Сакрал - Хомин Iрина (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗

У напівтемному офісі Валентина Кравського вся його атмосфера створювала приємний затишок і всі умови для плідної праці. Тереза зайняла кабінет нареченого, розклавши по всьому столу книжки та записи матері.

Вона не раз бувала в приміщенні офісу. Знала, що на першому поверсі розташовані кабінети службовців, на другому — невеликі зали для засідань, презентацій та два кабінети — для Валентина та його всюдисущого зама. Для фірми така посада була необхідною, мов повітря, адже власник був завжди відсутній: як не поїздки по інших містах, то особисті справи, а тепер зовсім переїхав до Києва. Переступивши вперше поріг офісу (десь рік тому), Тереза відразу відчула дискомфорт і недоброзичливе ставлення. Працівники ненавиділи Кравського, а отже, його пасію також. Ні, в очі вони премило посміхалися, говорили компліменти і намагалися справити якнайкраще враження. Але є речі, які відчуваєш душею…

Тереза рідко заходила в офіс, та й то у супроводі Валентина. То ж не дивно, що її поява викликала неабияке зацікавлення та інтригу в його підопічних. Охоронці пронизливо глянули на дівчину, яка приперлася серед ночі, провели до кабінету і запитали, скільки часу панна планує бути тут.

Панна відповіла, що не знає.

Відтак її залишили одну, і Тереза полегшено зітхнула, усвідомивши, що крім неї в офісі більше немає ні душі. Ще, звісно, охорона при офісі…

Помаленьку розібралася з Інтернетом. Звичайно, Тереза працювала з мережею і раніше. Та то було так давно. Як не дивно, потрібний матеріал дівчина знайшла в рубриці «релігія», а не серед стародавніх мов, як гадала раніше.

«Яке відношення до релігії можуть мати стародавні символи?» — питала себе Тереза, відзначаючи шлях курсором.

Шумери, арії, Єгипет — все зводилося до Тибету. Власне, безліч посилань та записи, але самих записів в Інтернеті не було. Втаємничені. Що іще дивувало — подібні символи не вважалися давніми.

«Вони належать семи расам. Вони вічні», — знайшла запис на одній зі сторінок.

Таку шалену кількість матеріалу вивести на друк неможливо. Це Тереза розуміла. Перечитувати все підряд теж непросто — ночі не вистачить.

Хапатися за заголовки та окремі слова?

Непогана ідея. Але де гарантія того, що матеріал виявиться справді потрібним і таким чином не пропустиш чогось дійсно важливого?

Заморока.

Тереза мимохідь глянула на стрілки годинника. Майже дві години. Коли вони встигли минути? Так ціла ніч втече, а толку мало.

Символи, символи…

Треба знайти сторінку із символами, розшифровки, бо мамині записи були більше схожі на шифровки, ніж на нотатки. А може, по-іншому й неможливо було нічого написати?

А ще було б вельми добре знайти побільше матеріалу про силу, описану Кроллом. Треба ж знати, з чим маєш справу!

Те, що ВОНО холодне, Тереза вже зрозуміла. Холодне, як і все мертве… Але що ж то за жар, який інколи просто обпікає? Наскільки ВОНО сильне? На що здатне?

Чому Кролл, такий великий знавець, не зміг зупинити це? Знищити або відіслати кудись в потойбіччя?

Безліч питань. Як завжди, жодної відповіді. На запит «Кролл» комп'ютер відповів, що матеріалу не знайдено. Для світу такого імені не існує. Залишилися тільки символи. Доведеться розбиратися самій. Звичайно, Борис допоможе, здається, в таких справах він мастак.

Мелькнув «її» знак. Те саме, що говорив Борис. Точка дотику двох світів. Ворота. З одного світу можна перейти в інший.

«Як? — запитала Тереза. — Можливо, Борис знає».

Вона навіть не задумалася, чи це їй справді потрібно.

Далі ще кілька знаків. Тереза уважно перечитала зміст. І перемістила написане у Word.

«Треба пізніше вивести на друк», — вирішила для себе.

Потім знову читала і знову відсортовувала для Word'a. Було багато зайвого. Можна сказати, надто багато. Все друкувати не має сенсу.

«А пропустити щось необхідне є сенс?» — питала себе і знову добавляла матеріал для друку.

Збігав час. Доводилося вчитуватися то в мамині записи, то в інформацію Інтернету. Порівнювати, аналізувати. Але картина була надто розмита. Складалося враження, що то лише дрібненькі шматочки єдиного цілого, яке потрібно з'єднати.

Але не вистачало знань.

Вірніше, їх зовсім не було.

Коли Тереза в черговий раз заглибилася в потерті клаптики паперу і вкотре згадала автора «рукопису» незлим тихим словом, у коридорі почулися легкі впевнені кроки.

Надто легкі, але в офісній тиші вони здалися громом. Кроки наближалися.

Щоб сховати все розкидане на столі, часу не вистачить ніяк, тож Тереза просто притулилася спиною до великої м'якої спинки крісла в очікуванні на візитера. Зла і втомлена. Ладна накинутися на кожного, хто скаже щось не так. А тим паче на охоронця, який полізе не у свої справи.

Але внутрішній голос підказував, що то не охорона. Кроки надто легкі. Не чоловічі, більше жіночі. Хіба в охороні офісу може бути жінка? Тереза сумнівалася. Знала Валентина — він ніколи б не допустив такого «неподобства».

Двері відчинилися без стуку, і на порозі постала молода особа років вісімнадцяти, може, крихту більше. Дівчина з довгим чорним мов смола волоссям і чорними-чорнющими очима. Обличчям і всією тендітною фігуркою вона дуже нагадувала популярну російську співачку Жасмін.

«Жасмін» була одягнена в строгий діловий костюм (піджак, спідниця вище колін), що аж надто підкреслював не лише фігуру, а й витончену жіночність юного створіння.

«Що вона робить серед ночі в офісі Валентина? — запитала себе Тереза. — І так впевнено відчинила двері.»

Насправді то були ревнощі. Звичайний малесенький черв'ячок, що так псує настрій і життя. Справді, дівчина була дивовижною красунею, до того ще й молодша на кілька років. Валентин таких любив. Зайшла, мов господиня, без стуку.

«Мені треба частіше заходити в офіс», — майнула думка у Терези.

— Вибачте, — дзвінким голосом мовила «Жасмін», зайшовши всередину, — я не думала тут когось побачити.

«Когось? Чи, може, тут мав бути Валентин?» — підказували ревнощі.

— А що ви тут робите? — грубо запитала Тереза. — Робочий час давно закінчився і… — демонстративно глянула на годинник, — ще не скоро почнеться.

— Я тут працюю, — впевнено мовила незнайомка. — Але крім цього ще й навчаюся в університеті. І мені потрібно було зробити кілька комплексних.

— А мій майбутній чоловік, — Тереза навмисно підкреслювала кожне слово, — знає про вашу присутність в офісі в неробочий час?

— Ні, я домовилася з охороною.

Спокій у голосі дівчини вражав. В очах навіть не промайнув страх при згадці про ненависного шефа. (Чи коханого?) Так, наче його взагалі не існувало.

— Я захотіла пити і знаю, що тут завжди є сік, — спокійно продовжувала «Жасмін», — зайшла попити.

— Тут? — Тон вимагав уточнити.

— У Валентина Романовича.

Знову холодний спокій і впевненість.

Дівчина підійшла до шафи, відчинила дверцята, дістала графин з апельсиновим соком і дві склянки. Мовчки розлила сік, поставила графин на місце, склянки принесла до столу і одну простягла Терезі.

— Мене звуть Рома. А ви, мабуть, Тереза Януш, наречена пана Кравського? Ви сказали, що він ваш майбутній чоловік. Чи не так?

Потік запитань збив Терезу з пантелику. Ця Рома була такою впевненою в собі, майже нахабною, але все ж таки викликала симпатію.

— Так, я Тереза Януш…

І взяла запропоновану склянку. В горлі справді так пересохло!

Вона відпила кілька ковтків і, мов між іншим, поцікавилася:

— Ви часто залишаєтеся в офісі після роботи?

— У міру необхідності. Кому хочеться сидіти на роботі в неробочий час? — сухо відповіла Рома.

Ревнощі помалу почали відступати. Тереза не бачила суперниці у своїй новій знайомій. Це відчувається. Жінки відразу відчувають зацікавлення своїм коханим іншою жінкою. Тут такого не було.

— Цікавитеся стародавньою мовою? — Погляд Роми зупинився на екрані.

— Доводиться.

— Хобі?

— Ні. Треба дещо перекласти.