Година Бика - Єфремов Іван (библиотека электронных книг TXT) 📗
— Гах Ду-ден, або Гахден.
Він розстелив зведені креслення підземель Храму Часу, і Ро-діс вразили їхні розміри. Два яруси переходів і галерей, пронизуючи ґрунт, розбігались в усі напрямки, викидаючи шість довгих рукавів за межі саду і стіни.
— Ось ця галерея виходить під статуєю Часу, — пояснив архітектор, — але ми залишили її зачиненою, там надто багатолюдне місце. Хід номер п’ять, ліворуч від неї, один із найзручніших. Він закінчується в старому павільйоні, зайнятому зараз електричними трансформаторами високої напруги, куди ми, «джи», маємо вільний доступ. Ще кращий четвертий хід, заглиблений у товщу скелі на схилі гори, там, на виступі, стоїть старий будинок хімічної лабораторії імені Зет Уга. З підвалу лабораторії опускається вертикальний колодязь, доступний усім, хто посвячений у таємницю храму. Інші ходи йдуть у відкриті місця, якщо ними часто користуватися, вони можуть бути виявлені, але на випадок втечі згодяться.
— Зет Уг — один із членів Ради Чотирьох? — запитала Родіс. — Я не знала, що він учений-хімік.
— Зовсім ні! — засміявся архітектор. — У нас будь-який інститут, театр, завод можуть бути названі іменами великих, котрі не мають ніякого відношення ні до науки, ні до мистецтва, взагалі ні до чого, крім влади.
— Такий звичай, — ніби вибачаючись, потвердив Таель.
— І я зможу бачитися з людьми у цій залі? — Родіс оглянула просторе підземелля.
— Я гадаю, що напасникам тут буде зручно оточити нас. Ходімо до Святилища Трьох Кроків, воно на другому ярусі.
Підземелля другого горизонту виявились просторішими. Де-не-де в них збереглися меблі, виготовлені з чорного дерева або з крихкого чавуну, який широко використовувався на планеті, де не вистачало чистих металів. На речах лежав тонкий шар пилюки. Ретельно відполіровані стіни вкривав твердий склоподібний матеріал. Під ним збереглися фрески, мальовані на блискучому чорному тлі двома улюбленими фарбами Торманса — червоною і канарково-жовтою. Комбінація двох кольорів робила зображення грубуватими, водночас надаючи їм первісної дикості й сили. Родіс, мимоволі притишуючи ходу, захоплено розглядала творіння стародавніх художників Ян-Ях. Таель і Гахден не звертали на стінні розписи ніякої уваги.
Наскільки могла судити Родіс, фрески виражали неминучий прихід людини до смерті за невмолимою течією часу.
Правобіч галереї почуття життя повільно зростали від безтурботної дитячої гри до досвідченої зрілості й згасали в старості, у спалаху відчаю, за яким ішов раптовий обрив у смерть. Він виражався прямовисною лінією, яка обрізала все, що підходило до неї. За цією гранню була тільки чорнота. На тому ж чорному тлі біля краю скупчилася група людей, виписаних з особливою виразністю. Деформовані віком і хворобами, люди впирались, збиваючись докупи, та тільки-но хтось торкався страшної лінії, як у пітьмі зникли, ніби відсічені, голови, руки, тіла…
На лівій, такій же чорній стіні йшли вже не фрески, а барельєфи, занурені в подібний матеріал, з якого вони проступали з казковою реальністю. Художники зобразили тут різкий перехід від задумливого отроцтва до юності, вираженої зростанням сексуальних почуттів, ніби весь світ зводився до ритміки танцюючих юних літ в еротичному шаленстві.
Червоні чоловіки й вогненно-жовті жінки сплітались у химерних позах. Проте цим дивовижним зображенням все-таки не вистачало божественного достоїнства еротичних скульптур староданьої Індії І навіть демонічної глибини тантричних фресок Тібету чи картин сатаністів Ірану.
Дзеркально-чорна пітьма обривала процесію фігур не в згасаючому занепаді, а в момент крещендо, вирування почуттів. Ліва стіна на противагу правій відображала концепцію ранньої смерті.
Ідея швидкісного обертання поколінь із селекцією найбільш здібних для технічного прогресу, очевидно, виникла на Тормансі здавна.
Сучасне населення планети збирало плоди думок, посіяних тисячоліття тому, — катастрофа перенаселення оформила це у справжню філософію.
Чорна галерея розширилась. Над головами учасників походу нависли страшні маски, грубо й пістряво розмальовані. Величезні роззявлені роти, викривлені уїдливими усмішками, скалили не по-людськи гострі зуби, презирливо-знущально мружились дивовижно живі очі. Нижче за ці відворотні пики проходив ряд інших масок природних людських розмірів, на них стояла печать безнадійної меланхолії. Духовний занепад прозирав з них так реально, що викликав у Родіс нездоланно важке почуття. Маски завжди були індикаторами психологічних труднощів життя, яка викликала необхідність приховування істинного обличчя людини і суспільства. Алегорія масок тут здавалася дуже простою, але за грандіозністю задуму і рівнем виконання вони не поступалися фрескам чорної галереї. Родіс сказала про це архітекторові. Пожвавившись, він попрохав її зачекати. Удвох з Таелем вони принесли високу лаву, зняли з гачків потворні зображення, порожнисті, зліплені з легкого матеріалу. Маски прикривали видовжений на всю галерею фриз чудових скульптур молодих вродливих людей з мужніми і благородними обличчями, в їхніх оголених тілах не було ні сором’язливості, ні тваринної сексуальності постатей з чорної галереї.
— Навіщо їх закрили цими пиками? І коли? — запитала Родіс.
— В епоху встановлення всепланетної влади, — відказав Гахден, — щоб знищити ще одну духовну опору людини. Ті, хто здавна приходив сюди, споглядали й замислювались — ставали душевно схожими на людей минулого, переймали їхню силу, мудрість, ясність. Здобували мужність, мрію і волю — якості, нестерпні для володарів. Ось чому фризи завісили масками Століття Голоду і Вбивств… Поставимо їх на місце, Таель!
— Не треба. Нехай ті, хто прийде сюди до нас, побачать дуті привиди і справжнє життя Ян-Ях.
Архітектор привів їх до квадратної зали — по її кутках у цинічному сміхові надривались маски. Три широкі уступи піднімалися до стіни навпроти входу. На кожному уступі стояло по два ряди кам’яних лав. У стіні була ніша, а в ній довгий стіл.
— Святилище Трьох Кроків, — сказав архітектор, — тут я пропоную влаштувати місце зустрічей.
— Місце непогане, — схвалив Таель і подивився на Родіс.
— Це вирішувати маєте ви, бо знаєте життя Ян-Ях. Мене ж цікавить тільки святилище. Чому Трьох Кроків?
— Вам це здається важливим? — запитав архітектор.
— Так. Я здогадуюсь, але потрібне підтвердження. Мені це конче необхідно для глибшого розуміння духовного життя Ян-Ях.
— Гаразд. Я дізнаюсь, — пообіцяв Гахден, — а зараз я піду. Треба підготувати приміщення й провідників.
Архітектор зник у пітьмі, не запалюючи ліхтаря. Фай Родіс вирішила наслідувати його, не застосовуючи інфралокатор. Вона сказала про це Таелю, але інженер заперечив:
— Яке це має значення: із світлом чи без світла, якщо ви можете примусити людей не помічати вас?
— І привести за собою тих, хто переховуватиметься в бічних переходах поза моєю увагою?
— Я, мабуть, ніколи не навчуся мислити, як земляни. Спочатку — про інших, потім — про себе. Від людей — до себе — таким є хід майже будь-якої вашої думки. І ви усміхаєтесь усім зустрічним, а ми, навпаки, зарозумілим виглядом приховуємо боязнь насмішки чи образи. Наша грубість весь час виказує низький психічний рівень життя під страхом. Між вами й нами полярна різниця, — гірко промовив Таель.
— Не настільки серйозна, — усміхнулась Родіс, — ходімо зі мною рахувати кроки й повороти. Чи ви теж мусите йти?
— Ні. Я хочу провести сигналізацію до ваших кімнат.
Вони йшли якийсь час мовчки. Родіс допомагала інженерові закріплювати тоненький дріт.
— З вами хочуть зустрітися Сірі Ангели, — сказав Таель.
— Ангели? Та ще й сірі?
— Дуже древня таємна община. Ми думали, що вона припинила свою діяльність ще за часів Віку Розквіту. Виявляється, вони існували, але пасивно. Тепер, як вони запевняють, ваш детектор біострумів повертає їх до життя. Побачення з вами необхідне.
