Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич (серии книг читать бесплатно .TXT) 📗

Проте ми скористаємося цими кількома хвилинами, які потрібні на те, щоб виточити рідину з тіла Гальванеску, і повернемося трохи назад — до недавньої розмови професора з Думбадзе. Вона трохи загадкова і незрозуміла для необізнаних. Петрова принаймні в ній не зрозуміла анітелень.

По жилах людини тече кров. Це основна ознака життя. Бо кров перестає текти тільки після смерті. І коли вона перестала текти, то це і є смерть. Кров тече від серця артеріями і розносить по всьому організму життєдайні й життєтворчі речовини, харчує весь’організм і вертається назад до серця венами, забравши з усього організму, з найдальших його закутків, усі покидьки життєвого процесу.

В жилах людини п’ять-шість літрів крові. З піввідра. Втратити її половину — це вже загрозливо для життя. Втратити три чверті — це смертельно. Але коли втрачено навіть дев’яносто і більше процентів крові, людину ще можна врятувати й повернути до життя. Для цього треба перелити їй чужої крові.

Цю чужу кров можна взяти просто від іншої живої людини. Але можна її взяти й від мертвої людини. Від трупа. Кров ще живе в трупі якийсь час після смерті людини. Її треба вчасно виточити й законсервувати, щоб вона не зіпсувалась. Найпоширеніший спосіб консервування крові — це додавання до неї цитрино-кислого натрію. Таку законсервовану кров можна перелити людині через два, три тижні. Певна річ, що кров можна брати тільки від “здорових” трупів, тобто від людей, що за життя не були хворі ні на яку заразливу хворобу.

Але не кожну кров можна перелити кожній людині. Людська кров не однакова. Її склад буває різний. І людині можна переливати тільки кров, подібну до її власної крові. Інакше чужа кров не відживиться. Мало того, коли змішати дві такі неподібні крові, то людина загине, вмре в страшних муках.

Тим-то й треба дуже пильнувати, щоб переливати тільки подібну кров. Проте це не так важко, бо різність людської крові не така велика. Встановлено чотири групи кров’яної подібності. Їх відзначають О, А, В і АВ. Перша група є універсальна. Цю кров можна переливати всім іншим групам. Зате група АВ універсальна навпаки — їй можна переливати всі інші групи. Люди, що дають свою кров іншим, звуться донорами. У них виточують за раз склянку чи дві крові, і їхній здоровий організм негайно ж, через кілька днів, відновлює в організмі цю втрачену кров. Інститути, клініки переливання крові мають таких постійних донорів. Вони всі паспортизовані, тобто кожному встановлена його група крові. І коли потрібно виконати акт переливання, донора відповідної групи крові викликають і беруть у нього свіжу кров.

Рідина з пахової вени Гальванеску почала текти слаб кіше і тоншим струменем. Доктор Івановський зробив надріз на руці. Думбадзе ловко вправив у розтин вени скляний наконечник гумової трубки від бутля з кров’ю. Хірургічна санітарка взяла гумовий балончик і почала качати. Чорні очі Думбадзе прикипіли до поділок, насічених на стінці бутля. Кров рівно стояла на поділці проти трьох тисяч.

— Качайте!: — гукнув він.

Санітарка закачала дужче. Але рівень крові не спадав.

— Качайте ще!

Коломієць взяв балончик із рук санітарки і потис дужче. Рівень крові був гладенький і, здавалося, непорушний. На чолі Думбадзе заблищали рясні краплі поту. Сестра негайно ж обтерла їх ватою, щоб вони не впали на тіло і рану операнта. Потім вона так само обтерла чоло докторові Івановському. І йому напруження зросило потом чоло. Раптом рівень крові в бутлі немовби здригнув. І рисочка проти трьох тисяч немовби стрибнула і зразу спинилася майже непомітно, нижче від рівня крові.

— Іде! — гукнув Думбадзе.

Професор, що ці секунди стояв осторонь, притулившись спиною до стіни й примруживши очі — не то в чеканні, не то в зажурі, не то в задумі,— Є враз відштовхнувся, вирівнявся і з гарячими очима кинувся до столу.

— Приготуйтесь перев’язати вену.

— Єсть! — відгукнувся доктор Івановський, і хірургічні сестри метнулися до нього з голками, кетгутом ^[31] , пінцетами та йодом.

— Качайте з інтервалами!

— Єсть, — відгукнувся Думбадзе.

— Біля пульсу?

— Єсть! — відгукнулася сестра, що стояла біля голови і тримала плесно лівої руки трупа.

— Кофеїн?

— Єсть!

— Морфій!

— Єсть!

— Два шприци!

— Єсть!

— Годинник!

— Єсть!

Це було подібно до авралу на кораблі. Професор, немов капітан, перевіряв свої пости перед тривогою і абордажем. Всі були на місцях. Кожен був готовий виконувати свої обов’язки — точно і вчасно. Точність та вчасність — це чи не основні заповіді хірургії.

Сахно і Петрова стояли трохи осторонь. Вони не були безпосередніми учасниками операції. В бою за життя, який розгорнувся отут, у цих чотирьох білих стінах операційної, на цім вузькім білім столі, їм не було приділено ніякої ролі. Зате вони хвилювалися, може, більше від усіх. Їхні чола теж скропили крупні краплі холодного поту.

— Скільки рідини ви налили в нього? — кинув до Сахно запитання професор.

— Чотири літри, — прошепотіла Сахно. Вона не наважувалася заговорити голосно тут, де відбувався такий видатний акт, акт відважної боротьби із смертю, із одвічними законами тлінності живого.

— Скільки витекло?

— Три тисячі п’ятсот, — відгукнулася сестра, що завідувала прийомом рідини.

— Нахиліть стіл! — скомандував професор.

Санітарка натисла ногою на педаль і поволі нахилила площину операційного стола до кута в тридцять градусів. Струмінь трубки пожвавішав, і рідина моторніше задзюрчала через трубку до жбана на землі. Через кілька секунд вона знову почала тільки капати.

— Три тисячі сімсот! — відзначила сестра.

— Ноги! — гукнув професор.

Ноги теж підняли вгору і спробували зігнути в колінках.

— Три тисячі сімсот п’ятдесят!

Професор поворушив бровами.

— Що ж, двісті грамів завжди мають право всмоктатися. Кров?

— П’ятдесят грамів увійшло, — відгукнувся Думбадзе.

— Стоп!

Це було, як наказ капітана до машинного відділу. Думбадзе негайно ж прикрутив краник і затис вену. Коломієць перестав качати. Сестра, що завідувала пульсом, пробігла пальцями по плеснах, потім до шиї, до скроні. Це, звісно, була тільки проформа. Ніякого пульсу після влиття п’ятдесяти грамів з’явитися не могло. Але перші п’ятдесят грамів завжди є контрольні при переливанні крові живій людині. Якщо організм живої людини не хоче сприйняти насичуваної чужої крові, то після перших же п’ятдесяти грамів він бурно реагуватиме. Коли проґавити цей протест організму, то з оперантом може статися шок і смерть. Треба бути обережним і пильним. На хірургові лежить відповідальність за життя операнта.

В цім разі такої небезпеки не було. Кров переливалася не живій людині, а трупові. Але в цім разі небезпека була ще більша. Коли б на трупі було виявлено ознаки розпаду насичуваної крові, то це означало б, що… що на столі лежить неоживний труп…

Професор нахилився до місця розтину на руці й пильно його оглянув. Потім зірвав простирадла і роздивився все тіло.

Труп лежав такий же, як і раніше. Холодний, твердий і задубілий. А втім, він був зовсім не такий, як раніш. Він же був зараз з майже порожніми жилами. Він весь. немовби зсохся, поменшав і витягся. Щоки і живіт позападали. Із синювато-прозорого він зробився жовтаво-зеленкуватий з чорними тінями. Проте ніяких поганих ознак не було. Не було й добрих. Це був просто труп, мертве тіло, мертвяк.

— Качайте, — сказав професор і відійшов до стіни.

Там він знову сперся спиною і заплющив очі.