Паразити свідомості - Вілсон Колін (бесплатные полные книги txt) 📗
Голкрофт, якого я запитав, що він може сказати про експеримент, відповів:
— Я не впевнений, але мені здається, що Місяць реагує на наші дії. Охопити його зусібіч досить легко. Але поки що важко сказати, яким має бути тиск, щоб подіяти на нього. Нам треба спробувати ще раз із Землі.
Він мав на увазі, що за допомогою психокінетичного пучка можна досліджувати рельєф Місяця. Але ми й далі не знали, чи можна психокінетичною силою рухати його.
Усі були дуже виснажені. Протягом години, що залишалася до приземлення, більшість із нас спала.
Близько дев'ятої було ввімкнуто гальмівний пристрій, і швидкість корабля зменшилася до тисячі миль на годину. О дев'ятій сімнадцять ми увійшли в земну атмосферу і вимкнули всі джерела живлення корабля. Промінь керування із Землі захопив нас і решту справи ми віддали в руки Мессі. За кілька хвилин до десятої корабель приземлився.
Відчуття було таке, ніби ми повернулися на Землю через тисячу років. Усе в нас змінилося так, що сама Земля здавалася зовсім інакшою. Перше, що ми відчули й побачили, можна було, мабуть, передбачити. Все здавалося безмежно прекрасним, набагато прекраснішим, ніж тоді, коли ми покинули Землю. Це справило на нас величезне враження; нічого схожого ми не відчули й не помітили на Місяці через його збентежувальний вплив.
Одначе люди, які вітали нас на космодромі, здавалися чужими й огидними, лиш трохи кращими за мавп. Не вірилось, що такі недоумки можуть населяти цей прекрасний світ, залишаючись у ньому сліпими й дурними. Ми нагадали самі собі, що сліпота людини — це еволюційний механізм.
Інстинктивно ми заслонили себе від їхніх поглядів, докладаючи всіх зусиль, щоб здаватися такими, якими були раніше. Нас охопив сором — сором, який відчуває щаслива людина серед невдах і знедолених.
Мессі мав утомлений і хворий вигляд.
— Ну як ваша подорож? — запитав він. — Вас можна привітати з успіхом?
— Гадаю, що так,— відповів я.
Його обличчя змінилося, а втому як рукою зняло. Я відчув раптовий приплив симпатії до нього. Хоч ці істоти й недоумкуваті, але ж вони наші брати.
Я поклав свою руку на плече Мессі, і частина моєї життєвої снаги перейшла до нього. Приємно було бачити, як швидко він перемінився, спостерігати, як енергія й оптимізм випростовують його плечі, розгладжують йому зморшки на обличчі.
— Розкажіть нам,— звернувся я до нього,— про все, що тут сталося після нашого відльоту.
Ситуація була серйозна. З величезною швидкістю і безоглядною жорстокістю Гвамбе захопив Йорданію, Сірію, Туреччину й Болгарію. Там, де він зустрічав опір, населення нищили тисячами. Акумулятор космічної енергії, що його сконструювали африканські та європейські вчені, він обладнав вольфрамовим рефлектором і обернув на знаряддя війни. Відтоді опір припинився. За годину перед тим, як ми приземлилися, Італія капітулювала й запропонувала Гвамбе прохід через свою територію. Німецькі армії зосередилися на кордоні Штирії та Югославії, але перша великомасштабна сутичка цієї війни була ще попереду. Німці погрожували кинути водневу бомбу, якщо Гвамбе й далі застосовуватиме свій акумулятор космічної енергії. Здавалося, що світ стояв перед перспективою затяжної "неядерної" війни протягом дуже довгого часу.
Чотирнадцять потужних ракет пройшли крізь систему повітряної оборони США, і одна з них спричинила пожежу в Лос-Анджелесі, яка бушувала увесь попередній тиждень. Сполученим Штатам Америки було важко контратакувати ракетами, бо війська Гвамбе були розпорошені на величезній території, але за день до нашого приземлення американський президент оголосив, що в майбутньому американці знищуватимуть одне африканське місто щоразу, коли африканська ракета порушить повітряний простір США.
Для всіх було ясно, що в цій війні переможців не буде. Кожний відплатний захід являв собою подальший крок до взаємного знищення. Загальна думка про Гвамбе зводилася до того, що це — безумець, одержимий манією вбивства, який становить таку саму загрозу для африканських народів, як і для решти світу.
Хоч як дивно, але ніхто досі ще не зрозумів, що Газард був такий самий біснуватий і небезпечний, як і Гвамбе. Протягом тих двох тижнів, коли Гвамбе захоплював середземноморські країни, Німеччина й Австрія проводили мобілізацію. Кейптаун, Булавайо та Лівінгстон зазнали сильних пошкоджень від німецьких ракет, але поки що узгоджених військових дій проти Африки не було. Проте, коли поширилися чутки, що Газард пересуває самохідні пускові платформи для ракет із атомними зарядами в Австрію, радянський прем'єр і американський президент звернулися до нього із закликом не застосовувати атомну зброю. Газард дав ухильну відповідь. Громадська думка схилялася до того, що він поводитиметься розважливо. Але нам його наміри були добре відомі. Знав про них і президент Мервілл, у якого вистачило глузду тримати ці знання при собі.
Ракетою ми прилетіли до Вашингтона, а незадовго перед північчю вже сиділи за пізньою вечерею разом із президентом. Він також був виснажений і мав вигляд хворої людини, але за півгодини ми піднесли йому настрій і дух. Обслуга Білого дому нашвидкуруч приготувала для всіх нас чудову вечерю у великій їдальні.
Одним із перших запитань президента, з яким він звернувся до мене, було таке:
— Не розумію, чому ви поводитесь так, ніби все це вас не обходить.
— Бо я вважаю, що ми здатні припинити війну.
Я знав, що саме це він і хотів почути від мене. Я промовчав про те, що мені раптом здалося неважливим, чи знищить людство саме себе, чи ні. Неприємно було знову бути серед цих істот: дратувала їхня жалюгідність, сварливість, обмеженість.
Президент запитав, як ми думаємо припинити війну.
— Насамперед, пане президент, зв'яжіться з центральним телевізійним агентством і оголосіть, що через шість годин ви виступите з промовою, яка стосуватиметься всього людства.
— І якою ж має бути та промова?
— Я ще точно не знаю, але, мабуть, вона стосуватиметься Місяця.
О дванадцятій годині п'ятнадцять хвилин ночі ми всі вийшли на моріжок коло Білого дому. Небо було вкрите хмарами, сіялася холодна мжичка. Нам це не вадило — ми всі добре знали, де Місяць, і відчували його потяг з-поза хмар.
