Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗
Ракети помчали на північ
Над нескінченними просторами Бурхливого океану гуляв різкий холодний вітер. Народжений десь у Приполяр'ї, він після довгої подорожі встиг втратити силу, проте був ще досить дужий, щоб погнати перед собою важенні маси води. Хвилі виростали й грізнішали, сунули вперед з важкою, тупою наполегливістю, прагнучи нищити й руйнувати. А тому, що на тисячі миль довкола залягла одноманітна сіро-зелена пустеля, натиск стихії мав припасти на єдиний шматочок суходолу посеред океану — на крихітний острів Свята.
Шквал налетів на острів несподівано. З розбійницьким посвистом він шугнув розколинами в скелях, подерся вгору, силкуючись повисмикувати злиденні рослини, поскидати геть кам'яні брили. Але не зрушив з місця нічого, бо все, що не могло триматися, було давним-давно змите. І тільки на грубо витесаній статуї в центрі острова схитнувся від пориву вітру, незадоволено каркнув спросоння та й знову сховав голову під крило великий чорний морський крук.
Так було сто і тисячу років тому: з першими променями ранку на острів обрушувався холодний шквал, будив нечисленних крилатих мешканців, кидав у липкі пасма всеїдних рослин скупі дарунки моря і мчав далі. І, як тисячу років тому, з терас острівця, скептично посміхаючись, дивились на безсиле шаленство хвиль величезні базальтові фігури — німі свідки колишньої величі могутнього племені рапанурів.
Але ось звідкілясь з-під землі почувся глухий гуркіт, і водночас з островом почало коїтися щось дивне: масивні скелі повільно поповзли в різні боки, відкриваючи чітко окреслені круглі та квадратні отвори. А з тих отворів казковими квітами зводились мереживні чаші радіолокаторів, дивовижними паростками випинались гострі носи ракет, виростали грибами стальні ковпаки гарматних капонірів.
Крук незадоволено каркнув, стріпнув крилами, щоб полетіти, але потім заспокоївся. Коли кількома хвилинами пізніше розсунулись скелі поруч статуї і з довгого, яскраво освітленого тунелю з неголосним гурчанням виповзла металева потвора, птах стріпнув крилами вдруге, проте знову лишився на місці: машина зупинилась, а людина, яка вийшла з неї, була беззбройна.
За своє довге життя крук встиг добре зазнайомитися з людьми. Він побоювався їх і водночас зневажав. Ось хоча б і цей підстаркуватий чолов'яга — що він замислив, чого так витріщився? Може, збирається вихопити пістолет або пошпурити каменюку?
Довго дивились одне на одного людина й птах. Вони мали однакові пильні холодні очі і якусь ледве помітну схожість: перевтома та хвилювання протягом кількох останніх декад поклали на обличчя Кейз-Ола глибокі, різкі зморшки, зігнули його постать, зробили ніс видовженим і гачкуватим. Довгі фалди чорного парадного фрака скидалися на крила.
Мабуть, і Кейз-Олу впала в око власна схожість з круком. Він криво посміхнувся, підвів догори ліву брову.
— Старий, мудрий круче, не пишайся з того, що прожив довго. Я житиму довше за тебе. А коли вмиратиму — всіх потягну за собою… Людство, мудрий круче, дійшло до межі. Далі йому існувати не варто.
Схрестивши руки на грудях, Кейз-Ол поглянув на північ, туди, де за Бурхливим океаном залягла Континентальна півкуля, — і на його обличчі з'явився вираз безмежної зловтіхи.
В ці останні хвилини мирного існування людства Кейз-Ол скинув маску миротворця. Зникло бажання похизуватись перед сучасниками та історією, лишилась тільки найгостріша ненависть до Союзу Комуністичних Держав і несамовите бажання жити якнайдовше, володарювати, відчувати себе безмежно могутнім.
Він рискував, кидаючи виклик усьому людству. Якщо вірити фахівцям, зараз на виграш у війні з СКД є шістдесят шансів з ста. Через рік можливості зрівняються. А ще через рік Монія почне відставати.
Кейз-Ол рискував, бо досвід другої всепірейської війни показав, що комуністи здатні мобілізувати такі резерви, про які ніхто навіть гадки не має. І все-таки це був тільки риск, а не самогубство.
Кейз-Ол ще раз обвів поглядом небокрай, дістав з кишені невелику плескату коробочку і, обертаючи гранчасті важільки, встановив у вічках цифри 24:75 — час початку атаки. Натиснув на кнопку в ніші пристрою.
В коробочці щось задзижчало, спалахнула спочатку зелена лампочка, потім жовта, а слідом за нею — червона. Це означало, що вже ввімкнулись три незалежні одна від одної системи трьох електричних мозків потаємних радіорелейних ліній, по трьох каналах зв'язку до кожної з стартових злагод передано потрібні сигнали, які ввімкнули годинникові механізми.
Отак прозово й просто починалась третя всепірейська війна.
Ось-ось зірвуться в небо балістичні ракети. Їх не зупиниш і не затримаєш: містер Кейз-Ол, боячись навіть власного вагання, наказав спроектувати пристрої вмикання так, що подати сигнал затримки не можна.
Все продумано. І все ж Кейз-Ол переніс момент атаки на СКД на двадцять п'ять хвилин раніше, ніж визначалося за планом «Блискавка». Просто на той випадок, коли Псойс зазирнув до заповітної теки та комусь ляпнув зайве.
— Старий дурний пес! — Кейз-Ол поморщився, згадавши свого зрадливого служника. Вчинок Псойса, так само як і його дивне омолодження, не вміщались у рамки звичайного логічного аналізу, викликали занепокоєння. Мей пояснила дуже просто: Псойс, ненавидячи свою колишню коханку, любив сина і вирішив помститися за нього… Що ж, може, вона й має рацію.
Кейз-Ол знову скривився: наречена з наближенням дня весілля ставала наполегливішою, намагалася встрявати до кожної справи. І хоч її втручання завжди були слушні, вони починали дратувати. Ну, що це за дурна примха: Мей категорично заявила, що хоче ввімкнути стартові ракетні злагоди власноручно.
— Ну, гаразд, моя люба, ти матимеш втіху!.. — Кейз-Ол посміхнувся і покрутив у руках абсолютно безпечний і бездіяльний віднині апарат керування. — Поставимо на двадцять п'ять нуль-нуль…
Він сховав коробочку до кишені, підійшов до сколопендри і вже хотів залізти в кабіну, потім передумав і вийшов з машини.
— Увага!
Сколопендра повернулася до Кейз-Ола.
— Прямуй до Уранії, знайди міс Мей і скажи: «Містер Кейз-Ол запрошує місіс Кейз виконати її бажання!» Привезеш міс Мей сюди. Ти зрозуміла?
— Скоряюсь, мій володарю! — пролунало з гучномовців у голові потвори.
— Всі двері замкнеш за собою.
— Скоряюсь, мій володарю!
— Виконуй!
З неголосним гурчанням сколопендра позадкувала в тунель і одразу ж зникла за щитом, який закрив вихід на острів. Кейз-Олу на мить стало моторошно: він подав команду неточно: слід було б сказати: «Замкнеш за собою двері, коли повертатимешся сюди». Але це, зрештою, нічого. Машина завжди лишається машиною, вона не зрадить.
Трильйонер зробив кілька кроків уперед, зупинився біля велетенської базальтової фігури. Колос дивився кудись просто перед собою. Його ніздрювате, посічене вітрами обличчя посміхалося скептично, і весь він був такий далекий від сучасності, такий байдужий до навколишнього, що на Кейз-Ола знову наповзла хвиля роздратування й неспокою. Зовсім недоречно пригадалися катакомби рапанурів, які мали правити за надійний захисток обранцям, а перетворились на могильний склеп. На мить блиснула думка про те, що ось він, наймогутніший у світі, зараз один-однісінький на острові і наймізерніша куля, ба навіть камінь, пущений сильною рукою, можуть урвати йому життя…
Кейз-Ол посміхнувся. Яке безглуздя! Ні, він тут не один. Його захищають незліченні розумні машини. Вони не дадуть наблизитись сюди жодній бомбі, жодній кулі! Он, бач, як пильно обмацують радіолокатори простір над островом Свята; кожна з мереживних чаш тільки й чекає, доки випромінювані нею хвилі наткнуться на металеве рухоме тіло. А тоді автоматично ввімкнуться зенітні гармати й ракети-перехоплювачі, а якщо цього виявиться замало, то полетять і винищувачі… Ні, Уранію взяти нелегко!
Влягалось роздратування, зникав неспокій. А коли піднявся стальний щит тунелю і звідти виповзла сколопендра, Кейз-Ол знову відчув себе бадьорим… Він заквапився назустріч нареченій.
