Менсфілд-парк - Остин Джейн (книги бесплатно читать без TXT) 📗
Обід невдовзі завершився чаєм та кавою, а десять миль зворотного шляху не дозволяли засиджуватись надто довго; і відтоді, як сіли за стіл, усі лише обмінювалися короткими зауваженнями знічев'я, поки до ґанку не подали екіпаж і місіс Норріс, метушливо вхопивши у покоївки кілька фазанячих яєць і шмат сиру та виливши на місіс Рашворт потік люб'язностей, першою не налаштувалася покинути дім. У ту ж мить містер Кроуфорд, підійшовши до Джулії, мовив:
— Сподіваюся, мене не спіткає нещастя бути позбавленим товариства такої чарівної супутниці, якщо тільки її не злякає нічна прохолода на відкритому місці в екіпажі.
Пропозиція була несподіваною, але її із вдячністю прийняли, і, здавалося, для Джулії день мав скінчитись так само успішно, як почався. Міс Бертрам приготувалася до іншого і тому була трохи розчарована; але впевненість, що насправді перевагу віддано їй, допомогла їй подолати прикре збентеження і з належною приязністю поставитися до прощальних знаків уваги містера Рашворта. Йому було вочевидь приємніше посадити її в ландо, ніж допомогти зібратися на козли, і те, що обставини склалися саме так, дуже його втішило.
— Ну, Фанні, це був для тебе чудовий день, от що я скажу, — мовила місіс Норріс, коли вони їхали парком. — Самі лише розваги — з початку й до кінця! Безперечно, ти маєш красненько подякувати твоїй тітоньці Бертрам і мені, що ми дозволили тобі поїхати. Цілий день розважатися, — краса та й годі!
Марія все ж була досить роздратована, щоб не змовчати:
— Як на мене, ви й самі непогано провели день, мадам. У вас он який оберемок усякої всячини — та ще й кошик між нами, що немилосердно б'є мене по ліктю!
— Любонько, це всього лише малесенький вересовий пагін, його просто-таки нав'язав мені той добросердий стариган-садівник; та якщо він тобі заважає, я зараз же приберу його собі на коліна. Ось, Фанні, потримай-но цей клунок, та дивися, не впусти; тут вершковий сир, такий смачнющий, як той, що ми їли за обідом. Сердешна місіс Уїтакер будь-що хотіла подарувати мені один з її сирів. Я так супротивилася, що вона мало не заплакала; і до того ж, знаю, саме такий сир любить моя сестра. Ця місіс Уїтакер — справжнє золото! Вона аж отетеріла, коли я спитала її, чи дозволяється вино в людській, і витурила геть двох служниць за те, що вони з'явилися в білих сукнях. Гляди не розчави цей сир, Фанні. От тепер я можу чудово прилаштувати другий клунок та кошика.
— Що ви іще вполювали? — спитала Марія, якій було приємно чути такі похвали Созертону.
— Вполювала, любонько! Це всього лише чотири гарненьких фазанячих яєчка, місіс Уїтакер просто присилувала мене їх узяти; хоч як я відмовлялася, — та все марно. Вона сказала, що позаяк я живу зовсім одна, то мені не завадить розвести в себе таке птаство; а воно й справді так. Я звелю корівниці покласти їх під першу-ліпшу вільну курку, і якщо фазанята повилуплюються, я зможу віднести їх до себе додому і позичу в когось клітку; і це буде для мене така розрада в самотні години — доглядати пташенят! А якщо мені пощастить, твоя матуся також їх отримає.
Вечір був чудовий, тихий та лагідний, і краєвид навкруги дихав природним супокоєм; але, коли місіс Норріс замовкла, ніхто більш не зронив ані слова. Усі були втомлені душевно; і роздуми про минулий день — хтозна, чого в ньому було більше — радості чи прикрощів, — бентежили кожного.
Розділ одинадцятий
День у Созертоні, попри всі його негаразди, викликав у сестер Бертрам набагато приємніші почуття, ніж читання листів з Антигуа, які невдовзі після того прибули до Менсфілду. Думати про Генрі Кроуфорда було приємніше, аніж про батька; а думати про те, що батько через деякий час повернеться до Англії, було взагалі нестерпно.
Листопад був нещасливим місяцем його очікуваного приїзду. Сер Томас писав про це з тією впевненістю, яку могли дозволити досвід і нетерплячі сподівання. Він уже владнав свої справи настільки, що мав намір вирушити додому з вересневим пакетботом; отже, плекав надію побачитися зі своєю родиною на початку листопада.
Марію варто було пожаліти більше, ніж Джулію; адже для неї батьків приїзд був пов'язаний із заміжжям, оскільки люблячий батько, піклуючись про її щастя, мав поєднати її з нареченим, якого вона ще не так давно вважала гідним її ощасливити. Але зараз їй було тоскно бачити перед собою таке майбутнє. Єдине, що вона могла вдіяти, — це дивитися на нього наче крізь полуду, сподіваючись, що, коли полуда спаде, вона побачить щось інше. Навряд чи батько повернеться на початку листопада, завжди трапляються якісь перешкоди — негода чи щось інше; те саме миле серцю «щось», яким утішає себе кожний, хто заплющує очі, щоб не бачити, і не бажає чути голосу власного сумління. Напевне, він таки з'явиться в середині листопада; а до середини листопада ще три місяці. Три місяці складаються з тринадцяти тижнів. А чого тільки не станеться за тринадцять тижнів!
Сер Томас був би глибоко скривджений, якби хоч наполовину підозрював про почуття своїх доньок з нагоди його повернення; і він би навряд чи втішився, знаючи про цікавість, яку ця звістка викликала в іншої юної леді. Міс Кроуфорд, навідавшись разом із братом до Менсфілду, щоб провести там вечір, почула цю добру новину; і, хоч вона нібито поцікавилась цією справою лише із ввічливості і не виказала жодних почуттів, спокійно поздоровивши усіх членів родини, — насправді вона вислухала новину з цікавістю, яку не так легко було вдовольнити. Місіс Норріс переказала їй деякі подробиці з листів, і тему було вичерпано; але після чаю, коли міс Кроуфорд стояла біля розчиненого вікна з Едмундом і Фанні, дивлячись, як надворі сутеніє, а обидві міс Бертрам, містер Рашворт і Генрі Кроуфорд запалювали свічки на фортепіано, вона раптом звернулася до них:
— Яким щасливим виглядає містер Рашворт! Він думає про листопад.
Едмунд також озирнувся і поглянув на містера Рашворта, але не знайшов, що сказати.
— Повернення вашого батька буде визначною подією.
— Так, звичайно; після такої довгої розлуки — для нього не лише довгої, але й досить небезпечної.
– І до того ж воно передуватиме іншим значним подіям: ваша сестра вийде заміж, а ви будете посвячені у сан.
— Так.
— Не ображайтесь, — мовила вона, сміючись, — та мені щось згадуються давні античні герої, що, звершивши славетні діяння в чужій землі, приносять жертви богам за своє щасливе повернення.
— У цьому випадку немає ніякої жертви, — відповів Едмунд із серйозною посмішкою і знову подивився у бік фортепіано. — Сестра сама зробила цей вибір.
— О, так! Я знаю. Я просто пожартувала. Вона вчинила не гірше, ніж будь-яка дівчина на її місці; і я не сумніваюся, що вона дуже щаслива. Що я маю на увазі під другою жертвою, ви, звичайно, не розумієте.
— Запевняю вас, я приймаю сан з власної волі, так само, як Марія виходить заміж.
— Яке щастя, що ваші нахили якнайліпше відповідають побажанням вашого батька. Я розумію, тут поблизу для вас притримали дуже гарну парафію.
— Яка, на вашу думку, і схиляє мене до цього рішення.
— Я певна, що це не так, — вигукнула Фанні.
— Дякую тобі на доброму слові, Фанні, але я б так не стверджував. Навпаки, саме усвідомлення того, що я буду як слід забезпечений, справді важить для мене багато, і я не вбачаю в цьому нічого поганого. Ніщо не спонукало мене відмовитись, і я не бачу, чому хтось має стати гіршим слугою церкви, якщо знатиме, що йому з самого початку не доведеться бідувати. Я був у вірних руках. Я сподіваюся, що не пішов би хибним шляхом, і впевнений, що мій батько надто сумлінно дбав про мене, щоб таке дозволити. Безперечно, мене схилили до такого рішення, але я не думаю, що цього слід соромитися.
— Це те ж саме, — мовила Фанні, трохи помовчавши, — як, наприклад, син адмірала іде служити до флоту або син генерала — до армії, і ніхто не вважає, що так не повинно бути. Нікого не дивує, що вони обрали шлях, на якому їм можуть допомогти друзі, і ніхто не підозрює, що вони поставилися до свого вибору не досить серйозно.
