Одинадцять хвилин - Коэльо Пауло (читать книги бесплатно полностью без регистрации TXT) 📗

Не знаю, що він подумав, коли відчинив двері того вечора й побачив, що я вже наготувала дві валізи.

— Не лякайся, — сказала я йому. — Я не щойно в’їхала в це помешкання. Ходімо вечеряти.

Він допоміг мені, без жодних коментарів, вкласти мій багаж у валізи. Після цього, не сказавши ані «що тут діється?», ані «яка ти сьогодні гарна», просто схопив мене в обійми й почав цілувати, торкатися мого тіла, моїх грудей, моєї пуцьки, так ніби чекав цієї хвилини дуже довгий час, а тепер раптом усвідомив, що вона могла й не настати ніколи.

Він зірвав із мене жакет, сукню, залишив мене голою, і саме там, у передпокої, без будь-якого ритуалу чи приготувань, не маючи навіть часу сказати, добре нам чи погано, коли холодний вітер задував крізь щілину під дверима, ми вперше з ним по-справжньому покохалися. Я думала, чи не сказати йому, щоб він зупинився, що ми спробуємо знайти зручніше місце, що ми ще маємо час, аби дослідити неозорий світ нашої хтивості, але водночас мені хотілося відчути його в собі, бо він був чоловіком, яким я ніколи не володіла і ніколи більше не володітиму. Тому я могла кохати його з усією своєю енергією, заволодіти принаймні на одну ніч тим, чого ніколи раніше не мала й чого, напевне, ніколи не матиму й потім.

Він повалив мене на підлогу, ввійшов у мене, перш ніж я встигла достатньо зволожитися, але біль не завдав мені прикрості— навпаки, мені було любо, що все сталося саме так, бо він повинен був зрозуміти, що я належу йому і йому не треба просити дозволу. Я тепер була тут не для того, щоб навчити його чогось або довести йому, що моя чуттєвість краща й інтенсивніша, ніж у інших жінок, а для того, аби сказати йому, що так, що я чекаю його з радістю, що я також довго на це чекала, що мені приємно дивитись, як він порушує всі правила, що їх ми для себе створили, і я хочу, аби ми підкорялися лише нашим інстинктам, інстинктам самця й самиці. Ми перебували в найузвичаєнішій з усіх можливих поз — я внизу, з розкинутими ногами, а він угорі, входячи в мене й виходячи, тим часом як я на нього дивилася, не прагнучи ані прикидатися, ані стогнати, не бажаючи нічого — лише ні на мить не заплющувати очей, щоби запам’ятати кожну секунду, бачити, як змінюється його обличчя, бачити його руки, що вчепилися мені у волосся, його рот, який кусав мене й цілував. Не було ніякої підготовки, ніяких пестощів, ніяких витончених приготувань, лише він у мені, а я — в його душі.

Він входив і виходив, то прискорював, то сповільнював ритм, теж іноді зупинявся, щоб подивитись на мене, але не запитував, чи мені приємно, бо знав, що такою була єдина можливість для наших душ спілкуватися в ті хвилини. Ритм прискорився, і я знала, що одинадцять хвилин добігають кінця, мені хотілося б, щоб вони тривали вічно, бо мені було так добре, — о, мій Боже, як мені було добре! — що він володіє мною, а я ним — ні! Я лежала з відкритими очима й помітила, що, коли вони перестали бачити речі безпосередньо, ми, як мені здалося, перейшли у вимір, де я була великою матір'ю, всесвітом, коханою жінкою, священною повією античних ритуалів, про які він мені розповідав, коли ми сиділи з келихами вина в руках перед каміном, у якому палахкотів вогонь. Я бачила, що його оргазм наближається, і його руки здавили мої з великою силою. Його рухи дедалі прискорювалися, й тоді я почула, як він закричав — не застогнав, не заскреготів зубами, а закричав! Заревів! Загарчав, як звір! У глибині моєї свідомості промайнула думка, що сусіди можуть викликати поліцію, але це немало ваги, і я відчула величезну втіху, бо так було від першопочатку часів, коли перший чоловік зустрів першу жінку й вони вперше покохалися: вони кричали.

Після цього його тіло обвалилося на мене, і я не знаю, скільки часу ми лежали обнявшись, я гладила йому волосся, як було в ту ніч, коли ми зачинилися з ним у темряві готелю, слухала, як оглушливі удари його серця повертаються до свого нормального ритму, його руки кілька разів делікатно ковзнули по моїх, від плеча до ліктя, і від цього всі волосинки на моєму тілі затремтіли.

Певно, він подумав про щось суто практичне — наприклад, про те, що мені важко тримати на собі вагу його тіла, — бо перекотився й тепер лежав зі мною поруч. Він узяв мене за руки, і ми вдвох дивилися на стелю, де світилися три лампочки.

— Добрий вечір, — сказала я йому.

Він трохи відсунувся, і я поклала голову йому на груди. Він довго пестив мене, перш ніж також сказати «добрий вечір».

— Сусіди, певно, все чули, — зауважила я, не знаючи, що сказати, бо «я тебе кохаю» в цю мить не мало б особливого сенсу, він це вже знав, і я знала.

— Крізь щілину під дверима сюди проникає холодний протяг, — відповів він, замість того щоб сказати: «Як це було чудово!»

— Ходімо на кухню.

Ми підвелися, і я побачила, що він навіть не знімав штанів, був одягнений, як тоді, коли я його зустріла, лише член був виставлений назовні. Я накинула жакет на своє голе тіло. Ми пішли на кухню, він приготував каву, викурив дві сигарети, я викурила одну. Сіли за стіл, він очима сказав мені: «Дякую!», я відповіла: «Я теж хотіла тобі подякувати», але наші губи залишилися стуленими.

Нарешті він набрався духу й запитав про валізи.

— Я повертаюся до Бразилії, завтра ополудні.

Жінка розуміє, коли чоловік є дуже важливим для неї. Чи й вони здатні на таке розуміння? Чи їй треба було б сказати «я тебе кохаю», «мені було б дуже приємно залишитися тут із тобою», «попроси мене залишитися»?

— Залишся, — так, він зрозумів, що може мені це сказати.

— Не можу. Я дала обіцянку.

Бо, якби я її не дала, я, либонь, повірила б, що все, що тут відбулося, — це назавжди. А насправді було не так, це була тільки частина мрії дівчини, яка жила в глухій провінції далекої країни, дівчини, яка прибула до великого міста (не такого вже великого, якщо сказати правду), подолала тисячу перешкод, але все ж таки зустріла чоловіка, який її покохав. Зрештою, це стало щасливим фіналом усіх тих тяжких моментів, крізь які вона пройшла, і завжди, коли я згадуватиму про своє життя в Європі, мої спогади закінчуватимуться історією чоловіка, який закохався в мене, який завжди буде моїм, бо мені пощастило проникнути в його душу.

О Ральфе, ти навіть не знаєш, як я тебе кохаю. Думаю, що ми завжди закохуємося в ту мить, коли вперше зустрічаємо чоловіка своєї мрії, хоча в такі хвилини розум переконує нас, що ми помиляємося, й ми намагаємося притлумити в собі — не прагнучи до перемоги — цей інстинкт. Аж поки настає хвилина, в яку ми дозволяємо почуттям здобути перемогу, й це сталося в ту ніч, коли я йшла босоніж через парк, страждаючи від болю й холоду, але розуміючи, як сильно ти мене любиш.

Атож, я тебе кохаю, кохаю дуже, кохаю так, як ніколи не кохала жодного чоловіка, й саме тому я звідси їду, бо, якби я залишилася, сон би перетворився на реальну дійсність, на бажання володіти, на прагнення, щоб твоє життя стало моїм: на все те, зрештою, що в кінцевому підсумку перетворює кохання на рабську залежність. Нехай ліпше воно залишиться мрією. Ми повинні дуже обережно поводитися з тим, що отримуємо в дар від чужої країни, — або від чужого життя.

— У тебе не було оргазму, — сказав він, намагаючись змінити тему, бути обачним, не форсувати події.

Він боявся втратити мене й думав про те, що попереду ціла ніч, протягом якої я ще можу змінити свій намір.

— У мене не було оргазму, але втіху я пережила незвичайну.

— Але було б краще, якби ти пережила оргазм.

— Я могла б прикинутися, ніби переживаю його, тільки для того, щоб тебе потішити, але ти на це не заслуговуєш. Ти — чоловік, Ральфе Гарт, у всьому тому, що це слово має в собі прекрасного й сильного. Ти зміг підтримати мене й допомогти мені, погодився на те, щоб я тебе підтримала й допомогла тобі, й це тебе не принизило. Атож, я залюбки пережила б оргазм, але він не прийшов. Проте я мала величезну насолоду від холодної підлоги, від твого гарячого тіла, від того гвалтовного пориву, з яким ти увійшов у мене.

Сьогодні я ходила повернути книжки, які ще залишилися в мене, й бібліотекарка запитала, чи розмовляла я зі своїм партнером про секс. Мені хотілося перепитати: «З яким партнером?», «Про який секс?» Але вона цього не заслуговувала, вона завжди дуже добре ставилася до мене.

Насправді я мала тільки двох партнерів, відколи прибула до Женеви: один із них розбудив у мені найгірші інстинкти, бо я йому це дозволила, про що досі жалкую. Другий — ти — допоміг мені знову відчути себе часткою світу. Мені було дуже приємно навчити тебе, де доторкатись до мого тіла, з якою силою, протягом якого часу, і я знаю, що ти сприймав це не як критику твоєї поведінки, а як можливість того, що наші душі зможуть порозумітися краще. Мистецтво кохання, як і твій живопис, вимагає техніки, терпіння, а передусім, практики у стосунках між двома. Вимагає сміливості, необхідно піти набагато далі від того, що люди звикли називати словом «кохатися».

Ось так. Я знову заговорила як учителька, й мені це не сподобалося, але Ральф зумів обминути цю ситуацію. Замість відповісти на те, що я казала, він закурив свою третю сигарету за проміжок часу, менший за півгодини.

— По-перше, ти перебудеш цю ніч тут.

Це було не прохання, це був наказ.

— По-друге, ми ще покохаємося, з меншою тривогою і більшим бажанням. І нарешті, мені хочеться, щоб і ти краще зрозуміла чоловіків.

Краще зрозуміти чоловіків? Я всі свої ночі проводила з ними — білими, чорними, азіатами, євреями, мусульманами, католиками, буддистами. Хіба Ральф не знає про це?

Мені стало легше; як добре, що розмова звернула на стежку дискусії. В якусь мить я подумала про те, що, либонь, попрошу пробачення в Бога й порушу свою обіцянку. Але реальність мого повернення була зі мною, й вона сказала мені, що я повинна зберегти свою мрію неушкодженою й не дозволити собі потрапити в пастку, яку налаштовує мені доля.

— Атож, щоб ти краще зрозуміла чоловіків, — повторив Ральф, побачивши мій іронічний вираз. — Ти говориш про те, що хочеш виразити свою жіночу сексуальність, допомогти мені не заблукати на твоєму тілі, дати мені час на те, щоб я міг виявити терпіння. Я згоден, але думаю, ти вже давно зрозуміла, що ми різні, принаймні у своєму ставленні до часу. Ти ж не маєш у цьому плані претензій до Бога?

Коли ми з тобою зустрілися, я попросив, щоби ти навчила мене краще розуміти секс, бо я втратив жадання. А знаєш, чому? Тому що по кількох роках спільного життя всякі і будь-які мої сексуальні стосунки переходили в нудьгу й розчарування, бо я доходив висновку, що було дуже важко дати жінкам, яких я кохав, ту саму втіху, яку вони давали мені.

Мені не сподобалися його слова «жінкам, яких я кохав», але я вдала байдужість, закуривши сигарету.

— Мені не стало сміливості попросити: навчи мене, як обходитися з твоїм тілом. Та коли я тебе зустрів, коли побачив світло, яке променилося з тебе, й покохав тебе відразу, я подумав, що на цьому етапі свого життя мені вже немає чого втрачати, якщо я буду щирим і з самим собою, і з жінкою, яку мені хотілося б мати поруч себе.

Моя сигарета була чудова, і мені дуже кортіло, щоб він запропонував мені випити трохи вина, але я не хотіла дати вмерти цій темі.

— Чому чоловіки, замість робити те, що ти робиш зі мною, замість з’ясувати, як я себе почуваю, думають тільки про секс?

— Хто сказав, що ми думаємо тільки про секс? Навпаки: ми іноді роками переконуємо себе в тому, що секс — це щось важливе для нас. Ми навчаємося кохання з повіями або з невинними дівчатами, розповідаємо про свої пригоди та відчуття всім, хто нас захоче слухати, знаходимо собі молодих коханок, коли ми вже старі, й усе це для того, аби показати, що ми справді такі, якими сподіваються бачити нас жінки. Але хочеш знати про одну річ? Насправді ми зовсім не такі. Ми нічого не розуміємо. Ми вважаємо, що секс і виверження сімені — це одне й те саме, а, як ти щойно сказала, це зовсім не так. Ми не навчаємося, тому що не маємо мужності сказати жінці: навчи нас, як обходитися з твоїм тілом. Ми не навчаємося, тому що жінка теж не знаходить у собі сміливості сказати: вивчи, яка я є. Ми перебуваємо на стадії первісного інстинкту виживання роду, й це все. Хоч би яким це здалося тобі абсурдним, ти знаєш, що для чоловіка є важливішим, аніж секс?

Я подумала, що, може, важливішими для нього є гроші або влада, проте не сказала нічого.

— Спорт. І знаєш чому? Тому що чоловік розуміє тіло іншого чоловіка. Тут, у спорті, відбувається діалог тіл, які здатні порозумітися.

— Ти збожеволів.

— Можливо. Але в цьому є сенс. Ти звернула увагу на те, що відчували чоловіки, з якими ти лягала в ліжко?

— Атож, звернула. Усі вони здавалися невпевненими в собі. Вони відчували страх.

— Гірше, аніж страх. Вони були вразливими. Вони, по суті, не розуміли, що вони роблять, знали тільки, що суспільство, друзі, їхні власні дружини вважають це важливим. «Секс, секс, секс! — ось основа життя», — кричить пропаганда, люди, фільми, книжки. Ніхто не знає, про що, власне, йдеться. Знають тільки, що це інстинкт, сильніший за нас самих, що його конче треба задовольнити. І якнайшвидше.

Годі. Я намагалася давати йому уроки сексу для того, щоб себе захистити, він робить те саме, та хоч би якими мудрими здавалися наші слова, — адже кожен намагався справити враження на іншого, — усе це було таким дурним, таким негідним наших стосунків! Я пригорнула його до себе, бо — незалежно від того, що він хотів сказати і що я думала про саму себе, — життя навчило мене багато. На першопочатку часів усе було коханням, було віддачею. Але незабаром змій з’являється перед Євою і каже їй: «Те, що ти віддала, ти втратиш». Так само було й зі мною — мене було вигнано з Раю ще в школі, й відтоді я взяла собі за звичай казати змію, що він помиляється, що жити важливіше, аніж зберігати себе для себе Але змій не помилявся, а я помилялася.

Я опустилася навколішки, повільно його роздягла й побачила, що його член висить собі, сонний, не реагуючи. Його це, здавалося, не збентежило, і я стала цілувати йому ноги, почавши від ступнів. Член почав потроху реагувати, і я доторкнулася до нього, потім узяла його в рот — і неквапно, щоб він не витлумачив це як «ну ж бо, готуйся діяти!» — стала цілувати його з ніжністю жінки, яка нічого не сподівається, і саме тому досягла всього. Я побачила, що він збуджений і почав торкатися моїх сосків, описуючи навколо них кола, яку ту ніч цілковитої темряви, розбудивши в мені бажання знову запхати його собі між ноги, або взяти в рот, або зробити все те, чого б він від мене хотів, аби цілком заволодіти мною.

Він не став знімати з мене жакет; рвучко нахилив мене над столом, так, щоб мої ноги впиралися в підлогу. Проник у мене повільно, цього разу без тривожного нетерпіння, без страху мене втратити, бо в глибині душі він також уже зрозумів, що це була тільки мрія і вона назавжди залишиться мрією, ніколи не перетвориться на реальність.

У той самий час, коли я відчула його член усередині себе, я відчула також його руку на своїх персах, на сідницях — вона доторкалася до мене так, як це вміє робити лише жінка. І я спізнала відчуття, що ми створені одне для одного, бо він міг стати жінкою, як тепер, а я могла стати чоловіком, як у ті хвилини, коли ми розмовляли або взаємно організовували потаємну зустріч двох пропащих душ, двох фрагментів, яких не вистачало, щоб завершити будівлю всесвіту.

Мірою того як він проникав у мене й водночас мене торкався, я відчула, що він робить це не тільки для мене, а й для всього всесвіту. Ми мали час, мали ніжність і знали одне одного. Атож, було чудово прийти сюди, до двох наготовлених валіз, із бажанням від'їхати, бути негайно поваленою на підлогу й наколотою, пережити гвалтовний напад і страх; але було добре також знати, що ніч не закінчиться ніколи й тепер тут, над кухонним столом, оргазм стане не кінцем у собі, а початком цієї зустрічі.

Його член зупинився в мені, а пальці тим часом швидко рухались, і я пережила перший, потім другий, а потім і третій оргазм без перерви між ними. Мені хотілося відштовхнути його, біль насолоди був таким великим, що наче підім'яв мене під себе, але я стояла твердо, я була згодна, щоб усе було так, щоб я могла витримати ще один оргазм, або ще два, або…

…і раптом ніби якесь світло вибухнуло в мені. Я більше не була собою, я була чимось нескінченно вищим за все, що я знала. Коли його рука привела мене до четвертого оргазму, я опинилася в місці, де панував повний мир, а під час п'ятого оргазму я пізнала Бога. Після цього я відчула, що його член знову почав рухатися в мені, хоча його рука не зупинилася, я сказала «Боже мій» і вирішила віддатися всьому, що мене може тепер чекати, — пекло чи рай.

Але це був рай. Я була землею, горами, тиграми, річками, які впадали в озера, озерами, які перетворювалися на море. Він рухався в мені усе швидше й швидше, і біль змішувався зі втіхою, я могла сказати «не можу далі», але це було б несправедливо — бо в ті хвилини я й він були однією особою.

Я дозволила, щоб він проникав у мене стільки, скільки йому буде треба, його нігті ще впиналися в мої сідниці, а я схилилася, нависаючи над столом і думала, що немає кращого місця у світі, де можна було б так гарно кохатися. Знову скрегоче стіл, знову його дихання стає все частішим, нігті впинаються в моє тіло все глибше, і моя пуцька судомно стискається на його прутні, тіло до тіла, плоть до плоті, кістка до кістки, я знову наближалася до оргазму, він — до свого, і ніщо з цього — ніщо з цього не було БРЕХНЕЮ!

— Нумо!

І я попливла в блаженство разом із ним. То були не одинадцять хвилин, а вічність, то було так, ніби ми обоє вийшли зі своїх тіл і подалися, поєднані глибокою радістю, взаєморозумінням та дружньою приязню, в райські сади. Я була жінкою й чоловіком, він був чоловіком і жінкою. Я не знаю, поки це тривало, але все ніби завмерло в тиші, в молитві, так ніби всесвіт і життя припинили існувати й перетворилися на щось священне, без назви, без часу.

Та коли час повернувся, я почула його крики і закричала з ним, ніжки столу застугоніли по підлозі, й нікому з нас не спало на думку запитати чи з’ясувати, що ж подумають про все це інші.

І він вийшов із мене без попередження і засміявся, я відчула, як моя піхва судомно стислася, я обернулася до нього й теж засміялася, ми обнялися, так ніби оце вперше в житті спізнали радість плотського кохання.

— Благослови мене, — попросив він.

І я його благословила, не усвідомлюючи собі, що роблю. Я попросила, щоб він зробив те саме, й він виконав моє прохання, проказавши: «Хай буде благословенна ця жінка, яка багато кохала». Його слова були гарні, ми знову сплелися в обіймах і так завмерли, не розуміючи, як одинадцять хвилин можуть піднести чоловіка та жінку на таку височінь.

Ніхто з нас двох не стомився. Ми пішли до вітальні, він поставив диск і зробив якраз те, чого я від нього чекала: розпалив вогонь у каміні й налив мені вина.

Потім розкрив книжку й прочитав:

Це прозвучало як прощання. Але воно було одним із найприємніших, які мені довелося пережити у своєму житті.

Я обняла його, він мене обняв, ми лежали на килимі біля каміна. Відчуття повноти ще тривало, так ніби я завжди була жінкою мудрою, щасливою, реалізованою в житті.

— Як ти міг закохатися в повію?

— Спочатку я й сам цього не розумів. Але сьогодні, трохи поміркувавши, я дійшов висновку, що, знаючи, що твоє тіло ніколи не буде цілком моїм, я зміг зосередитися на тому, щоб завоювати твою душу.

— А ревнощі?

— Не можна сказати весні: «От якби ти настала відразу й тривала доти, доки мені захочеться». Можна лише сказати: «Приходь, благослови мене своєю надією і тривай якомога довше».

Це були слова, випущені на вітер. Але мені треба було їх почути, а йому треба було їх сказати. Я заснула, сама не знаю точно коли. Мені приснилася не якась ситуація чи якась особа, а пахощі, які заполонили все.