Сакрал - Хомин Iрина (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
Рома ще більше здивувалася і невпевнено відповіла тихеньким сумним голосом:
— Колись була…
Тереза витримала ще мить, а потім зарепетувала:
— Геть з дороги! Геть, бо переїду, клянуся! Пішла звідси!
— Ти нічого не зрозуміла! — гукнула, стоячи на місці, Рома. — Тобі не можна туди. ВОНО тебе чекає там, куди ти ідеш.
«Аякже, — подумала Тереза, — хочеш заманити в пастку?»
— Не такі ви з Борисом мудрі, як гадаєте, — повідомила Ромі і раптом спитала: — Ти не боїшся, що тебе він також уб'є? Адже свою кохану дружину він убив!!!
Наступна хвиля Роминого здивування промайнула швидко. Тепер усе стало на свої місця. Обходячи капот машини, вона лагідно і навіть трохи глумливо мовила:
— Він не убивав мене. Я… мене звуть не Рома, моє справжнє ім'я Діна.
Украй агресивно налаштована Тереза ладна була кинутися на ворога, тільки з острахом поглядала, чи бува не з'явиться в руках Роми-Жасмін-Діни чогось довгого і гострого, а то й вогнепального.
— І ти гадаєш, я знову поведуся на казочки. Досить, це вже не спрацює!
— Я прийшла попередити, — вела далі Рома. — Мене Борис просив не допустити тебе до хатини.
— Це ж чому? — вирішила словесно побавитися Тереза.
— ВОНО там, де вічний холод. Але щоб жити, йому потрібна людська енергія.
— Ага, ВОНО у вас ще й енергетичний вампір.
Футболка і джинси промокли наскрізь, але Тереза вже й гадки не мала ховатися в авто. Навіть холод перестала відчувати — так її гріли зсередини нерви.
— Борис помилявся, вважаючи що ВОНО існує за Межею. А я ніколи не могла сказати йому правди. — Рома заглянула Терезі просто у вічі, між ними залишалося всього півметра. — Що ти знаєш про одну з кімнат у твоєму чудовому будинку, Терезо? Оту, завжди зачинену, з якої постійно віє холодом навіть при зачинених вікнах і на одвірках якої видно зловісні символи?
— Досить дурниць.
Тереза зачинила дверцята машини і ступила крок назустріч Ромі.
Вдивляючись у силует новоствореної примари, по якій струмочками стікала вода, дівчина перебирала в думках всі випробовування, що впали на неї за останні кілька тижнів, і відчувала, як закипає в ній люта, невимовна ненависть. Хіба ж можна відчувати стільки злоби до однієї людини? Власне, до двох?!
— Скільки він заплатив?!
Ніколи не встрявала в жодну бійку і завжди вважала ницістю таке з'ясовування стосунків між жінками.
Але зараз так хотілося когось вдарити!
Явні наміри Терези можна було розпізнати в цілковитій темряві. Рома почала відступати назад, але суперниця не дала жодного шансу для капітуляції. Щойно жінки порівнялися, Тереза відразу перейшла в наступ, схопила Рому за старомодну нейлонову сукню і щосили потягла на себе. Та відбивалася руками, вперлася в груди агресорки і спробувала вивернутися від ляпасу, але посковзнулася на мокрому асфальті і, падаючи, потягла Терезу за собою. Якби не високі підбори, без яких взуття для Терези не існувало, дівчата могли б втриматися. А так, добряче потовкши ребра об капот, хто напівсидячи, а хто й лежачи, продовжили боротьбу на холоднючому шосе під зливою.
Перевага була на боці Терези, вона знаходилася зверху і вже готувалася вчепитися в коси суперниці, коли та раптом вислизнула з рук і відразу ж поквапливо скочила на ноги.
Як так могло статися? Адже вона так чіпко тримала Рому в руках!.. Нонсенс. Неможливо. Ніби пройшла крізь пальці!..
— Терезо, — Рома спробувала повернутися до мирних переговорів, — я хочу тобі добра. Не їдь у селище, ВОНО чекає на тебе в хатині!!! Я недорозповіла тобі історію Марти!
— Розповідай.
Чіпляючись за капот машини, Тереза підвелася з єдиною метою — напасти знову. Після сліпучого світла фар навколишня темрява здавалася ще густішою, і Рома губилася в мороці. Руки підсвідомо стріпували мокрий одяг, наче це могло чимось зарадити, а очі жадібно шукали силует.
— Ну де ж ти, Каспер? — зі знущанням протягнула Тереза.
— Не треба так. Ти не знаєш, що означає бути проклятою.
Прохання прозвучало ліворуч, але Тереза щойно туди вдивлялася!
Ось вона. Не змерзла, хоч і мокра, і зі спокійним співчутливим поглядом, який так виводив із себе. Лежала на дорозі, і зовсім не забруднилася?!
— Тобі не знайоме почуття відчаю, коли хочеться спокою, а його немає? — продовжувала Рома. — Я померла так давно, а досі блукаю щоночі поміж людей, роблю вигляд, що жива, намагаюся не відрізнятися від інших, щоб не лякались. Як би ти відреагувала в ніч нашого знайомства, коли б я повідомила тобі про власну сутність? Я проклята. Дух зла вибрав собі тіло через мою цікавість. Я його випустила і він мене вбив, всіх решту членів ритуалу також, окрім тіла, яке ми ненароком запропонували йому…
— Ти гадаєш, що я тобі вірю?
Рома вийшла на світло фар. її блідий, щільно вкритий дощем силует поволі став прозорим, потім почав втрачати власні контури і врешті зовсім зник, розмитий краплинами грози.
Дощ барабанив по машині, задній капот якої ховався в моторошній темряві, а фари освітлювали таку порожнечу, що в жилах застигала кров. І дощ начебто став голоснішим, і крижаний холод раптом так скував тіло, що здригалася кожна клітинка, не кажучи вже про організм у цілому.
Коли за кілька хвилин очікування прийшло рішення сісти в машину, Терезу почали бити дрижаки так, що ноги, наче довбні, відмовлялися йти, а руки ледве відчинили дверцята автомобіля. Від нервового напруження на холоді незчулася, як по щоці стекла сльоза. Тільки в авто, коли причинила за собою дверцята, судомно затулила рукою вуста, аби притулити скиглення.
— Готова дослухати до кінця історію Марти? — поцікавилися на задньому сидінні.
Блискавичний погляд у дзеркальце не дав нічого. Порожньо. Та інтуїція примусила озирнутися, і в салоні пролунав схожий на передсмертний стогін крик розпачу.
— Я не відображаюся в дзеркалах. Я… звикла.
Довелося впертися вустами в лляну спинку сидіння, щоб врешті заглушити нерівномірне стукотіння зубів. Сльози рясно заливали обличчя, і нервова істерика змусила все тіло притиснутися до сидіння.
Вражаюче спокійна Діна задивилася кудись у темряву, її губи зарухалися в незрозумілому ритмі, наче щось шепотіли, і коли блукаючий погляд звернувся до дівчини, вона ледь чутно мовила:
— Щаслива. Я не можу плакати. Нічого не можу. Двадцять з гаком років блукаю ночами між людей, роблю все, щоб не видати свого єства, і ніяк не можу заснути… Я так втомилася… Якби ще могла бачитися з Борисом!.. Ми могли б бути щасливі навіть так, могли б бачитися вночі, а вдень… Моє прокляття не підпускає мене до нього. Вперше за вічність нам дозволили зустрітися на три хвилини, і ми використали їх, щоб обговорити твої проблеми!
Нарешті знайшлися сили роздивитися примару. Зараз Діна була у тій же старомодній сукні, але абсолютно сухій, пухке темне волосся приховувало плечі, а руки бавилися маленькою сумочкою Терези, необачно кинутою назад.
— Він зрадив мені. З тобою. Більше того — звинуватив мене у твоїх бідах. Нехай так. Будь-яка інша жінка вже давно розвернулася б і пішла. Чи зникла… — Повіки Діни болісно прикрилися, і темні п'явки зіниць вп'ялися в темряву за вікном. — Заради пам'яті Марти і заради нашого з Борисом кохання. Минулого кохання, знищеного і розбитого тобою. — Вона повернула голову до Терези. — Він мене не вбивав. А щодо мистецтва твоєї матері — на той час він уже був хранителем і намагався боротися з НИМ у такий спосіб. Хочеш знати, чому Марта хотіла задушити тебе?
Не хотіла. Але кивнула — так, хочу! І заховала голову між власними руками, що обіймали спинку.
— За ритуалом або вона, або хтось із її нащадків має стати апостолом — прийняти у своє тіло ЙОГО. Себе Марта захистити змогла. А ось про те, що чекає її дітей чи онуків, вона дізналася надто пізно — ти вже народилася.
— І тоді вона прийняла рішення за мене?
— Так.
У голові плуталися думки. Це міняло в житті все. Ставило з ніг на голову. Закреслювало всі плани і перспективи. Руйнували майбутнє. Слово «виставка» стало відголоском недосяжного. Поняття «сім'я» набувало загрозливого характеру. Мрія перетворилася на болючу сльозу безсилля і зникла разом з образом Діни.
