Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— А що, коли він починатиме з них?

Старий віщун підніс руки вгору. Разом з ним піднесли руки всі молоді віщуни, його помічники. Високим, рипучим голосом Дорбатай заспівав. Він уклонявся купі хмизу, уклонявся великому почорнілому мечу на ній, він простягав до нього руки й розводив ними в повітрі. Так само робили його помічники. І раптом мелодія пісні змінилася. Всі змовкли, крім Дорбатая, що проспівав кілька фраз один. Потім він знов змахнув руками, і пісню підхопили всі віщуни. Дмитро Борисович нахилився до геолога:

— Ці кілька речень, Іване Семеновичу, він проспівав мішаною мовою, в якій було чимало грецьких слів. Я зрозумів зміст.

— Цікаво…

— Він сказав приблизно таке: «Ми принесемо вас у жертву богам, чужинці, якщо ви не скоритеся. Ще є час. Скажіть, що ви згодні. Інакше смерть чекає вас, смерть, яка на ваших очах забере спочатку рабів».

— І це все?

— Все.

— Боюся, що відповіді від нас він не діждеться. Проте тепер ми знаємо, що він хоче починати з рабів. Гаразд!

Пісня закінчилася. Дорбатай востаннє прокричав кілька слів. Він закликав, він збуджував скіфів. І у відповідь на цей заклик залунали вигуки, задзвеніла зброя, натяглися луки, засвистали в повітрі стріли.

Два помічники піднесли Дорбатаю велику золоту чашу і довгий кам’яний ніж з золотою рукояткою.

— Священні речі скіфських віщунів, — прошепотів Дмитро Борисович.

Дорбатай узяв чашу й ніж. Він підніс їх угору й голосно закричав. Дмитро Борисович переклав:

— Він сказав знов мішаною мовою: «Хай прихідці подивляться, що станеться з ними за кілька хвилин! Хай вони скоряться!»

Іван Семенович мовчки похитав головою.

Дорбатай опустив ніж лезом до землі. Це був сигнал. Помічники віщуна, що тримали зв’язаних рабів, потягнули їх до нього. Пролунав зляканий крик одного з рабів, що намагався опиратися. Знову з натовпу скіфів долинув збуджений гомін. Артем зблід. Він гукнув:

— Вони вб’ють їх, Іване Семеновичу! Це неможливо!

Брови геолога зсунулися. Він тримав Артема за плече:

— Зачекайте, Артеме. Зараз, зараз буде наша черга!

Помічники тягли рабів до Дорбатая. Старий віщун ждав, його погляд на мить спинився на чужинцях: перемога й загроза були в тому погляді. Раб уже не кричав. Він ніби втратив голос. Він тільки хрипів, закинувши голову назад. Збуджений гомін у натовпі внизу зростав. Чути було, як лементувала якась жінка. Іван Семенович легко підштовхнув Артема:

— Вперед, юначе! І хай з вами буде щастя!

Одним стрибком Артем опинився біля Дорбатая, що здригнувся і відступив на крок назад. Помічники віщуна не встигли затримати Артема, не встигли навіть ворухнутися, — настільки несподіваний був його вчинок. А тепер він стояв уже перед самим віщуном, поклавши руки на боки. Коло нього загрозливо вишкіряла зуби Діана.

Мертва тиша запанувала в степу. Все спинилося. Все ждало — що ж буде далі, що зробить старий віщун. Адже він відступив перед чужинцем!

Дорбатай збагнув, що, відступаючи, він утрачає свій авторитет. Він гукнув щось до помічників, показуючи кам’яним ножем на Артема. Але помічники не насмілювалися підійти до чужинця. Повторювалася вчорашня історія: віщун примушений був залишатися з сміливим юнаком сам-на-сам.

— Слухай, старий шахраю! — закричав Артем просто в обличчя віщунові. — Твоє царство скінчилося. Я викликаю тебе на змагання. Покажи, на що ти здатний. Взнаємо, хто з нас могутніший! Давай сюди перекладача!

Дорбатай не зрозумів його слів, тому Артем додав:

— Зараз я тобі поясню все. Варкан! Егей, Варкан!

Варкан штовхнув коня і за мить опинився коло свого друга. Артем продовжував:

— Дмитре Борисовичу, скажіть Варканові, хай він перекладе цьому шахраєві й усім скіфам те, що я сказав.

Варкан уважно слухав те, що говорив йому археолог. А ще за хвилину голос його лунав гучно, перекладаючи почуте. Гомін знявся над степом. Натовп захвилювався. Обличчя Дорбатая похмурніло. Але тепер у нього не лишалося шляхів для відступу. Весь натовп ждав його відповіді, весь натовп дивився на нього. І ось віщун відповів. Хриплим, загрозливим голосом він прокричав щось.

— Він каже, що боги спалять вас, Артеме, — переклав археолог.

— Невже? От побачимо. Ану, починай. Хай вони спалюють мене!

Артем вільно й невимушено стояв перед Дорбатаєм. Старий віщун зрозумів, що сказав зайве. Тепер натовп ждав здійснення загрози віщуна. Кожна мить була на користь юнакові. Не випускаючи з рук священних чаші й ножа, Дорбатай почав свої закляття. Він вигукував їх з таким напруженням, що на шиї в нього понапинались жили; він переходив на зловісний шепіт, він вимахував руками, мов скликаючи всі сили природи на злочинця-юнака. Але той стояв спокійно й навіть посміхався.

Натовп, що був змовк, коли віщун почав свої закляття, тепер знов загомонів. І це був уже зовсім інший гомін. Артем почував, що настрій скіфів змінюється не на користь Дорбатаєві. Юнак вирішив використати цей слушний момент. Він сміливо виступив наперед і підійшов до самого віщуна, який люто вимахував чашею й ножем.

— Ну, не виходить? — запитав глузливо Артем. — Щось я не помічаю, щоб мене палило. Ану, геть звідси! Тепер моя черга!..

— Артеме! — тривожно гукнула Ліда.

Блискавичним рухом Дорбатай кинувся на юнака, піднісши свій ніж. Ще мить — і Артем упав би під ударом кам’яного ножа, що націлювався йому в груди. Але Дорбатай не вдарив юнака. Він відсахнувся назад, хоч Артем не зробив жодного руху. Уважна Діана стрибнула назустріч віщунові, її зуби клацнули біля самого його горла. Тепер Діана спинилася. Наїжена шерсть та вищирені зуби свідчили про те, що вона тільки жде наказу.

— Так он ти який? — мовив Артем. — Вогонь не бере мене, так ти вирішив зарізати? Не вийде, не вийде. Проте надійшла, кажу, моя черга. Дивись.

Спокійно Артем вийняв цигарку, закурив її. Настала тиша. Тисячі очей стежили за рухами Артема. Він відчував це і, не поспішаючи, затягнувся й випустив дим просто в обличчя Дорбатая, який мимоволі відступив.

— Що? Не подобається? Я тобі ще покажу. Варкан, перекладай йому, що зараз я зіб’ю його з ніг, навіть не доторкнувшись до нього. Навіть не підійду, а він не встоїть на ногах.

Варкан переклав, вислухавши перед тим Дмитра Борисовича. На обличчі Дорбатая з’явилась люта гримаса. Він виставив одну ногу наперед і став міцніше, всім своїм виглядом показуючи, що не боїться загрози юнака.

— Приготувався? Ну, чекай!

Артем вийняв з кишені якусь малесеньку річ і підніс її до рота, з якого стирчала запалена цигарка. За мить малесенька річ задиміла, зашипіла. Тоді Артем високо підняв її й жбурнув під ноги віщунові.

— Дивись, старий! Зараз узнаємо, чи втримаєшся ти на ногах!

Дорбатай ледве стримав себе, коли побачив біля своїх ніг цю загадкову річ, яка шипіла, від якої здіймався легенький димок. Але він розумів, що відступати зараз — означає втратити всю свою силу, весь свій вплив на натовп. І він залишився стояти, переступаючи з ноги на ногу.

— Зараз, зараз, — мовив Артем. — Тримайся, старий!

Ледве він скінчив, як під ногами Дорбатая щось гучно стрельнуло. Наче вогонь вистрибнув з-під землі біля ніг віщуна й підкинув його в повітря. І невідомо було, чи то старий віщун упав від вибуху, чи просто від переляку, побачивши вогонь та почувши грім. Але, неприродно й смішно махнувши руками, він підстрибнув і впав на спину, випустивши з рук чашу й ніж. Ось він перевернувся з спини на груди й залишився так лежати, наче боявся підвестися. Гробова тиша зайшла над степом. Скіфи боялися дихати, вони дивились на Артема як на щось остаточно незрозуміле й страшне.

Артем підійшов до чаші й ножа, підняв їх з землі, уважно оглянув. Жоден з помічників віщуна не насмілився перешкодити йому.

— Да, — сказав Артем, — непогані речі! Коли б мені пощастило знайти їх у нашій печері, я був би дуже радий. Ну, гаразд. Гей, ви, звільніть цих хлопців!

Не випускаючи з рук чаші й ножа, він підійшов до помічників віщуна, які й досі тримали двох зв’язаних рабів. Вони слухняно відійшли, скоряючись виразному жестові Артема. Але раби не наважувались ворухнутися. Вони божевільними очима дивилися на Артема, мов благаючи порятунку. Артем зрозумів: раби вважали його за такого самого віщуна, як Дорбатай, і думали, що він хоче вбити їх. Адже він тримав у руках священні речі.

Перейти на страницу:

Владко Владимир Николаевич читать все книги автора по порядку

Владко Владимир Николаевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів отзывы

Отзывы читателей о книге Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів, автор: Владко Владимир Николаевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*