Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Ото посіяли вони та й посідали, — відпочивають. А той ангел, що їх підвів, перекинувсь у найстаршого ангела та й каже:
— Ви вже посіяли собі таке, щоб був у вас і хліб і плаття, але проте нема у вас такого, щоб ви не вмерли. Ви візьміть та зійдіться докупи їдно з другим, то від Єви родиться син. І той син випросить у Сина Божого, котрий родиться з тієї жінки, що з цвіту, щоб вас ізнов упустили у рай.
А Єва каже:
— Та ми не знаємо, як же то зійтись докупи? Адже ж ми і тепер вкупі.
От той ангел як показав, та й родився у Єви Каїн. А Каїн дуже не любив Адама: він, бачте, знав, що його батько — той ангел, котрого Бог ввігнав з неба.
Боже, помагай!
Вразився Адам, що Господь вигнав його з раю, копає землю та й не каже: «Боже, помагай!» А чорт тому й радий: що Адам скопає за день, то він уночі й поперевертає догори травою. Адам копає на другім полі: він то думає, що поле йому видно, копає та й копає, а рано гляне, а його поле ізнов зеленіє, як некопане. Бився він, бідний, та побивався, далі здихнув до Господа Бога та й каже:
— Господи Боже! Допоможи мені!
То так тая земля, що він її копав, раптом і зачорніла. І помолився Адам Богу та й зачав засівати.
Як з’явилася коняка
Ото засіяв Адам, запрігся в борону та й волочить. І так-то йому тяжко тую борону тягнути, а чорт іззаду сидить на бороні та й сміється…
І поглянув Господь та й каже до свого ангела:
— Бачиш, — каже, — того чорта на Адамовій бороні?
— Бачу, — каже.
— Піди ж, — каже, — та зроби з того чорта коняку для Адама!
Ото ангел і пішов, та як закинув на чорта оброть, то так з него і сталася коняка.
Тогді ангел і каже до Адама:
— Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня! Господь дає тобі худобину!
Ото з тої коняки і почалися наші коні.
Смерть
Жиє собі Адам. Ото вже його Господь і діточками поблагословив, така-то йому втіха та радість, що, здається, вічно хотів би жити, а до того ще й здоров’я йому служило. Ото й говорить Адам до Бога:
— Боже, Боже! Не умру я, бо я сильний чоловік!
— Сильний ти, сильний, — говорить йому Бог, — а все-таки умерти мусиш! Заболить у тебе голова, защемлять руки, заломить тобі ноги, і ти таки умреш.
Не вірив Адам, поки був молодий, а прийшла пора — мусив повірити. Розболілась голова, розщемілись кості, — сказано, у старого. Бачить Адам, що недалеко до смерті, та й каже до свого сина:
— Сину, — каже, — сину! Піди, — каже, — до раю та принеси мені звідти золотого яблучка, бо отеє вже находить на мене остатня година!
Пішов син до раю, але замість яблучка приніс тілько прута, яким Бог Адама виганяв із раю. Адам і казав зробити з нього три обручі і положити на голову. Але де вже від смерті та що поможе! Воно-то голова ніби й перестала боліти, а вмерти все-таки вмер. І як умер він із тими обручами, так його з ними і поховали, і ото з тих обручів і виросло три дерева — кипарис, кедрина і треблаженне древо.
Звідки взялися воші і блохи
То ще перед потопом було. Людей було мало, земля родила добре, не потребувала так тяжко працювати, як тепер. Ще чоловіки то на полювання ідуть, то на риби, а жінки сидять дома. Нудно їм було. Та й одна зачала Бога просити:
— Господи, коби чоловік хоч якусь щипавку мав, щоби йому так не скучило!
Ну, то Пан Біг тото вислухав — певне ся в таку годину помолилася, досить що як на ню впали воші, блохи і всіляка гидь, то таки її на місці розточили. А від неї розлізлися по усіх людях.
Потоп
Їдного часу задумав Господь затопити землю і витопити всіх людей, які тілько були, та й каже до їдного святого чоловіка:
— Роби ти, — каже, — корабель, святий чоловіче, бо я хочу землю затопити!..
От той чоловік і зачав робити корабель: теше стовпи, пилить дошки, — сказано, щоб усе до міри було. А чорт, як на збитки, прийде уночі та й усю його працю переробить не до міри: там надрубає, там надпилить, там переструже, так що ані способу разом поскладати. А чоловік бідний нічого й не знає: все теше та й теше, а тих і не зміряє…
Аж Господь ізнов говорить до него:
— Складай, праведниче, корабель! Взавтра потоп буде!
Ото і кидає він тесати та пилити, зачинає складати… Але що візьме — усе не до міри: то тонке, а то коротке… Що тут робити у світі Божому? А взавтра потоп! Заламав він руки та й стоїть над дошками. А Бог йому і говорить з неба:
— Не журися, чоловіче мій! Що довше, те стули, і буде коротке, а що коротке — натягни, то й буде довге, та кінчай живо корабель, бо узавтра потоп!
Тілько скінчив він корабель, аж земля і зачала в морі потопати. Злітаються пташки, збігаються звірі, а той відбирає зі всього по парі і впускає в корабель, їден тілько сильний птах-носорожець не хотів іти в корабель, за те його і покарав Господь, щоб він не гордів зі своєї сили…
Ото упірнула земля. Пливає корабель, пливає і носорожець, а птахи, бідні птахи, так і кричать, так і б’ються в повітрі. Уже, бідні, і із сили спадають, нігде відпочити, — а носорожець пливає собі, і ріг його, як віха, стирчить над водою. От ті птахи і сідають на той ріг, сідають та й сідають, а носорожець тримає. Далі не витримав та так і впірнув головою в воду. Птахи позлітали та й знову сідають, а носорожець ізнов у воду головою. І злітали, і сідали, аж поки зівсім не втопили носорожця. Ото ж то тепер і пропали носорожці з корінням і насінням.
Загибель велетнів
Після того як розмножились сини людські, в них народилися вродливі доньки. І коли сини неба, янголи, побачили їх, то, зачаровані ними, сказали один одному: виберемо собі дружин з племені людей і народимо дітей. Головний ватаг янголів Саміяз на чолі двохсот соратників піднявся на гору Арадіс. Крім нього ватагами були Уракабарамеель, Акібеель, Таміель, Рамуель, Данель, Езекеель, Саракуял, Азазіель, Армерс, Батрааль, Анане, Заребе, Самсареель, Ертаель, Турель, Йоміаель, Аразеаль… Від парування цих янголів із людськими доньками народилися велетні.
Вони були тридцять ліктів (приблизно десять метрів) завбільшки, підпирали головами попід чорні хмари і переступали гори і долини. Як переступав дуба і уколовся в ногу, взяв найгрубшого дуба одною рукою і викинув з землі і казав, що в бодяк уколов! Один другому з руки в руку через Дністер і через Дунай сокиру подавав.
Але тих людей уже тепер по потопі нема ніде. Як мав бути потоп, то ся явили середнього роду люди і орали на полі плугом. А велет ішов з далекої дороги додому і взяв на одну долоню штири воли з плугом і двох орачів та приніс додому і показав мамі:
— Ади, мамо, які там на полі хробачки риють.
А мама казала:
— Віднеси, сину, назад там, відкіль узяв, бо то після нас будуть такі люди. А після середнього роду настане черга на третій рід людей. І вони будуть такі завеликі, як з кукурудзи качанки, що будуть дванадцять їх у одній печі молотити, а як здибле чоловік середнього роду таких маленьких людей, то також збере на долоню і принесе мамі на показ.
Велети насипали вали й високі могили в українських степах. Плем’я первісних велетнів було могутнім і неврівноваженим.
Велети пожирали все, що виростили люди, і незабаром харчів забракло. Вони стали кидатись на усе живе, пожираючи сире м’ясо і п’ючи кров. Від грішних янголів люди перейняли і багато корисного, і не менше шкідливого. Азазіель навчав людей робити мечі, ножі та іншу зброю, панцирі, дзеркала, браслети й різні прикраси; навчив підводити брови, використовувати коштовне каміння, а тому люди дуже розбестилися. Амазарак навчив чаклунства і чарування та відкрив силу і властивості коріння. Армерс навчив, як боронитися перед чарами. Варкаял навчив читати зорі, Акібеель — уживати магічні знаки, Таміель навчив астрономії, Арарадель — пізнавати обертання місяця.
