Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фольклор » Народные сказки » Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор неизвестен (читать книги регистрация .TXT) 📗

Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор неизвестен (читать книги регистрация .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор неизвестен (читать книги регистрация .TXT) 📗. Жанр: Народные сказки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А півник і каже:

— Візьміть і мене з собою.

— Ходім! — відказує лисичка.

От ідуть вони вже вчотирьох. Ідуть та й ідуть. А вже й вечір надходить. Бачать: попереду їх лежить колода товста.

От лисичка й каже:

— Сідайте, відпочинем трохи, бо до монастиря ще далеко, а вже й притомилися трохи.

Сіли, відпочили та й знову пішли.

Ідуть та й ідуть. А вже й ніч надходить.

Мандрівники дійшли до лісу, потім увійшли в ліс, як уже стало зовсім темно. От лисичка й каже:

— Мабуть, під цим кущиком будемо ночувати.

Так і зробили. Звернули з шляху та й полягли спати в затишку. Всі поснули, мов повбивані; тільки лисиці щось не спиться. Вона сіла коло їх та довго про щось собі мріяла. Потім вирила нору під кущем, залізла в неї та й собі заснула. В цей час настала тиша, тільки чувся сонний хрюкіт.

Повставали вони, ще й сонце не зійшло. Коли стало сонце сходити, вони погрілися та й хотіли знову вже йти далі по шляху.

А лисичка й каже:

— До монастиря ще далеко, а я декілька раз була в ньому, то вже так, як монашка, все знаю; як і сповідати, як і співати — про все знаю. Так треба, мабуть, отут в цій нірці помолитися, посповідатися та й не йти до монастиря в такий далекий шлях.

Так і зробили. Лисичка вибрала гарненького каменя, щоб до його сповідати, внесла в нору й почала молитися. Потім, помолившись, і каже:

— Ну, підходьте, буду вас сповідати.

Спершу підійшов зайчик і поклав лапки на камінь. Вона йому потім і каже:

— Ну, які ти при собі гріхи знаєш? Що ти робив до цього часу?

А зайчик і каже:

— Що ж я робив! Пасся в лісі, кору їв на молоденьких рослинках, з комахами грався. Та оце і все.

От лисичка взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп зайчика по голові. От уже й посповідала. Одтягла зайчика неживого далі в темну нору та й каже останнім:

— Ну, підходьте і ви, бо зайчик пішов по норі далі молитися, і підходьте тільки по одному, а інші біля нори побудьте, а я тоді гукну.

От підійшла качечка, поклала лапки на камінь. а лисичка й питає:

— Ну, які гріхи при собі знаєш?

А качечка й каже:

— Ніяких поки що.

— А що робила ти до цього часу?

— Що ж я робила! Рибку ловила, жучків різних, хробачків тощо.

— Ну, то покайся перед Богом.

Потім узяла лисичка камінь, перехрестила качечку та лусь каменем, та й віднесла до зайчика і поклала вже неживу качечку. Вернулась до каменя та й гукає півника.

Півник увійшов, поклав голову на камінь, а лисичка й каже:

— Ну, які ти гріхи маєш?

А півник і каже:

— Я гріхів не маю, бо я тільки у землі зернятка збираю та деяких хробачків караю.

— Ну, то покайся перед Богом, — каже лисичка та взяла камінь, перехрестила та лусь — вбила півника. Потім принесла до купи, поскладала їх та й каже:

— Оце вам усім трьом богомілля!

Лисичка придбала м’яса та живе-поживає та й турботи не має.

Лисиця та їжак

Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак.

— Здоров був, їжаче!

— Здоровенькі й ви будьте, — відповів їжак і згорнувся клубочком.

— Як здоров’ячко?

— Спасибі.

— А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось.

Згорнувся їжак іще тугіше, засопів.

— Не можу, — відповідає. — Я ще не вмивався.

— А знаєш, — каже лисиця, — я тепер уже не їм м’яса, самі овочі. Сьогодні цілий ранок з кроликами на капусті паслася. Та й наїлася ж!..

— Та що ви кажете?! А я оце саме хотів вам сказати, що біля старої вільхи виводок тетеревенят пасеться.

— Де це? — так і підскочила лисиця.

— За струмочком праворуч. Та куди ж ви?

— Побіжу, ніколи…

І лисиці як не було.

Розгорнувся їжак:

— Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не обдуриш…

Та й потупав далі.

Лисиця та рак

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

— Здоров був, раче! — каже йому лисичка. — З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався і рак та й каже:

— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому:

— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

— Як так, то й так, — каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:

— Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе:

— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:

— Чи то ж видано! — каже.

І більш не сміялася з рака.

Лисиця-черниця сповідає півня

Лисиця не раз навідувалась до курника одного мужика, мусила поласувать курятинкою, та все ніяк не могла добраться до курей. Півень гимонський як тіко почує шелест, почне кричать, а собаки прибігали на крик півня і проганяли лисицю геть з двора. Одного разу лисиця пригадала, як одурить півня. Кури паслись на городі по картошках, ловили там всяких комах. Лисиця, побачивши курей, нарядилась монашкою, взяла в руки чотки з реп’яхів і пішла до курей. Надійшла супроти курей і каже: «Здоровенькі були, раби Божі!» — «Здрастуй, матушко! — обізвались кури. — Відкіля тебе Бог несе?» — «Та я йду з пустині, з П’ятницького монастиря, а держу путь на святі гори, іду поклониться святим мощам; ходіть і ви зо мною, я вас проведу до святих гір». — «Ні, матушко, ми од свого дому нікуди не підем, — одповів півень. — Нам молиться нема нужди, у нас гріха нема». — «Ах ти, гріховодник, безбожник ти! Як ти смієш сказать, що у тебе гріха нема? Ти, півнику, грішник великий. Тобі враг голову помрачив. Ти обдумай гарненько, у тебе гріха і в мішок не вбереш. Як тіко тобі Господь Бог терпить! По закону полагається жить тіко з одною жінкою, а ти маєш у себе більше десятка. За такий великий гріх тобі треба обійти всі святі місця і тоді ти од всіх гріхів не одкупишся. Як тобі не стидно блудничать? Іди, я тебе посповідаю; Бог тобі наполовину гріхів збавить».

Півень не хотів підходить до лисиці, опинався. Лисиця тоді каже: «Чого ж ти, півнику, стісняєшся? Я тобі добра бажаю. Посповідайся, раб Божий, а то ти на тім світі місця собі не знайдеш. У смолі будеш кипіть день і ніч і вік вічний відтіля не виберешся».

Півень устрашився вічної муки, согласивсь посповідаться. Підійшов до лисиці, нахилив голову, а вона хоп його за крила і каже: «Не достоїн ти, півнику, жить на білому світі; за свої тяжкі гріхи я повинна придать тебе смерті, бо ти ніколи не одмолиш своїх гріхів, а тіко будеш уводить у гріх курей». Півень баче, що попався в пльонку, почав пригадувать, як одурить лисицю. Кури одна за другою помчались до двора, а півень остався сам у неволі. Півень почав улещать лисицю: «Матушко, одпусти мене, я більше не буду грішить». — «Та об чім ти, півнику, хлопочеш, не все равно тобі умирать? Що сьогодні, що завтра — однаково». — «Та я знаю, що помирать раз; а тут видиш, яке діло: всі домашні птиці змовились устроїть женський монастир; кури, утки і гуси пострижуться в монашки, а мене вибрали дяконом за мій дзвінкий голос. Мені хотілось послужить Богу, може, він мені гріхів збаве. І окрім того, птиці мені поручили найти ігуменшу. Так, може, ти будеш так ласкава, согласишся стать ігуменшою?» — «А чого ж? Я по монастирях ходила, монастирські порядки знаю». — «Ну, так от і діло, ти побудь, матушко, тут, а я піду, заявлю своїм, що ігуменша найшлась, а за тобою зараз прийде титар і підтитарший, вони договоряться з тобою».

Перейти на страницу:

Автор неизвестен читать все книги автора по порядку

Автор неизвестен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин отзывы

Отзывы читателей о книге Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин, автор: Автор неизвестен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*