Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
І приходить він до одного села. А то було ще за панщини. Він дивиться, а там пани б’ють одного чоловіка. Дають йому двадцять п’ять буків, що не йшов на панщину. А той гуцул приходить до них і каже:
— За що ви б’єте чоловіка?
А вони кажуть:
— Лягай на столець. І дамо й тобі двадцять п’ять буків.
А він каже:
— Фіть до торби!
І тоті два гайдуки й пан в торбу залізли. І він взяв торбу на плече і пішов далі. А тут уже смеркається. Він думає, де ночувати. Несе тих трьох у торбі, і не важкі вони йому. Зайшов він у місто, іде собі. А назустріч пан іде і його паличкою по голові.
— Що ти, хлопе, ходиш по тротуарі.
А він каже:
— Фіть до торби!
І пан шуп у торбу. Та й пішов гуцул далі. Здибає корчмаря з псом. Корчмар:
— Гуджя! Гуджя на діда!
А він:
— Фіть до торби!
І корчмар з псом скочив у торбу. А він торбу зав’язав та й іде далі. Вже зовсім смерклося. З’явився йому той столик, попоїв він, закурив. А він уже на поле вийшов. І дощ іде, і нема де ночувати. Дивиться — стоїть дім двоповерховий. Іде до того дому, хоче там ночувати. Вийшли панові слуги.
— Йдіть геть, діду, бо тут невільно ночувати.
Пан мав той дім, такий прекрасний, але в нім пан не ночував, бо там приходили у дванадцятій годині чорти. Слуги повіли про діда панові, а пан каже:
— Добре є. Відкрийте йому найбільшу кімнату нагорі і най там спить.
Пан хотів знати, чи він переночує там. Та й пустили його до тої кімнати, і він там спить.
Дванадцята година ночі, отворяються вікна, такий шум. Заходить одинадцять чортів.
— Добре, діду, що ти прийшов. Ми тебе ждали.
Дід каже:
— Фіть до торби!
І всі одинадцять в торбу залізли. Дід зашпилив торбу і поставив під голову. І спить далі. І тут летить дванадцята, чортиця, з козою кривою. А він каже:
— Фіть до торби!
І чортиця з козою в торбу.
Спить він до самого рання. А рано пан посилає слугів забирати мертвого діда. А дід каже:
— Чо ви мене так рано збудили? Я ще спати хочу.
Пішли слуги і повіли панові:
— Дідо живий.
Тоді пан сам іде до діда, але не каже «діду», а каже: «пане».
— Пане, ходіть до мене на снідання.
Пан нарихтував дідові їсти й пити. А він не хоче нічого, бо має свій столик. Питає дід-гуцул пана:
— У тебе є кузня?
– Є.
— Заклич двох здорових челядників і підемо в кузню.
Заходять у кузню, кладе гуцул торбу на ковадло і челядники б’ють молотами по торбі.
Кажуть пан і гайдуки:
— Пусти нас. Вже панщини не буде, лиш пусти нас.
І він пустив їх, і панщина скасувалася. Проситься пан, що паличкою бив його по голові:
— Випусти мене. Більше пан хлопа бити не буде, — сказав.
І випустив дідо його. А корчмар проситься:
— Випустіть і мене. Вже більше не буду хлопів споювати. Ані псами цькувати.
І випустив його з псом.
Просять чорти:
– І нас випусти.
— Присягайте, що підете з панового дому геть, більше не будете в пановім домі.
Вони присягнули, що вже не будуть у пановім домі. І він випустив їх. І взяв води свяченої та як кропне чортів, а чорти в той димник у кузні повтікали.
Забирає пан діда-гуцула до себе. І каже:
— Діду, ти будеш у мене, доки жиєш. Я тебе не відпущу від себе.
А дід-гуцул каже панові:
– Іди вже до того дому жити. Там уже більше чортів не буде.
А дід-гуцул не хоче в пана бути, бо він має свій столик, де хоче, там їсть. І ходить собі дідо по світі далі, а тут приходить смерть з косою.
— Досить тобі, діду, по світі ходити. Ти насміювався з людей, ти насміювався з чортів. Досить тобі того, треба вмирати.
А дід каже:
— Фіть до торби!
І зайшла смерть з косою в торбу. Дідо зашпилив торбу і ходить собі і носить торбу. Носить один рік, носить другий, третій. А на світі ніхто не вмирає, бо смерть у торбі. Ані худобина не гине, ані мухи не гинуть — нічого на світі не гине, бо нема смерти ні на кого. У торбі смерть. Люде Бога не бояться, бо ніхто не вмирає, нема смерти, люди бавляться, п’ють, ріжуться, а вмирати ніхто не вмирає, бо нема смерти. І людей намножилося доста в світі, і мух — всього.
І Бог не міг витримати, що так люди согрішили. І післав Бог до діда ангела, аби дідо пустив смерть, дідо випустив смерть з торби, і смерть його першого скосила, і дід умер.
По смерти іде дідо до царства. Каже ангел:
— Як ти підеш до царства? Ти не просив собі Царства Небесного, а просив торби.
Та й не приймають діда до царства, їде дідо до пекла. Приходить дід-гуцул під пекельську браму, а чорти як побачили його під брамою, то позамикали пекло і не пускають діда. Вернувся дідо знов до царства, проситься у святого Петра. І каже святий Петро:
— Заходи, діду, до царства.
А я пішов до Родовець, і купив горнець, і цій байці конець.
Про милосердя і заздрість
Була собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:
— Дай Бог, щоби оте, що зачнете робити, ледве до вечора скінчили.
І дідо пішов. А мати каже до дочки:
— Знеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти.
Дочка внесла полотно, та як зачали міряти, то міряли цілий день і так багато наміряли, що й подіти нема куди. Стільки його, що ніколи в них стільки не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.
А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:
— Звідки ви то все маєте?
Жінка розказала, як вона дала дідові останній кусник хліба і як дідо її поблагословив, сказав, щоб цілий день вона робила те, що зачне робити.
— А я якраз взялася полотно міряти і так за цілий день наміряла його цілу хату.
Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:
— Ходіть, діду, до мої хати.
Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:
— То я вже останній кавалок хліба вам даю.
І дідо подякував. І сказав:
— Якщо ти почнеш щось робити рано, щоби ледве до вечора скінчила.
Знесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їсти. Мати каже:
— Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будемо міряти.
І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість. А то був святий Миколай.
Як святий Миколай звірів поживою наділяв
Один чоловік, що звався Проць, їхав лісом і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його.
«Що за дивовижа!» — думає собі чоловік.
А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить на престолі поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха.
І каже святий до медведя:
— Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола. Ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти. Ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу.
І так далі, кожному звірові назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже:
— А ти маєш нині досвіта з’їсти Процевого лисого коня, він пасеться на сіножаті під лісом.
А той Проць, як зачув наказ святого Миколая вовкові, то задумав обдурити вовка, а тим самим і святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до святого Миколая і здають перед ним справу, що хто весь день робив. А Проць уже сидів на дереві і підслуховував. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк:
