Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗
Третій проліт метеорита остаточно збив з пантелику вчених. Свавільний космічний гість знову змінив траєкторію: він рухався майже точно сімдесят п'ятим меридіаном західної довготи в напрямі Антарктиди.
Четвертої появи космічного тіла астрономи всього світу чекали з нетерпінням і острахом. Метеорит мав рухатися по спіралі, яка похило спускається до землі.
Але ні в Європі, ні в Америці метеорита більше не побачили. Космічне тіло зникло. Правда, сейсмографи зареєстрували коливання ґрунту в Сибіру, але воно ніяк не збігалося з передбаченим часом падіння метеорита.
Метеорит Коллінза, як його назвали в Америці, рухався всупереч законам природи.
Десь у Сибіру
Над Сибіром ревла хуртовина.
Циклон, що народився біля побережжя Португалії, прокотився, завдаючи лиха, над Францією, Нідерландами, Скандінавією, зіткнувся з повітряним фронтом крижаної Арктики, подвоїв силу, шугнув понад Льодовитим океаном і врізався в Азію, прямуючи далі на південний схід, до Америки.
Справджувались побоювання метеорологів: численні експериментальні вибухи атомних та водневих бомб призвели до небажаних, катастрофічних зрушень у природі. Дощі й урагани в Європі, снігопади в Азії, морози в субтропічній Америці — такі були наслідки могутнього циклону, що захопив три континенти.
Навіть призвичаєні до всього сибіряки не бачили досі нічого схожого на цю новорічну хуртовину. Будинки в містечках та селах замело по димарі. Верхів'я дерев стирчали з велетенських заметів куцими кущами. Припинився рух поїздів. Майже повністю були паралізовані телеграфний і телефонний зв'язки.
Циклон відступав повільно, неохоче, лишаючи по собі густу, як димова запона, смугу туману. В цьому тумані услід за циклоном невідступно летів усе далі й далі на схід вертоліт геологорозвідувальної експедиції Академії наук.
Це була новісінька, щойно з заводу машина, обладнана найскладнішими приладами для магнітної, гравіметричної, радіаційної розвідок, а також астрономічною та картографічною апаратурою. Досить було скерувати вертоліт у потрібному напрямку над поверхнею землі, ввімкнути відповідні пристрої, щоб на широкій смузі спеціальної кіноплівки почали автоматично фіксуватися і план місцевості, і попередні дані про її корисні копалини.
На борту вертольота були двоє: пілот, досвідчений льотчик полярної авіації Федір Іванович Тертишний, і зовсім молодий двадцятитрирічний аспірант Ленінградського університету Павло Григорович Сєдих, що випробовував нову апаратуру. За пасажира був незмінний супутник Тертишного у всіх його мандрівках — кудлатий пес Дунай.
В експедиції вертоліт чекали з нетерплячкою, цілком зрозумілою, коли зважити на те, що ця літаюча лабораторія могла виконати протягом доби майже річний обсяг досліджень цілої геологорозвідувальної партії. Екіпаж вертольота докладав усіх зусиль, щоб досягнути Северська якнайшвидше. Проте з новою апаратурою трапилася халепа — зіпсувалася радіостанція. Довелося зробити посадку для ремонту за п'ятсот кілометрів від Северська у невеликому селищі Верхня Чащоба.
Зимовий день на півночі куций, мов заячий хвіст: сюди-туди, та й посутеніло. Павло Сєдих зі своїм завданням упорався швидко, проте вирушати в дальшу подорож було вже пізно.
Після пельменів з ведмежатиною, якими почастував мандрівників гостинний господар, Тертишний вмостився відпочивати, а Сєдих знічев'я «ганяв» приймач по всіх діапазонах.
Музика, іноземна мова спливали повз заглибленого в свої думки Павла.
Та ось юнак насторожився. З динаміка почулась неголосна передача якоїсь дуже далекої станції спеціального призначення.
«Увага, увага! — повторював диктор монотонним, стомленим голосом. — За даними Інституту космонавтики, метеорит зіткнеться з Землею сьогодні, 3 січня, о 12-й годині 35 хвилин за московським часом на 107-му меридіані східної довготи».
Павло Сєдих машинально глянув на годинника, що висів на протилежній стіні кімнати, і знизав плечима.
— Тьху, безглуздя!.. «Стежте за небом!», а зараз уже сімнадцять тридцять… Федоре Івановичу, де це сто сьомий меридіан?
— Як — де? — здивовано перепитав пілот. — Та ми зараз на сто сьомому, він проходить через Северськ. А що там таке?
— Та ось послухайте… О дванадцятій годині тридцять п'ять хвилин… — юнак ще раз глянув на годинника і раптом ляснув себе по лобі. — Федоре Івановичу, та ж у Москві зараз тільки пів на першу! Уявіть собі, вилетіло з голови, що тут час іде вперед проти московського на п'ять годин!.. Словом, зараз має впасти метеорит.
— А, це отой? — досить байдуже промовив пілот. — Ну й нехай собі падає.
— А хіба ви не хочете подивитись?.. — Павло швидко накинув хутряну куртку і подався до дверей. — Ходімте!
— Гм… Це, мабуть, і справді цікаво! — пілот одягнувся і теж пішов слідом.
Уперше в історії людства падіння метеорита, рідкісне космічне явище, перетворювалося з неконтрольованої випадковості на передбачену закономірність. Тисячі вчених схилились над найточнішими приладами, стежачи за просторами неба.
А що коли й справді метеорит упаде тут, біля Верхньої Чащоби, і саме Павлові Сєдих пощастить повідомити весь світ про знаменну подію?! Так думав Павло, поглядаючи на небо. А Верхня Чащоба дрімала собі серед віковічної тайги і навіть не підозрювала про ту історичну роль, яку хотів би напророкувати їй молодий аспірант кафедри геофізики Ленінградського державного університету.
Тихо-тихо навколо. Туман почав спадати ще звечора, і зараз бралося на мороз. Зводилися димки над димарями. Де-не-де блимали вогні у вікнах.
Все було таким звичайним. У затканому легким серпанком небі холодно й байдуже мерехтіли зірки, аж не вірилось, що десь високо в небесному просторі зараз мчить космічне тіло, яке ось-ось вріжеться в Землю велетенським клубком громохкого вогню.
— Навряд! — скептично сказав пілот. Він припалив цигарку, обвів очима небосхил. — Ось поясни мені, Павлику: казали — «супутник, супутник…» А що то за супутник, коли він зробив тільки три оберти?
— Зачекайте, Федоре Івановичу… — поглянувши на годинника, юнак зняв вушанку, щоб не заважала, задер голову і весь напружився, чекаючи спалаху, грому.
Збігали секунда за секундою, а в густозоряному небі панував спокій. Павло розчаровано зітхнув і обернувся до пілота.
— Що за супутник, питаєте?.. Мчало собі у міжпланетному просторі космічне тіло, а Земля притягнула його, змусила рухатись по еліптичній орбіті. Коли б шлях цього тіла проходив поза межами земної атмосфери, воно оберталося б навколо Землі вічно. Та, на жаль, метеорит врізався в атмосферу надто низько. Це загальмувало рух, і метеорит повинен упасти так швидко.
— Розумію, — сказав пілот. — А чому після його прольоту утворюється радіоактивна хмара?
— А хто ж його знає! — відповів Павло. — Може, він складається з якогось радіоактивного мінералу. Взагалі це дуже дивний метеорит. Я б назвав його астероїдом — малесенькою, в кілька десятків метрів діаметром планеткою, яких у нашій Сонячній системі сила-силенна. Припускають, що, крім відомих нам планет, існувала ще одна, яка чомусь розсипалася на безліч шматків і утворила пояс астероїдів між орбітами Марса і Юпітера.
Може, іншим разом Павло Сєдих прочитав би цілу лекцію про таємниці Сонячної системи та про майбутні подорожі на астероїдах, які періодично підходять дуже близько до Землі, — але зараз у нього не було настрою.
Юнак ще раз — уже без надії — глянув на небо і попрямував до хати, щоб лягти спати. Він уже взявся за клямку дверей, коли…
Двері раптом розчинилися самі. Могутня сила підняла Павла, перенесла через увесь двір, м'яко поклала на покрівлю повітки, потім зсунула додолу, в замет. Схитнулась і стала сторчма земля. А над землею, навскоси через усе небо, пролягла сліпуча, багряно-фіолетова смуга. Юнак чомусь не почув вибуху, хоч інші очевидці пізніше твердили, що у неймовірному гуркоті й ревінні пролунали три удари надзвичайної сили.
Коли Павло видряпався з замету, він не впізнав подвір'я. В багряному напівприсмерку розчинена хата щирилася порожніми вікнами. Стіжок сіна біля повітки зник, і тільки поміж гілок зламаної горобини застряло кілька пасом осоки. В селищі перелякано ревла худоба, лементували собаки.
