Бот - Кидрук Максим Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗
Тимур, як і Ральф, довго не міг заснути. Він крутився, терзаючи себе малоприємними роздумами. Для чого Ріно дав йому пістолет та ще й наказав завжди тримати його при собі?.. Хто відключив світло? Кацуро? Тіана? Ґотто? Оскар?.. А головне — для чого?.. Як поведе себе психоістота після розправи? Якщо раніше ще можна було сподіватись домовитися, то тепер про це годі й думати… Звідкіля психоістота дізналась ім’я Ріно?.. І взагалі: як воно помітило, що Хедхантер вискочив на терасу, готуючись відкрити вогонь?
Проте найгіршим здавалося те, що вони борються з чимось нематеріальним, з якоюсь безтілесною примарою, котра вилізла з підсвідомості ботів. Це доводило до сказу. Це все одно, що рубати повітря чи стріляти з гармат по дощу. Кілька разів Тимур схоплювався і вмикав світло — всі лампи, які мав у кімнаті, — настільки сильним було відчуття, що за ним спостерігає хтось невидимий. Йому було дійсно страшно. Ще страшніше ніж тоді, коли вони підіймались у гори за Пурітамою. І старенька «Беретта», обережно вкладена між матрацом та подушкою, ніяк не заспокоювала.
Коли годинник показав чверть на одинадцяту, Тимур нарешті заспокоївся і почав засинати. Знаходячись у проміжному стані, коли незрозуміло, де починається сновидіння, а де закінчуються усвідомлені думки, українець згадав, як
…їх із Ємельяновим привезли до лабораторій. Після скаженої гонитви через Атакаму він сидить на підлозі в тамбурі корпусу «EN-1» за воротами № 4 і спостерігає, як повз нього бредуть Френкі та Ндонґа. Слідом за ними, ледве пересуваючи ноги, волочиться Кацуро. Ємельянова несуть попід руки останнім. І щось, до дідька, не так. Щось негаразд з усіма чотирма…
Якась деталь вислизнула. Тоді він не запам’ятав її, не надав значення. І ось зараз, уже поринаючи у сон, Тимур, сам не знаючи чому, ухопився за неї, побачивши все, мов наяву…
Дивні цятки на блідому обличчі Ємельянова. Такі ж самі на жовтому лиці японця. З окремих (тих, що ближче до нижньої щелепи) в’ються ледь помітні ниточки крові. Вони сплітаються і збігають на шию. Що воно таке? Тисячі крихітних рожевих крапинок густо вкривають їхні щоки, ніс, вилиці. Вони схожі на майже невидиме подразнення після гоління, на міріади комариних укусів, на…
Несподівано картинка змінилась.
Перед очима постала кімната з радіостанцією. Кейтаро, Тіана, Ігор, Стефан, Лаура, словом — усі, згуртувались коло Ральфа, дослухаючись до того, що говорить Джеффрі. Джефф у цей час далеко в пустелі. Уві сні (чи в напівдрімотному маренні) Тимур спостерігає за гуртом зі сторони. Він бачить себе самого. Якоїсь миті Тимур-у-сновидінні відвернувся від групи, втупившись у стіну. Саме в цей момент він починає розуміти, що боти запрограмовані на самонавчання. Затим він наскакує до мікрофона, грубо відштовхує Ральфа і, захлинаючись, кричить до Джеффрі, наказує кидати все і тікати. Зеленоокий американець спершу не реагує на його слова і каже щось про Освенцим, про живих, але дивних селян, яких бачить в ущелині поряд з печерами ботів. Зрештою, Джефф усвідомлює, що боти стежать за ним та Алондрою, він пробує втекти, але наривається відразу на кількох потвор. Чилійку вбивають, американець пручається…
Тимур на ліжку з останніх сил опирався глибокому сну, багряній темряві, що заковтує спогади. Образи в його уяві розмазувались, простір застилала сіра пелена, однак…
Він бачить тісну кімнату, невелику радіостанцію «Motorola», Ральфа, Кейтаро, перелякану Тіану… Настають останні кілька секунд. Джеффрі щойно дізнався щось важливе. Це було чути зі зміни його голосу. За тисячну частку секунди американець осягнув щось таке, про що конче мусить повідомити інших. Він збирався про це сказати, але не зміг. Чи… все ж таки зміг?
«Тимуре! Тимуре! — закричав динамік уві сні. — Я зрозумів, звідки вони… — фраза завершилась шипінням. Джеффрі помирав. Проте за мить, зібравшись з силами, молодий американець прокричав: — ’уга …а’ина! Др… ма’на-а-а, Тим’е!»
Його останні слова. Точніше, уривки його останніх слів. «Я зрозумів, звідки вони… Я зрозумів, звідки вони…» Вони що? Тимур уві сні злився через те, що Джеффрі не договорив. Точніше, договорив, але так, що ніхто не розібрав.
Як це часто буває в моменти, коли дрімота перетікає у сон, а голова перемикається на відпочинок, у мозку програміста вивільнились ідеї, які, здавалося, ще мить тому ховалися за непробивною стіною. Тимур засопів, напружився і вдруге прокрутив останній епізод. Тільки цього разу він явно розчув усе, що хотів сказати Джефф.
«Я зрозумів, звідки вони дізналися! — прокричав американець. А потім: — Друга машина! Друга машина-а-а, Тимуре!» — він попереджав про другу машину!
Ручка повернулась, ледь чутно клацнувши, і двері кімнати відкрилися. Кілька секунд вони не рухалися. Крізь щілину хтось заглядав. А потім двері беззвучно розкрилися ширше і в кімнату навшпиньки прослизнула Ребекка.
Клацання дверного замка не дало програмісту остаточно провалитися у сон. Крізь приспущені повіки він бачив звабливу фігурку чилійки, її точені ніжки, округлі стегна, ледь прикриті сірою глянсуватою сорочкою. Він солодко зітхнув, сприймаючи її за чергове видіння. Якийсь час у зачумленому мозку все ще металися фрази «Друга машина!» та «…завжди тримай ствол при собі», проте вони розсмокталися під навалою сексуальних фантазій, так і не запаливши сигналу тривоги.
Ребекка безгучно підсунулась ближче, опинившись на відстані двох кроків від ліжка. Вона стояла, виструнчившись, ледь розставивши ніжки вбік, і пожирала Тимура поглядом. Очей у сутінках видно не було.
Дівчина щось тримала у правій руці.
Тимур поворухнувся, відчуваючи, як між ногами загусає приємна теплота, все ще не усвідомлюючи, що цього разу все відбувається насправді. Обрис чилійки нагадав плакат, який колись трапився йому на очі неподалік диско-клубу «Avalon» у Києві. На постері була намальована соковита дівиця з пружним бюстом, що звабно випирав з-під білизни. Вона, як і Ребекка, стояла босою й навшпиньки, тримаючи у правій руці відкорковану пляшку шампанського. Ледь розкривши повіки, Тимур ковзнув поглядом по опущеній вздовж тіла руці Ребекки. Схожість була разючою. Практично той самий силует… За винятком однієї дрібниці: замість горлечка одутлої пляшки з іскристим напоєм чилійка стискала руків’я довжелезного кухонного ножа…
За мить до того, як Ребекка кинулась на програміста, за стінами житлового корпусу цвьохнули два хлопки. Тимура розбурхав не стільки звук, як коротка вібрація, що передалася землею. Якби не вона, програміст нізащо не очуняв би так швидко. Здивовано форкнувши, він побачив тінь, що рвонула уперед, і встиг задерти вгору руки й ноги. Натягнута поміж кінцівками ковдра врятувала йому життя. Лезо з гидотним рипіннями прорізало величезну діру, але не зачепило хлопця.
Наступної секунди, все ще не тямлячи, що відбувається, Тимур скотився з ліжка і відповз ліворуч, майже до вікна. Ребекка вискочила на ліжко і зашипіла, піднявши над головою руку з ножем. Її очі були налиті кров’ю.
— Ти здуріла, Бекко! — Тимур хотів викрикнути щось ще, але вчасно збагнув, що це марно. Він усе зрозумів. — От курва! — злість швидко поступалась паніці.
Дівчина стрибнула на нього. Він зустрів її ударом ноги у живіт, після чого, не чекаючи, метнувся вперед і притиснув чилійку до лежака. Ребекка, звиваючись, намагалася вдарити хлопця ножем. Якби ніж був коротший, вона вже випустила б йому тельбухи. А так їй не вдавалось вивернути долоню і нанести кoлючий удар. Лезо ковзало по спині, шматуючи шкіру, проте не зачіпаючи важливі органи та м’язи.
Тимур спробував її здушити, але втямив, що таким чином залишиться без шкіри на спині. Тоді він прийняв рішення тікати. Рвучко відсунувшись, хлопець стрибнув уперед і витягнувся впоперек ліжка. Ребекка вчепилась за його ступні і кілька разів полоснула ножем по литках. Стало боляче. Кров поплила по простирадлу. У відповідь програміст з’їздив їй п’яткою по зубах і звалився з правого боку лежака. Але тут таки усвідомив, що недооцінив суперника. Кровожерна істота, на яку перетворилась чилійка, вихором перелетіла матрац і всілась на нього. Тимур відчайдушно замахав руками. Ребекка, по-звірячому фиркаючи, намагалася дістатися ножем до його горла.
