Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗

Пильно, сумно вдивляється дівчина у риси материнського обличчя. Вона хоче збагнути, як сталося, що саме мати, та, яка загинула від променевої хвороби, бо пожертвувала собою задля життя сотень людей, прирекла на таку ж страшну загибель сотні тисяч. Як міг батько, м'який і щиросердий, віддати увесь свій невичерпний талант справі створення неймовірних засобів знищення?

Мовчить фотографія. Мати дивиться на свою дочку так, ніби хоче махнути рукою й одвернутись: «Не докучай дрібницями! Ні?коли!»

Вона й справді, мабуть, не замислювалася, заради чого і в ім'я чого працює. А от Ріттер Лайн замислився… і вкоротив собі віку.

Ще і ще Тессі перечитує листи своєї матері. Не все зрозуміло в оцих листах. Багато недомовок. Проте з коротких натяків, з фраз, які, здавалося б, нічого не означають самі по собі, для Тессі поступово стають зрозумілими ті причини, що привели до розриву матері з Ріттером Лайном. Вони були друзями, але не соратниками. Майже у кожному питанні їхні думки розбігались. І про те, як далеко сягнула ця розбіжність, свідчить останній лист Ріттера Лайна:

Не раз перечитувала Тессі цю коротеньку записку, але тільки тепер почав розкриватись її глибокий зміст. І дівчині стає страшно: вона мимоволі згадує про винайдену батьком антиречовину. «Чиста бомба»… Академік Торн, звичайно, не мріє про вбивство. Але він стане вбивцею несамохіть, якщо про бомбу дізнаються військові. Ні, цього не можна допустити! А що коли хтось інший відкриє антиречовину цілком незалежно від академіка Торна?

Складні ці питання, нерозв'язні. Татусь Кольрідж не зміг знайти на них відповіді. Тож як з ними впорається Тессі, яка нічогісінько не розуміє в атомній фізиці, не знається на політиці і хоче тільки одного: щоб люди жили мирно! І вона вибирає найлегший шлях: ат, не варто сушити голову завчасно.

Досить було Тессі вирішити — і враз заяснішало все довкола. Здається, навіть морок ночі почав розвіюватись.

Дівчина підвела голову і посміхнулася. Та це ж і справді вже світає.

Босоніж, у довгій нічній сорочці вона підійшла до вікна, розчинила його, сперлася ліктями на підвіконня. Вологий прохолодний вітрець війнув на неї, приємно полоскотав волосся. Запахло прілим листям, скопаним ґрунтом.

Ось уже зарожевів світанок того дня, коли асистентка професора Лайн-Еу вперше стане його справжньою і єдиною помічницею. Пересадження мозку людини!

Тессі намагається з цілковитою відповідальністю обміркувати технічні подробиці майбутнього експерименту. А з думки не сходить хворий, який має стати об'єктом експерименту. З виду він зовсім здоровий. Та все ж хвороба вже, мабуть, позначилася на його психіці. Чорні очі юнака дивляться з таким сумом, з такою тугою, що мимохіть хочеться сказати щось тепле-тепле, лагідне й щире. Він, звісно, боїться. Та й не дивно: ніхто в світі не може поручитися, що операція закінчиться добре. Але це, звичайно, буде так. Йому підшукають інше тіло, молоде й красиве.

І раптом Тессі затинається. Їй чомусь зовсім не хочеться, щоб хворий набирав іншої подоби. Так, його свідомість житиме і, мабуть, збереже притаманне тільки йому. Однак помре сумна посмішка впертих, чітко окреслених губів, згасне тривожний блиск очей, зникне усе те, що сповнює душу Тессі не знаним досі почуттям ніжності.

Любов. Ні-ні… Мабуть, ні. Тессі бачила хворого тільки двічі і навіть не говорила з ним. До того ж у неї є наречений, який їй дуже подобається. З ним вона почуває себе спокійно й легко — пустує, жартує, витребенькує, знаючи, що їй буде все подаровано. Тільки чому ж зараз спогад про нареченого не викликає радості, а в уяві мимоволі постають очі хворого, які, здається, дивляться прямо в серце?

Тессі назвала себе дурною, заприсяглася не думати більше про чорноокого юнака і лягла спати.

Прокинувшись по обіді, дівчина сяк-так попрощалась і помчала в Дайлерстоун у клініку.

Хворий спав. За методикою, розробленою професором Лайн-Еу, організм перед операцією мав відпочити повністю. Протягом двох діб Айтові не давали прокинутися ні на хвилину. Снотворне і апарат електросон, імітація одноманітного шуму дощу і трохи вища за нормальну температура в палаті — все було покликане для того, щоб нервова система заспокоїлась і зміцніла.

Хворий спав. Його обличчя було лагідним, дитячим. М'які кучері впали на подушку. Рука звісилася з ліжка.

Тессі підняла руку. Вона була мускулястою, важкою. На долоні проступали шорсткі мозолі, і це вражало, бо до хворого зверталися «містер», як до заможної людини.

Мабуть, цілком підсвідомо пальці хворого стиснулись, міцно охопили долоню Тессі. А дівчині здалося: юнак прощається з нею.

Тепла хвиля радості й жалю хлюпнула їй у серце. В цю мить дівчина зрозуміла, що ще не любила нікого і коли б покохала, то тільки такого, як оцей. І тому, що цього не трапилось і не трапиться ніколи, вона нахилилась і тихо поцілувала його в чоло.

Решту дня дівчина ходила мов п'яна. Її тягло ще і ще зайти до тієї крихітної кімнати.

Любов з першого погляду… Тессі ніколи не вірила в неї. Дівчині здавалося, що полюбити можна тільки ту людину, яку знаєш давно, вивчив, як самого себе. І ось тепер це почуття несподівано приголомшило, позбавило волі. Коли б Тессі могла, вона б віддала своє життя цій незнайомій людині з мозолястими сильними руками. Але це йому не допомогло б. Отже, треба докласти всіх зусиль, щоб його врятувати.

Тільки-но посутеніло — ще задовго до визначеного часу, — Тессі пішла до професора.

— Дідусю Лайн-Еу. Може, я підшукаю нове тіло для хворого?

— А навіщо шукати? — відповів він байдуже. — Воно вже є. В чотирнадцятій палаті помирає від запалення мозку старик. Його й візьмемо.

— Старик?! — Тессі схопилася за голову. — Дідусю Лайн-Еу, як ви можете?! Та це ж гірше, ніж убити людину! Я не допущу цього! Краще викиньте мій мозок, а врятуйте його!

— Онуко, онуко! — Лайн-Еу підійшов до неї, обняв. — Бувають випадки, коли люди віддають в ім'я ідеї не тільки життя, а й молодість. Даремне твоє заступництво: інженер Айт хоче стати стариком з власної волі.

— Інженер Айт… З власної волі… — Тессі труснула головою, поморщилась. — Дідусю Лайн-Еу, я нічого-нічого не розумію!

— Може, пізніше зрозумієш, онуко. А зараз прошу тебе: нікому ні слова, бо стане марною жертва цієї чудової і глибоко нещасної людини… І, мабуть, не слід тобі асистувати. Твоє хвилювання може коштувати йому життя.

Так, це правильно: Тессі не може бути співучасницею страшного злочину, на який зважився насамперед сам хворий.

Хтось інший асистував професорові Лайн-Еу. Хтось інший розтинав тіло інженера Айта. Тессі навіть не поцікавилась, хто саме. Дві декади вона не виходила з дому, раз по раз ковтала снотворне та ліки проти головного болю.

Нарешті, її викликав Лайн-Еу, мабуть, аби тільки розважити. І ось, коли вони робили обхід хворих, з якоїсь палати вийшов старезний лисий дід. Тессі упізнала його: це був той, у кого переселився мозок її коханого.

Лайн-Еу кинувся вперед, щоб завести хворого в палату. А Тессі повільно посунулась уздовж стіни. Все навколо пішло обертом, потьмяніло і покотилось у провалля.

Лікарі констатували: нервове виснаження, перевтома.