Паразити свідомості - Вілсон Колін (бесплатные полные книги txt) 📗

Самотність була нестерпна. Мені захотілося побалакати з Райхом, але світло в його наметі згасло. Я стромив руку у верхню кишеню, щоб витягти носовик, і намацав сигару, яку дав мені доктор Фуад. Я прийняв її від нього просто з ввічливості, бо майже ніколи не курю. І ось тепер запах сигари ніби повертав мене в світ людей, і я вирішив запалити її. Я відрізав один кінчик сигари складаним ножиком, а другий проштрикнув. Але затягнувшись димом, відразу ж пожалкував про це. Смак сигари був нестерпно гидкий. Я поклав її на мур і знову задивився в долину. Через кілька хвилин знову взяв сигару і цього разу затягнувся кілька разів, ковтаючи дим. Чоло мені спітніло, і я мусив прихилитися до муру. Я боявся, що почну блювати і змарную таку чудову вечерю. За кілька хвилин нудота минула, але відчуття безтілесності зосталось.

Я знову глянув на місяць, і мене раптом переповнив невимовний страх.

Я почував себе немов сновида, який прокидається й бачить, що йде по карнизу вікна на висоті в тисячу футів. Мені було так страшно, що я відчув, ніби моя свідомість розпадається; стерпіти це було неможливо. Я силкувався побороти страх, зрозуміти його причину. Він був породжений світом, що оточував мене, усвідоменням того, що я всього-на-всього предмет у тому світі, не більше. Пояснити це надзвичайно важко. Мені раптом здалося, що люди не втрачають здорового глузду лише ось чому: вони дивляться на світ зі своєї крихітної, вузькоособистої точки зору, зі свого черв'якового погляду. Речі можуть їх вражати або лякати, а вони все дивляться на них ніби з-поза щита від вітру. Страх робить їх нікчемнішими в їхніх власних очах, але цілком не знищує; навпаки, цей страх якимось дивним чином посилює в них відчуття особистісного існування. Мені раптом здалося, ніби мене виймають з моєї особистості і я роблюся простою часточкою довколишнього краєвиду, такою ж незначною, як камінець або комаха.

Це викликало в мені прилив нової хвилі відчуттів. І я сказав собі: "Ти не камінець і не комаха. Ти не предмет. Ти — набагато більше. Ілюзія це чи ні, а твій розум містить у собі знання всіх епох. У тобі, такому, як ти стоїш отут, більше знань, ніж у цілому Британському музеї з його тисячами миль книжкових полиць".

Ця думка була якоюсь мірою нова для мене. Вона витиснула з моєї свідомості краєвид і змусила спрямувати погляд всередину самого себе. І постало питання:

якщо простір безмежний, то чи безмежний він і всередині людини? Блейк сказав, що вічність починається від центру атома. Мій страх пропав. Тепер я бачив, що помилявся, вважаючи себе предметом серед мертвого краєвиду. Я доходив висновку, що людина обмежена, бо обмежений її мозок, що тільки така його кількість уміщається в черепній коробці і не більше. Але простори свідомості — новий вимір. Тіло це проста стіна між двома нескінченостями. Простір розширюється до нескінченності назовні; свідомість розширюється до нескінченності всередину.

Це була мить відкриття, всепереможного осяяння. Коли я отак стояв геть забувши про зовнішній світ, напружуючи всі свої сили, щоб подивитися на внутрішні простори, сталося щось таке, що вжахнуло мене. Описати це майже неможливо. Але мені здалося, що куточком свого ока — ока уваги, яке було обернене всередину,— я помітив рух якоїсь сторонньої істоти. Це приголомшило мене. Відчуття було таке, наче ви розслабились у теплій ванні і враз відчули, як щось слизьке й огидне торкнулося ваших ніг.

Осяяння вмить зникло. Коли я поглянув на вершини гір угорі, на місяць, що пропливав у небі, мене охопила невимовна радість, неначе я повернувся додому з іншого краю Всесвіту. Голова туманіла, і я був страшенно втомлений. Усе це сталося не більше, як за п'ять хвилин.

Я попростував до свого намету й спробував знову заглянути всередину себе. На якусь хвилю це мені вдалося, проте попередніх відчуттів уже не було.

Я укутався в спальний мішок, але заснути не міг. Хотілося поговорити з Райхом або ще з кимось, висловити те, що я раптом зрозумів. Людина вважає, що її внутрішній світ — приватний. "Могила — чудове і приватне місце",— сказав Марвелл, і ми так само думаємо про свою свідомість. У реальному світі наша свобода обмежена; в уяві ми можемо робити, що хочемо; навіть більше, ми можемо не дозволити зовнішньому світові пробитися до нашої таємниці;

Свідомість — це найприватніше місце у Всесвіті — часом навіть занадто приватне. "Кожен з нас, перебуваючи у своїй в'язниці, думає про ключ". Уся складність лікування божевільних полягає в тому, щоб удертися до тієї в'язниці.

І все ж я не міг забути оте відчуття чогось чужого в своїй свідомості. Тепер, коли я думаю про нього, воно не здається мені таким жахливим. Зрештою, коли ви заходите до свого помешкання, знаючи, що там нікого немає, і застаєте в ній когось, то ваша перша реакція — страх: адже це може бути злодій. Минає якийсь час. Навіть, якщо до вашого помешкання й справді вдерся злодій, ви зустрічаєте його лицем до лиця, сприймаєте його як реальність, і ваш спалах страху минає. Те, що так стривожило мене, було викликане відчуттям чогось (або когось) усередині, сказати б, моєї власної голови.

Щойно моя свідомість позбулася страху, щойно вона просто зацікавилася проблемою, мені відразу захотілося спати.

Перед тим, як заснути, я подумав: що це було — галюцинація після турецької кави й сигари? Прокинувшись другого дня о сьомій ранку, я був переконаний, що ні — про галюцинацію не могло бути й мови. Мої спогади про те відчуття були напрочуд ясні. І все ж, якщо казати правду, вони викликали в мені радше хвилювання, а не жах. Це й зрозуміло. Щоденне життя забирає нашу увагу й відвертає нас від "заглиблення в самих себе". Мені, як романтику, таке ніколи не подобалось — я люблю поринати в самого себе, а проблеми й турботи щоденного побуту заважають мені в цьому.

Отож я був стривожений, і та стривоженість стосувалася чогось такого, що було в мені, вона нагадувала, що мій внутрішній світ так само реальний, як і світ довкола мене.

Під час сніданку мені кортіло поговорити про все це з Райхом, хоч я й побоювався, що він просто не зрозуміє мене. Райх запитав, чому я такий неуважний, і я відповів, що зопалу викурив Даргову сигару.