Менсфілд-парк - Остин Джейн (книги бесплатно читать без TXT) 📗
Фанні, приголомшена й знічена, хотіла одразу ж повернути дарунок. Узяти те, що було подаровано іншою людиною, до того ж братом, — та це просто неможливо! Так робити не можна! І вона, украй засоромившись, що вельми потішило її подругу, квапливо поклала кольє у скриньку і вагалася, чи взяти щось інше, чи взагалі нічого не брати. Міс Кроуфорд подумала, що ніколи не бачила такої чарівної сором'язливості.
— Люба моя дитинко, — мовила вона, сміючись, — чого ви злякалися? Ви думаєте, Генрі впізнає кольє і запідозрить, що ви його незаконно привласнили? Чи ви думаєте, що йому надто полестить бачити на вашій чарівній шийці прикрасу, куплену ним ще три роки тому, коли він не знав, що на світі є така чарівна шийка! А може, — і вона лукаво позирнула на Фанні, — ви підозрюєте нас у змові і думаєте, що я роблю це з його відома і з його волі?
Зашарівшись, Фанні стала переконувати міс Кроуфорд, що їй це навіть не спадало на думку.
— Ну, тоді, — мовила міс Кроуфорд уже серйозніше, проте анітрохи їй не повіривши, — щоб довести, що ви мене ні в чому такому не підозрюєте, і щоб я також не підозрювала вас у нещирості, візьміть кольє, і не будемо більш про це говорити. Те, що це подарунок мого брата, не повинно вас бентежити, бо ви ж бачите, це жодним чином не впливає на моє бажання віддати його вам. Він постійно мені щось дарує — то одне, то інше. У мене вже стільки подарунків від нього, що я не можу цінувати їх як належить, — а він — пам'ятати і половини з них. А щодо цього кольє, не згадаю, чи я надягала його хоча б п'ять разів. Воно дуже гарне, та я щось рідко про нього згадую; і хоч я з радістю віддала б вам будь-яку іншу прикрасу з цієї скриньки, вам пощастило вибрати саме те, з чим мені зовсім не шкода розлучитись і що мені дуже приємно бачити на вас. Не кажіть більше нічого, прошу. Така дрібниця не варта довгої розмови.
Фанні не наважилася протестувати далі — і так само вдячно, хоч і не так радісно, як спершу, прийняла дарунок; проте щось у погляді міс Кроуфорд її насторожило.
Вона не могла не відчути зміни в поведінці містера Кроуфорда. Вона вже давно це помітила. Він вочевидь прагнув зробити їй приємне, був галантним, уважним — таким, як був колись з її кузинами; він, певно, схотів полишити її спокою — адже так він вчинив з ними обома; і хтозна, яка його роль у цій історії з кольє? Вона не могла бути певною, що дарунок зроблено не з його волі, оскільки міс Кроуфорд — любляча сестра, проте ненадійна людина й подруга.
Сповнена роздумів та вагань, відчуваючи, що володіння тим, чого вона так бажала, не дало їй справжньої втіхи, вона поверталася додому, пригнічена тягарем турботи, не легшим від того, що гнітив її по дорозі сюди.
Розділ двадцять сьомий
Удома Фанні одразу ж піднялася нагору, щоб сховати несподіваний та сумнівний дар у Східній кімнаті, в одній коробочці, де вона зберігала свої скромніші скарби; але, відчинивши двері, вона з подивом побачила там Едмунда, який щось писав, сидячи за столом. Такого не траплялося ще ніколи, і тому їй було настільки ж дивно, наскільки й приємно це бачити.
— Фанні, — одразу ж мовив він, підвівшись і відклавши перо та тримаючи щось у руці, — вибач, що я прийшов без твого дозволу. Я сподівався побачити тебе тут, але, почекавши трохи в надії, що ти скоро прийдеш, вирішив скористатися твоєю чорнильницею, щоб пояснити, чого я приходив. Ти прочитаєш початок записки сама; але тепер я можу все тобі розповісти. Я прошу тебе прийняти оцю дрібничку — ланцюжок для Уїльямового хрестика. Ти мала б отримати його ще тиждень тому, але так уже сталося, що мого брата не було в місті на кілька днів довше, ніж я очікував, і я лише тепер отримав ланцюжка в Нортгемптоні. Сподіваюся, він тобі сподобається, Фанні. Я постарався врахувати простоту твого смаку; та в будь-якому разі я знаю, що ти будеш поблажливою до моїх намірів і вважатимеш їх тим, чим вони є насправді, — знаком любові одного з твоїх найдавніших друзів.
І, промовивши це, він поспішив вийти з кімнати, перш ніж Фанні, у сум'ятті болючих і радісних почуттів, спромоглася заговорити; але в стрімкому пориві найдужчого з усіх бажань вона вигукнула:
— О, кузене, почекай хвилинку, прошу, зажди!
Він повернувся до кімнати.
— Я просто не знаю, як тобі дякувати, — продовжувала вона схвильовано. — Будь-якої подяки буде замало. Я відчуваю більше, ніж можу висловити. Ти такий добрий, що отак потурбувався про мене, це надзвичайно…
– І це все, що ти хотіла сказати, Фанні? — Він усміхнувся і знову хотів іти.
— Ні, ні, не все. Я хотіла з тобою порадитися.
Майже несвідомо вона почала розгортати пакуночок, який він щойно поклав їй у руку, і, побачивши перед собою майстерно зроблений футляр і в ньому — простого золотого ланцюжка, скромного, проте тонкої роботи, вона не змогла стримати свого захоплення:
— О, він справді чудовий! Саме про такий я мріяла! Тільки такої прикраси я й могла бажати. Він так пасує до мого хрестика. Їх треба завжди носити разом. І головне, що він надійшов так вчасно! О, кузене, ти навіть не уявляєш, як він мені подобається.
— Люба Фанні, ти надаєш цьому надто вже велике значення. Я дуже радий, що ланцюжок тобі подобається і що ти вчасно його отримала, та це надто незначний привід для такої вдячності. Повір, для мене немає нічого приємнішого, ніж зробити приємне тобі. Ні, я можу відверто сказати, що це для мене найповніша, найглибша радість, бо її ніщо не затьмарює.
Після такого вияву почуттів Фанні могла б іще годину не казати ні слова; але Едмунд, трохи зачекавши, змусив її спуститися з небес на землю, мовивши:
— Але ж ти хотіла про щось зі мною порадитись?
Фанні справді хотіла поговорити про кольє, яке тепер будь-що прагнула повернути, і сподівалася, що Едмунд схвалить такий намір. Вона розповіла йому про свій візит до пасторату, і на цьому її щаслива омана розвіялася, оскільки Едмунд був так приємно вражений вчинком міс Кроуфорд, так задоволений схожістю їхніх намірів, що Фанні ясно бачила: це для нього справжня радість — «найповніша й найглибша», хоч, можливо, й дечим затьмарена. Минуло кілька хвилин, перш ніж вона змогла привернути його увагу до свого плану і почути щось у відповідь; поринувши у світлі мрії, він лише час від часу мимохіть промовляв кілька слів похвали; та коли він пробудився від своїх марень і все зрозумів, то вельми рішуче постав проти її наміру.
— Повернути кольє! Ні, люба моя Фанні, ні в якому разі. Це глибоко скривдить міс Кроуфорд. Навряд чи щось може бути неприємніше, ніж коли нам повертають річ, подаровану із щирим бажанням порадувати друга. Чому ми маємо позбавити її радості, на яку вона так справедливо заслуговує?
— Якби кольє подарували мені першій, — мовила Фанні, — я б і не думала його повертати; та якщо спершу це був братів подарунок, хіба не розумно припустити, що вона б не хотіла з ним розлучатися, якщо мені він не потрібний?
— Вона не повинна запідозрити, що кольє тобі не потрібне, чи що тобі, зрештою, неприємно його мати; а те, що це братів подарунок, взагалі не має значення, — якщо це не завадило їй запропонувати його тобі, а тобі — його прийняти, отже, не причина й для того, щоб повернути його назад. Безперечно, це кольє красивіше від мого ланцюжка і більш підходить для балу.
— Ні, не красивіше, воно взагалі анітрохи не красивіше, а мені й зовсім не личить. Твій ланцюжок настільки краще виглядатиме з хрестиком, що навіть порівняти не можна.
— Це ж на один вечір, Фанні, всього лише на один вечір, і навіть якщо це жертва — я певен, ти скоріше згодишся принести цю жертву, ніж засмутити ту, хто так потурбувався про тебе. Міс Кроуфорд дуже до тебе уважна, — звичайно, на інше ти й не заслуговуєш, і я ніколи б не подумав, що може бути інакше, — і відповісти на таку увагу тим, що можна прийняти за невдячність (бо я ж знаю, бути насправді невдячною ти не можеш) — це не годиться. Надягни кольє, як ти й обіцяла, завтра ввечері, а ланцюжок, купівля якого ніяк не стосувалася балу, нехай лишається для менш урочистих подій. Ось що я тобі пораджу. Я б не хотів допустити бодай тіні відчуження між тими двома, чию близькість мені так приємно бачити і чиї натури мають так багато спільного у своєму істинному благородстві й природній делікатності, що незначна розбіжність, спричинена хіба що нерівним становищем, не може перешкоджати справжній дружбі. Мені б не хотілося допустити, щоб бодай тінь відчуження, — повторив Едмунд трохи тихіше, — постала між тими двома, хто для мене найдорожчий на землі.
