Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗
— Буде зроблено, ясновельможний.
— Я ніколи не давав тобі таких завдань, Псойс… — Кейз-Ол підвівся, похмуро глянув у куток. — Але зараз надходить вирішальна мить!.. — він стиснув кулак, ніби погрожував комусь. — Іди, Псойс!
Низько вклонившись, Айт попростував до своєї спальні.
Так, ситуація не з приємних! Стун-Ай — мерзотник, ясно. Цей головний кат Уранії тисячу разів заслужив смерті. Але труїти його, як пацюка, — огидно. До того ж обізнаність головного інженера з таємницями підземного міста можна було б використати проти Кейз-Ола, коли б зробити Стун-Айя бодай тимчасовим спільником.
Айт сів до столу, обхопив голову руками. Що ж робити? В душі заворушилася злість проти Мей. Невже вона й досі йому не довіряє? Невже вважає за нездару-статиста, на якого шкода навіть вказівки режисера?
Айта вивів із задуми сигнал телевізофону. То дзвонив Стун-Ай.
— Пане Псойс, ще не спите? Чи не зазирнули б ви часом до мене? Повірите — знудьгувався без людей… Посидимо, погомонимо…
На Айта з екрана дивилися гарячкові чорні очі. Голос Стун-Айя вібрував — здавалося, головний інженер ось-ось вибухне істеричним реготом.
«Чого йому треба? — стурбовано подумав Айт. — Це запрошення не так собі. Може, дізнався про вирок Кейз-Ола? Як би там не було, а запрошення слід прийняти».
— Гаразд, містер Стун-Ай… — Айт глянув на годинника. — Одверто кажучи, спати мені не хочеться. Прийду.
Через кілька хвилин він уже сидів у претензійно обставленому кабінеті Стун-Айя. Підозра, яка виникла в Айта, тепер перетворилася на певність: головний інженер, безперечно, підслухав наказ трильйонера. Він ледве стримує нервовий дрож, зазирає в очі камердинерові Кейз-Ола так, ніби хоче прочитати в них потаємні думки.
— Вип'ємо, пане Псойс! — тремтячою рукою Стун-Ай налив у келихи вина, неприродно хихикнув. — Між іншим, у древніх пірейців існував хороший звичай: гість сам вибирав собі келих. Прошу, пане Псойс!
Айт чудово зрозумів, чому це головний інженер вдався до історичних паралелізмів, але й бровою не повів і тільки погодився, що цей звичай у давнину справді мав сенс.
— Вип'ємо!
— Будьмо здорові!
Обидва ледве торкнулися губами келихів і відразу ж поставили їх.
— Ви мені дуже сподобались, пане Псойс! Як тільки я вас побачив, то одразу ж вирішив: ось людина, з якою варто зав'язати знайомство!
— Я теж, містер Стун-Ай.
— І це цілком природно, пане Псойс! Адже ми обидва — люди, яким безмежно довіряє сам ясновельможний!
— Так, містер Стун-Ай.
В'юниться гадючкою улеслива бесіда. Стун-Ай шукає дошкульного місця в камердинера Кейз-Ола. Але той не поспішає розкрити свої карти, хай спочатку їх викладе Стун-Ай.
— Наша Уранія чудова, пане Псойс, хіба не так? Але все ж хотілося б дожити віку в невеличкій віллі десь на самісінькому березі моря…
— Я згоден з вами, містер Стун-Ай. Але якщо хочете пожити на березі моря — ніколи не пийте вина.
— Чому?! — головний інженер аж підскочив. Його губи перекривила безглузда посмішка.
— Вино шкідливо впливає на серце.
— А-а-а… Ну, це загальновідомо.
— А особливо те вино, яким пани інколи частують своїх служників.
— Чому?
— Високоякісне вино ще шкідливіше.
— Та говоріть же, говоріть одверто! Я випадково почув уривок вашої розмови з ясновельможним…
— Стіни мають вуха, містер Стун-Ай!
— Ні, ні! — Стун-Ай підскочив до стіни, постукав по ній кулаком. — Я вимкнув усю апаратуру. Говоріть!
— Ну, коли так… Я мушу отруїти вас завтра…
Стун-Ай схопився за голову, застогнав.
— За яку провину?! Хіба я не віддав Кейз-Олу все своє життя?! Хіба я не зістарівся отут без кохання й дружби, тільки з мріями про майбутнє?! Пане Псойс, врятуйте мене! В мене є гроші, багато грошей…
Айт не поспішав з відповіддю. Хай шаленіє від страху цей продажний кат! Це тільки крихітна частка справедливої відплати за незліченні злочини. Хай падає навколішки, благає і скиглить! Він повинен усвідомити, що його життя цілком залежить від камердинера Кейз-Ола!
— Ну, досить, містер Стун-Ай. Я вас врятую…
— Як, пане Псойс?
— Завтра ви вип'єте запропонований мною келих вина…
— Нізащо в світі!
— …і одразу ж попрямуєте додому. Ви захворієте. Та не скигліть! Удаватимете, що захворіли… Я доповідатиму Кейз-Олу, що вам з кожним днем гіршає. Він мені вірить — тому заспокоїться. Пізніше я допоможу вам втекти.
— Так, так, втекти… А можна буде навіть не тікати… Просто захопити Уранію, а ясновельможного… — він раптом затнувся і з жахом глянув на Айта. — Постривайте, а ви не обдурюєте?! Вас підіслав Кейз-Ол, щоб спровокувати мене!.. Ні, ні! Я нічого не знаю, нічого не хочу! Чому ви зраджуєте ясновельможного — адже ви його вірний слуга?
Стун-Ай гарячково бігав по кімнаті, а інженер Айт стежив за ним поглядом і думав з огидою: «Тьху, який мерзенний! І оце спільник?!»
Але справа зроблена, відступати нікуди.
— Схаменіться, чоловіче! Якщо не візьмете себе в руки, я застрелю вас, не чекаючи завтрашнього дня. Ви запитуєте, чому я зраджую ясновельможного? А чому він хоче знищити вас? Я маю право люто ненавидіти його — от і все. І рятую вас не задарма. Завтра ввечері ви дасте мені найдокладнішнй план Уранії і всі схеми потаємних ліній зв'язку.
— Так, так, — повторив Стун-Ай, наче в нестямі. — Найдокладнішнй план і всі схеми… Ви мене обдурюєте… Ви мене все одно отруїте, я знаю…
— В обох келихах на моєму столі буде чисте, хороше вино. Візьмете який захочете і можете чекати, доки вип'ю я. Пам'ятайте тільки, що за нами стежитимуть. Погано зіграєте — загинемо обоє. Зрозуміли?
— Так, пане Псойс… — Стун-Ай схопив його руку, цмокнув холодними губами.
— Облиште! — гидливо поморщився Айт. — Тож не забудьте: план і схеми ви дасте мені завтра, скажімо, о сімдесятій годині. А зараз — лягайте спати.
Простуючи до своїх покоїв, Айт обмірковував можливі варіанти розпочатої операції. Він подбав і про лазівку в разі провалу.
Справді, якщо Кейз-Ол якось підслухав їх розмову з головним інженером Уранії, можна довести, що Псойс тільки провокував Стун-Айя, аби ствердити підозру господаря.
І все ж на душі в Айта було дуже тривожно. Він заснув аж перед світанком і прокинувся з невиразним відчуттям незадоволення самим собою.
Мабуть, і Кейз-Олу в ту ніч спалося погано. Під очима трильйонера темніли синці. Він був надміру мовчазний і зосереджений.
Поснідавши, Кейз-Ол зробив знак своєму камердинерові йти слідом і попростував до сколопендри, яка тепер весь час вартувала біля входу в палац. Вже з того, що трильйонер не запросив Мей і навіть не попередив про свій від'їзд, видно було, що він затіяв щось серйозне. Айт незабаром догадався, в чому справа: напередодні фатальних подій Кейз-Ол вирішив оглянути найпотаємніші закутки Уранії.
Швидко і майже беззвучно сколопендра мчала з тунелю в тунель, з сектора в сектор. Перед двома пасажирами в її кабіні відкривалися грандіозні зали. То були безлюдні, мовчазні, залиті яскравим світлом склепи, мертві, страшні своєю нерухомістю автоматизовані заводи, арсенали й лабораторії, фільмотеки і книгосховища.
Чого шукав тут Кейз-Ол? Що сподівався побачити?
Він зупиняв сколопендру посеред кожного залу і неквапно, пильно обводив його поглядом. Здавалося, той, хто замислив страшну акцію знищення людства, востаннє зважує, чи варто ж рискувати, намагається приглушити небажані сумніви спогляданням незліченних матеріальних ресурсів, прагне підтримати в собі певність власної могутності.
Мабуть, цікаво було б постежити за безперервною зміною виразу обличчя трильйонера, якому не було чого критись перед камердинером. Проте вся увага Айта зосередилася на іншому. Крізь напівпримружені повіки він невідривно дивився на грубеньку книжечку в руках Кейз-Ола. То була річ, якій не скласти ціни: найдокладніший план Уранії. Кейз-Ол не потребував провідника і міг тепер цілком вільно знищити головного інженера підземного міста: на пластмасових аркушиках книжечки були позначені не тільки найпотаємніші тунелі та лінії зв'язку, а наводились і шифри головних та допоміжних електронно-обчислювальних злагод, автоматів захисту, побутових пристроїв.
