їй сісти. Від тієї миті містер Кроуфорд також сидів на місці.
— Бідна Фанні! — вигукнув Уїльям, підійшовши на хвильку її провідати і ні на мить не перестаючи обмахуватися брязкальцем, — оце так скоро ти втомилася! Усе ж тільки починається. Я думаю, в нас ще години дві. Як це ти встигла втомитися так скоро?
— Так скоро? Любий друже, — мовив сер Томас, з усією належною обережністю витягаючи годинника, — зараз уже третя година, а твоя сестра не звикла до такої пізньої пори.
— Ну, тоді, Фанні, ти не вставай завтра, як я їхатиму. Спи, скільки проспиш, і не зважай на мене.
— О, Уїльяме!
— Що? Вона збиралася встати до того, як ти поїдеш?
— О так, сер, — вигукнула Фанні, схоплюючись з місця, щоб бути ближче до дядечка. — Я повинна встати й поснідати з ним. Це ж буде востаннє; наш останній ранок.
— Краще б тобі не вставати. Він поснідає і буде готовий не пізніше як о пів на десяту. Містере Кроуфорд, я гадаю, що ви заїдете за ним о пів на десяту?
Фанні, однак, благала так слізно й гаряче, що відмовити було просто неможливо; і завершилося все великодушним «Ну, гаразд», що означало дозвіл.
— Так, о пів на десяту, — мовив Кроуфорд до Уїльяма, коли той збирався відійти від них, — і я буду вельми пунктуальним, бо люба сестричка не вставатиме заради мене. — І додав тихіше, звертаючись до Фанні: — Мені доведеться прощатися лише з покинутим будинком; тож для мене час завтра збігатиме зовсім інакше, ніж для вашого брата.
По недовгому роздумі сер Томас запросив Кроуфорда приєднатися до них за раннім сніданком, замість того щоб снідати на самоті; він також розділить з ними трапезу; і готовність, з якою було прийняте це запрошення, переконало сера Томаса, що підозри, через які — мусив він зізнатися самому собі — і було влаштовано оцей бал, виявилися небезпідставними. Містер Кроуфорд був закоханий у Фанні. Сер Томас мав приємне передчуття щодо того, чим це завершиться. Племінниця, втім, не була йому вдячна за це запрошення. Вона сподівалася цього ранку востаннє побути наодинці з Уїльямом. Це була б для неї неоціненна милість. Але, хоч її бажання не справдилося, їй і на думку не спало б виказувати, що вона невдоволена. Навпаки, вона настільки не звикла до того, щоб хтось прислухався до її бажань, що зараз була радше приємно здивована хоча б частковим успіхом, аніж засмучена несподіваною перешкодою.
Трохи згодом сер Томас знову втрутився, порадивши їй негайно йти спати. Але ця так звана порада насправді являла собою беззаперечний наказ, і їй лишалося тільки встати і, вислухавши сердечні прощальні слова містера Кроуфорда, тихесенько вийти; у дверях вона зупинилася, мов леді з Бренксхолм-холу, «лише на мить, не більше», щоб кинути останній погляд на це втішне видовище п'яти-шести невтомних пар, які продовжували завзято витанцьовувати, а потім стала повільно підніматися головними сходами, й услід їй линув невгамовний контрданс, і її лихоманило від надій та тривог, від супу та негусу; вона ледь стояла на ногах від утоми, змучена, стривожена, — та попри все це відчувала, що бал видався на славу.
