Паразити свідомості - Вілсон Колін (бесплатные полные книги txt) 📗
Це розв'язало одну з головних наших проблем: відтоді ми вже могли ходити та їздити без надокучливого супроводу десятка вертольотів з журналістами.
База No 91 була далеко не таким затишним місцем, як директорський блок Англо-Індійської уранової компанії. Нашим житлом був збірно-розбірний будинок типу "Ніссен", який поставили за день до нашого приїзду — у ньому було не набагато краще, ніж у добре вмебльованому бараці.
Коли ми приземлились, нас зустріли п'ятеро чоловіків: Флемінг, Філіпс, Голкрофт, Ліф і Ебнер. Їм було років по сорок, не більше. Голкрофт — рожевощокий чолов'яга, зростом понад шість футів, з блакитними очима, мало чим нагадував ученого. Побачивши його, я засумнівався в тому, що він може бути придатний для нашої справи. Решта справили на мене найкраще враження: розумні, стримані і з тонким почуттям гумору.
Ми всі посиділи за чаєм з командуючим бази і начальником служби безпеки. Обидва — типові військовослужбовці: досить інтелігентні, але дещо обмежені (начальника служби безпеки цікавило, яких заходів ми збираємося вжити проти цатогванових шпигунів). Я спробував розтлумачити їм, що нам загрожує не ворог, який нападає на тебе спереду чи ззаду, а той, хто засів усередині кожного з нас.
Вони спантеличено подивилися на мене, а генерал Вінслоу (начальник бази) мовив:
— Ви, мабуть, хочете сказати, що істоти ці — щось на зразок мікробів, які пробралися в кровоносну систему?
Я відповів, що так, ці істоти справді схожі на мікробів, і відчув, що їх цілком задовольнила моя відповідь, хоча начальник служби безпеки став обмірковувати, чи не придадуться тут засоби дезинфекції.
Після чаю ми забрали п'ятьох нових "рекрутів" до нашого будиночка. Я прочитав у свідомості начальника служби безпеки, що під бетонною підлогою будиночка за його наказом було вмонтовано кілька вібраційних мікрофонів, тому, ледве-но переступивши поріг, я подумки познаходив їх і вивів із ладу. Мікрофони, звісно, були встановлені в самому бетоні на глибині одного дюйма і зіпсувати їх, не зламавши підлогу, теоретично було неможливо. Протягом усього наступного тижня, зустрічаючись із начальником служби безпеки, я перехоплював його спантеличений і водночас підозріливий погляд.
Вечір ми провели разом з п'ятьма нашими новими "рекрутами", пояснюючи їм ситуацію. Насамперед ми роздали їм фотокопії "Роздумів над історією". Далі я коротко розказав їм про свій власний досвід боротьби з паразитами. Мою розповідь було записано на магнітофонну стрічку, щоб пізніше вони могли прослухати її знову, якщо виникнуть запитання. Я процитую зараз останні речення магнітофонного запису, бо саме в них чітко сформульовано характер проблеми, що стояла перед нами:
"…Отже, ми вважаємо, що людина може побороти ці створіння за допомогою знань і практичних навичок у галузі феноменології. Ми знаємо також, що їхня головна сила в здатності вивести свідомість із рівноваги (перед цим я вже сказав, що Абхотовий блок зруйнували ми). Це означає, що нам треба навчитися протистояти їм на будь-якому психічному рівні.
Але це ставить перед нами нову проблему, яку треба розв'язати якнайшвидше. Ми дуже мало знаємо про душу людини. Ми не знаємо, що відбувається, коли людина народжується і коли вона помирає. Ми не уявляємо собі взаємин між людиною, з одного боку, і часом та простором, з другого.
Найбільшою мрією романтиків дев'ятнадцятого сторіччя було бачити людину схожою на бога. Тепер ми вже знаємо, що ця мрія здійсненна. Потенційні сили людини такі величезні, що ми й уявити не можемо. Бути богоподібним означає вміти керувати обставинами, а не бути їхньою жертвою. Але повне керування обставинами неможливе доти, доки багато питань залишається без відповіді. Якщо людина йде з піднятим до неба обличчям, її легко заманити в пастку. Доки ми не зрозуміємо глибинних підвалин нашого єства, доти ці паразити матимуть змогу нападати на ці підвалини й знищувати нас. Наскільки я знаю, паразити в цих питаннях такі самі невігласи, як і ми, але ми не можемо ризикувати, покладаючись на їхнє невігластво. Ми повинні пізнати таємниці смерті і простору та часу. В цьому єдина запорука того, що нам удасться здобути перемогу".
На мій подив (і радість) Голкрофт виявився найкращим з усіх моїх учнів. Вираз дитячої безневинності віддзеркалював усю його сутність. Він виріс у сільській місцевості. Виховували його дві неодружені тітки, віддаючи йому всю свою любов. Хлопчикові добре давалися природничі науки в школі. Він був великодушний, життєрадісний, урівноважений. Завдяки сприятливим обставинам свого дитинства, він зберіг ці якості і в зрілому віці. Як психолог-експериментатор, він не хапав зірок з неба: у ньому не було того нервового завзяття, яке робить із науковця першорядного вченого. Але що важливіше, у ньому була здатність невимушеного інтуїтивного пристосування до природи. Він володів своєрідним духовним радаром, інакше кажучи, не переймався клопотами повсякденного життя та побуту, вони його мало обходили.
Отож якоюсь мірою він уже знав про все те, що я йому сказав. Він відразу вхопив суть. Інші доходили до цього розумом, перетравлюючи почуте так повільно, як пітон перетравлює пацюка, доходили в стані розумового збудження. Голкрофт знав це інтуїтивно.
Все це було набагато важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Бо ж і Райх, і Флейшман, і я сам, і брати Грау були мислячі люди. Досліджуючи світ свідомості, ми не могли позбутися звички застосовувати розум, а це призводило до марних витрат часу. Так само гає час армія, коли нею командує генерал, який нездатен діяти, попередньо не заготувавши документів у трьох примірниках і не проконсультувавшись про все із штабом.
Голкрофт був своєрідний "медіум". Це не те, що медіум у спіритів, хоча зв'язок тут досить тісний. Його сферою був не "дух", а природне чуття. Першого ж вечора ми "ввімкнули" його в наш телепатичний ланцюг: його "внутрішнє вухо" було природно настроєне на нас. І між п'ятьма нами спалахнула нова іскра надії. Чи не зможе цей чоловік заглибитись у свідомість далі, ніж ми? Чи не зможе він викрити потаємні наміри паразитів?
Наступні три дні ми, майже не виходячи, провели в нашому будиночку — навчали нових учнів усього того, що знали самі. Справу полегшували наші телепатичні можливості. Але ми зрозуміли й те, що знехтували одну з найважливіших проблем феноменології. Коли ви переконуєте людину в тому, що протягом усього її життя в неї було хибне уявлення про саму себе, то це викликає в неї таку саму стривоженість, як, наприклад, коли б ви дали їй мільйон фунтів. Це все одно, що дати чоловікові, який не має успіху в жінок, владу над цілим гаремом. Та людина несподівано для себе побачить, що може дуже легко "увімкнути" той чи той поетичний настрій — так само легко, як і відкрутити водогінний кран, що може розпалити свої емоції, сказати б, до білого гарту, її шокує усвідомлення того, що їй вручили ключ до величі: що у всіх так званих "великих людей" лише проблискували ті сили, якими вона тепер володіє до повної повні. Але протягом усього свого життя вона була дуже скромної думки про себе. Її давня особистість усталилась впродовж тридцяти чи сорока років. Вона не хоче зникнути за одну ніч. Проте нова особистість теж винятково сильна. І людина стає ареною боротьби між тими двома особистостями. І, намагаючись відновити душевну рівновагу, витрачає величезну кількість енергії.
