ЩО БУЛО ПОТІМ - Смолич Юрий Корнеевич (книги бесплатно TXT) 📗
Це не нова ідея. Хіба не таку ідею написав на своєму прапорі апостол капіталістичної індустрії мільярдер-фабрикант Форд? Таку. Але, ставлячи робітника виконувати найдрібнішу функцію машини, фабрикант Форд не додумався ще перетворити його самого в машину. Доктор Гальванеску зробив саме це. Він і самого робітника переробив на машину.
Живій людині, робітникові, ще далеко до “досконалості” машини. Багато дечого заважає йому виконувати його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. Багато що відвертає його увагу. Крім того, він не хоче ціле своє життя вичерпувати тільки цією маленькою, найдрібнішою робочою функцією. Він воліє ще й жити. Бо він — людина. Він має свої потреби, свої бажання. Він має свої думки, ідеї й погляди. Він має свої почуття та волю. Це й заважає йому виконувати те, до чого він призначений господарем-капіталістом, — його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. З цього росте його світогляд, його вимоги, його класова свідомість. З цього постають революції. Отже, цього в робітникові не повинно бути. Це треба в робітникові знищити.
Такий висновок зробив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.
Із цього висновку постало його рішення: людину-робітника так біологічно змінити, щоб позбавити його всього, що має він, крім здатності робити й виконувати таку чи іншу маленьку, найдрібнішу механічну функцію. До цього треба пристосувати самий людський організм.
Доктор Гальванеску знав подібні спроби інших експериментаторів раніше. То були спроби шляхом хірургічного втручання, шляхом часткових операцій — кастрації, розтину мозкового придатку, здавлення немовляті черепа тощо, — звузити душевне життя людини, обмежити її прагнення та потреби, розм’якшити її волю або пригнітити розум, розвиваючи і гартуючи її фізичні здатності, фізичну силу, міцність кістяка, пружність м’язів, загальну витривалість. Тобто, убивши емоціональне й інтелектуальне життя людини, зробити з неї годящу робочу худобу — вола, коня, живу машину. Доктор Гальванеску, проте, відкинув ці способи, його не задовольняла часткова зміна людського організму, часткова машинізація робітника. Він вирішив дійти цілковитого перетворення робітника, його живого людського організму на машину. І він цього дійшов.
Таким чином, ось секрет господарства доктора Гальванеску.
Кожний робітник, який мав стати до роботи в господарстві доктора Гальванеску, спочатку мав лягти на його операційний стіл. Медик з освіти, доктор Гальванеску був добрим хірургом і робив ці операції сам. Потреба додержання таємниці вимагала цього.
Проте з хірургічного погляду операція й не була складна. Оперованому розтиналися жили на плесні та в паху. Крізь ці розтини з оперованого виточувалася вся кров. Отже, оперований немовби переставав жити. Але фактично це, звісно, не так. Позбавлений кров’яного живлення, організм втрачає свою життєву цілість, втрачає функціональні властивості — життя від нього відходить, але кожний орган зокрема, власне тканина кожного органу, ще не вмирає. Бо не вмирають ще клітини. В кожній клітині ще є життя.
Щоб зберегти життя таким знеживленим клітинам і не дати їм розкластися, розпастись і вмерти, їх треба примістити до так званого інфузійного середовища. Доктор Гальванеску насичував спорожнені жили подібно-рінгерлоківською рідиною. Цю операцію знає кожний студент, що провадив практику в хірургічних закладах. У практичних студіях кожному студенту доводилося виточувати кров із кроля чи собаки й насичувати жили цією так званою рінгерлоківською рідиною, а потім за два-три дні виточувати цю рідину й знову повертати собаці його кров, законсервовану звичайним способом цитриновою кислотою. Доктор Гальванеску мав змогу перевірити незвичайні властивості його нової, подібно-рінгерлоківської рідини й на людському організмі. Одночасно він відповідно консервував інфузійним середовищем і окремі органи оперованої людини, не відтинаючи їх і не виймаючи з людського тіла.
Таким чином, тіло оперованої людини консервувалося і його клітини зберігалися від розпаду. Щоб підтримати їхнє життя в цьому стані “сплячки”, їм потрібно дати живлення, сурогатне тому, яке вони мали з лімфи і крові. Вони повинні дістати певну дозу солей, білків, жирів, цукру та кисню. Для цього доктор Гальванеску час від часу, раз на добу, затоплював законсервоване тіло в купіль із хімічним сурогатом крові та лімфи і робив відповідні впорскування.
З цієї ж купелі зовнішні покрови шкіри діставали потрібне жирове змащення, що зберігало еластичність шкіри і підшкірних м’язів.
Отже, законсервоване таким удосконаленим способом тіло зберігалося від розкладу. Людина, як щось ціле, як досконала система взаємодіяння окремих органів, як індивід, вже не жила. Але кожна окрема частка її не була мертва. Кожна клітина її жила.
Тут на якусь хвилину Сахно довелося перервати оповідання.
Її слухачі нарешті почули повідомлення, що входило вже безпосередньо в коло їхніх фахових і творчих інтересів. І вони вже не могли не реагувати на сенсаційні повідомлення оповідачки.
— Бальзамування! — загорлав знову бородатий асистент, той самий, що п’ятнадцять хвилин тому горлав про мотофозо. — Єгипетська мумія! Пошліть вашого доктора повчитися в древніх ассірійців і персів. На чорта воно здалося нашій сучасності, оте бальзамування?!
— Анабіоз, ви хочете сказати? — досить гостро й задерикувато відгукнулася Сахно.
— Фантастика!
Тепер загомоніли зразу всі. Всі засперечалися. Присутні розкололися на дві групи. “Нужденна мізерія — новий спосіб бальзамування” та “надзвичайний науковий експеримент — розширення знаних досі меж анабіозу”. Перший висновок обстоювала група, очолювана вищезгаданим бородатим асистентом. Другий — підтримували доктор Івановський, Думбадзе, Коломієць та інші. Професор Трембовський мовчав. Він чекав закінчення розповіді Сахно.
Ми скористаємося з цієї короткої перерви і, покл бородатий асистент сперечатиметься з доктором Івановським та його молодими однодумцями, скажемо кілька слів про бальзамування та анабіоз, щоб цим притягти до активної участі в суперечці і читачів цього оповідання.
Бальзамування — це спосіб зберегти труп від розкладу та зогнивання. його широко практикували древні люди — єгиптяни, ассірійці, мексіканці. Вони бальзамували своїх царів, старшин та провідців, яких вважали за святих. Набальзамовані трупи — мумії — можуть зберігатися дуже довгий час — багато сотень і тисяч років. Є чимало різних способів бальзамування, але суть їх у тому, що тканину мертвого тіла через впорскування в жили або через омивання насичують розчином пахощів та хімікаліями, що не дають тканині трупа зогнити, а, навпаки, висушують її. Наука знає і випадки так званого самобальзамування. Трупи, поховані й викопані через досить довгий час — кілька десятків і сотень років, — не розпадаються і не гниють. Це трапляється, якщо в самому підґрунті в місці поховання є природні речовини, що бальзамують труп, або коли грунт зовсім сухий і пористий. Так чи так, але набальзамоване тіло, мумія — це труп, мертвяк, нежива тканина.
Зовсім інша справа — анабіоз. Анабіоз — це є знеживлення, “несправжня смерть”. Подібний до смерті “дрімотний” стан живих організмів, після якого можливе, проте, відживлення, повернення до життя цих ніби мертвих організмів.
Явища анабіозу також бувають природні, але їх можна утворити й штучно. Природна наука спостерігає такі явища з різними нижчими, простішими організмами, наприклад, — коловертками, хробаками, деякими комахами. В певних умовах, здебільшого від морозу, вони завмирають, перестають жити і немов умирають зовсім. Такими завмерлими вони можуть бути дуже довгий, який завгодно час, якщо перебуватимуть у тих же умовах (у тій же низькій температурі, наприклад). Потім, повільно відігріті, вони знову розмерзають, відживають і починають жити. Отже, їхня мертвість, їхня смерть була неспразжня. Життьові функції організму майже припинилися, але клітини організму не вмерли.
