Дефіляда в Москві - Кожелянко Василь (список книг txt) 📗
ПОЛІТИЧНА МАПА ЕВРАЗІЇ У ЛИСТОПАДІ 1941-го
Ще на початку 1940-го року політична мапа Евразії та Азії виглядала так десь, як вона склалась після Першої світової війни. Хоча Польщі вже не було. Була територія довкола Варшави і Кракова, яка цнотливо на совєтських мапах звалась «Зона державних інтересів Німеччини». Не відшуковувалась також уже й колишня Чехословаччина. Натомість можна знайти незалежну державу Словаччину, а там, де колись була Чехія, вже — німецький протекторат Богемія і Моравія.
Зафарбувались у червоне три балтійські незалежні держави, столиці яких були позначені зірочками, а називались вони Естонська ССР, Латвійська ССР та Литовська ССР. На південному фланзі СССР з'явилась ще одна червона зірочка — столиця Молдавської ССР місто Кишинів. Австрія щезла.
На сході в японські кольори зафарбувались Корея і Маньчжурія.
Але минув рік. І вже школяр, який мав би складати політичну географію за атласом 1940-го, дістав би одиницю з мінусом. Відродилась «Римська імперія», яка включила в себе саму Італію, всі середземноморські острови — відбили в англійців Кіпр, а у французів — Корсіку, Балеарські острови еспанський каудільйо Франко подарував Італії на день народження дуче Муссоліні, хоча останній скромно відмовлявся, але Франко знав, що краще подарувати ці острови, ніж воювати за них з італійцями, далі — до складу Великої Італії ввійшли Албанія, Греція та Ефіопія, які було завойовано не без допомоги великого німецького друга.
Щезла Югославія. Після того, як по цій території пройшлися німецькі та італійські дивізії, на ній утворились незалежна Хорватія, яка оголосила про приєднання до Антикомінтернівського блоку, та суверенна країна Боснія, що взяла собі статус незалежної, проте проводила чітку ісламську протурецьку лінію. Гітлер хотів було розігнати це непорозуміння на Балканах, але за суверенну Боснію заступились союзнички-турки, тож треба було рахуватися. Словенію і Македонію контролювали італійці, Сербію — німці, Чорногорію ніхто не чіпав в обмін на справжній, а не декларований нейтралітет. І Гітлер, і Муссоліні, і хорватський вождь Павеліч хотіли мати на Балканах таку собі нейтральну Швайцарію. Може, стане в нагоді. На Скандинавії роль такої держави грала Швеція. Норвегію і Данію німці взяли під свій протекторат, розбивши в коротких військових кампаніях їх армії, а Фінляндія, прагнучи реваншу за зимову поразку, оголосила війну Совєтському Союзу.
Влітку 1940-го року після того, як вермахт переможним маршем пройшовся по Голландії та Бельгії й зупинився на кордоні з Францією, всі завмерли в очікуванні «великої битви народів». Планувалось, що проти гітлерівського Райху виступлять на боці Франції Велика Британія і США. Але замість бойових дій розпочались якісь незрозумілі переговори. Потім у жовтні Франція і Німеччина несподівано підписали мирний договір. Домовились не воювати. Англія нічого з Гітлером не підписувала, але бойові дії з німцями не вела. Під цей шумок турецькі війська окупували Сирію, Йорданію, Ливан, Палестину і ввійшли в Каїр. Англійці з французами в обмін на мир із Німеччиною проковтнули цю пігулку. Ввійшовши в смак, інший великий союзник Адольфа Алоїзовича — Японія — вигнала французів з Індокитаю, британців із Синґапуру, а переможених німцями голландців — з Індонезії. Франція з Англією змовчали — мир з Адольфом передусім.
Таким чином, на початку 1941-го року Антикомінтернівському блоку протистояв лише СССР, з яким у Німеччини був гарний мирний договір, і — десь за морем — США.
Японія готувалась до вторгнення в Австралію, а Туреччина — в Ірак. Італія планувала перебрати на себе весь колоніальний тягар Франції в Африці, але пан Адольф ще не дав на це своєї згоди. Пана Адольфа вабила Індія.
В Европі ніби все було гаразд. Ввійшовши 22 червня 1941 року на територію СССР, Гітлер без особливих зусиль у жовтні взяв Москву. Звичайно, допомогли союзнички, передусім українці, але скільки клопотів із тамтими союзниками. Найбільше докучала Румунія. Вони теж планували творити свою імперію від Дунаю до Дніпра, і треба було багато арґументів вживати, аби переконати румунів, що імперії не буде. Імперія в Европі може бути одна, міркував собі Адольф Алоїзович, — Третій Райх. Хай бавиться трохи у Римську імперію братчик Беніто, але то курям на сміх. Рано чи пізно цим іграм у цезарів буде покладено край.
А тут ще румуни. Сказано ж їм — беріть собі Бесарабію по Дністер — і тіштесь. Буковину треба визнати за Україною, а Трансільванію — за Угорщиною. А куди вони дінуться? Мусили визнати. Було ще клопоту трохи з мадярами, — хотіли кусень Словаччини і Підкарпатську Русь. Мусив кричати на їхнього адмірала (адмірал уже угорської фльоти — дива несусвітні) Горті й погрожувати, що арійські народи можуть не потерпіти в Европі зайд із-за Уралу. Хай навіть вони приваландалися сюди тисячу років тому, і мадяри можуть повторити шлях предків, але вже у зворотньому порядку і під нашим арійським конвоєм. Звичайно, Адольф Алоїзович казав це адміралу Горті віч-на-віч і без свідків, але дещо з цієї розмови стало відомо деяким мадярським достойникам. Було багато бризкання слиною і погроз п'яним язиком, але Підкарпатську Русь забрала Україна, і до Словаччини мадяри вже не пхались.
Нерозв'язаними лишались питання Білоруси й Росії. Український райхстаґ, чи як там у них, — Рада, хоча вже готовий визнати Білорусь частиною Української Держави, але ще треба подумати, чи не зробити там укупі з Естонією, Латвією та Литвою Балто-слов'янський протекторат зі столицею Петербурґом?
Російська держава гарно виглядатиме у кордонах Московського князівства XIV століття. Щоправда, президент тимчасового російського уряду генерал Андрій Власов просить ще й Сибір, але я сказав йому, пригадує Адольф Великий, хай спершу ваша РОА звільнить Сибір від большевицьких банд, які ще ходять під червоними прапорами, тоді й поговоримо. Далекий Схід із Владивостоком доведеться віддати жовтим, — союзники, ферфлюхтен швайн. Поки розіб'ємо вкупі США, з ними треба рахуватись.
Приємним сюрпризом стали військові антибольшевицькі повстання в Закавказзі. Адольф Алоїзович уже послав вітальні телеграми генералам Берії, Ваграняну та полковнику Мамедову. Турки трохи невдоволені, бо вже зібрались було ввести свої війська, але тепер хай вибачають.
