Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

БЛИСКАВКА В ПОЛОНІ

Гроза заважала професорові Екслеру. Він підвівся, грюкнувши кріслом, зсунув окуляри на лоб і нервово почав ходити по кімнаті, вимірюючи довгими кроками сторони й діагоналі її прямокутника. Справді, безнастанні блискавиці й різкі удари грому не допомагали мислити.

А втім, професор Екслер не звернув би ніякісінької уваги на грозу, коли б не події, що відбулися раніше. Він гнівно поглянув на круглий стіл, де стояла масивна скриня з мармуру, і ще швидше заходив навскоси по кімнаті.

Ця скриня!.. У листі, якого професор одержав сьогодні ранком, було написано просто:

“Любий дядечку! Я захопився роботами місцевих майстрів, що чудово виробляють з мармуру різні речі. Отож і придбав у них цю прекрасну скриню з суцільної брили мармуру і надсилаю її Вам на ознаку моєї пошани. Покладіть туди свої рукописи, вкиньте туди, до речі, і мого ворога — вашого лютого бульдога Джіма, щоб він менше гавкав. Одне слово, використайте як хочете цей подарунок свого племінника, що шанує і любить Вас — навіть так, що сьогодні ж виїздить до Вас власною персоною. Ваш Дік”.

Рукописи — до цієї огидної важкої споруди?.. Улюбленого бульдога Джіма — в цю незграбну річ?.. Ні, Дік, хоч він і племінник професора Екслера, надто багато бере на себе. Що за нахабство, що за розбещеність!

Знов майнула блискавка, знов прогуркотів і розсипався на важкі уламки грім. Гроза лютувала. До кімнати постукали.

— Заходьте!

На порозі стояла худорлява жіноча постать. Економка професора місіс Пунд несміливо промовила:

— Пане професор, — у вас знову незачинене вікно. Боронь боже блискавка вдарить…

— Ідіть геть! Ну? — гримнув професор грізніше від грому.

— Мене вже немає… немає!

Двері знову зачинилися. Професор, засунувши руки в кишені, люто дивився на ручку дверей, що ще кілька секунд ледве помітно рухалася: місіс Пунд не здавала позицій одразу. Професор тупнув ногою:

— Ну?

Ручка завмерла. І тієї ж хвилини професор Екслер почув позад себе якесь дивне шипіння, навіть легкий присвист, наче з крана виходив газ. Професор швидко повернувся на закаблуках — і вражений застиг.

На підвіконні сяяла дивна голуба вогняна куля. Вона помітно вібрувала і здригалася. Куля скидалася на їжака, тільки замість голок в усі боки від неї стирчало щось подібне до моху… Ні, не стирчало, а мінилося голубим сяйвом, пухнастим і химерним. Куля коливалася на вікні, ніби збиралася стрибнути в кімнату. Від неї йшло це дивне шипіння: то горіла фарба на вікні.

Професор не встиг навіть витягти руки з кишень, а блакитне чудо вже м’яко гойднулося, відірвалося од підвіконня й повільно попливло, немов іграшкова повітряна кулька, вздовж кімнати. Воно коливалося, воно плавко оминало речі, ніби навмисне обходячи їх.

Ні, професор Екслер не злякався. Щоправда, очі його майже вилізли на лоб і волосся заворушилося на голові. Але не з переляку. Тремтячими губами він прошепотів:

— Куляста блискавка! Виняток із мільярдів звичайних блискавок! Зберегти… сховати… вона ж розірветься!

Вогняна куля пливла круг кімнати, підхоплена повітряною течією. Вона поминула вже одну стіну, другу… і повільно наближалася до мармурової скрині.

— Еврика! Ось воно! Скриня — схованка для блискавки. Мармурова скриня — в ній блискавка буде ізольована від усього. Але… але як же її всадити туди?

Куля пливла просто до скрині. Професор Екслер забув про все. Він прожогом кинувся до скрині і натужливо відкрив її важке віко.

— Іди… іди сюди, любонько, — бурмотів він, — чудова блискавонько, іди сюди!

Він благав, він приємно усміхався, улесливо примружував очі, зазиваючи голубу кулю, мов живу істоту. Вогняна куля, немов погоджуючись, підпливла ще ближче — і спинилася над самою скринею, вібруючи й коливаючись у повітрі.

— Ну, мила, ну, дорогенька моя… лізь у скриню… благаю тебе!

Куля завмерла, але й не виявляла бажання спускатися в скриню.

І раптом відчинилися двері до кімнати. Подув вітру гойднув блискучу кулю, вона легко торкнулася піднятого віка і від нього відхитнулася вниз. Цього було досить. Професор Екслер хутко притиснув віко: голуба куля сховалася в скрині.

В кімнаті пролунав дзвінкий сміх:

— Дядечку, це ви так ховаєте Джіма? Але чому ж він не гавкає? А втім, я ніколи не думав, що ви так швидко виконаєте мою пораду і сховаєте цього мерзенного собаку.

Так, це був Дік, племінник професора. Він засміявся, і на його засмаглому обличчі блиснули білі зуби.

— Іди допоможи мені, — з напругою вимовив професор, з усієї сили натискуючи на віко скрині.

— Охоче, дядечку, але йому там нічим буде дихати… — І Дік хотів відхилити віко.

— Не чіпай! — вигукнув професор.

— Але…

— Ніяких “але”. Натискай!

— Та я ж натискую!

Поклади на скриню кілька томів енциклопедії!

— Ну ось, поклав, але…

— Не розмовляй! Зверху постав оцю важку лампу.

— Але… Ні, ні, я мовчу. Давайте поставлю!

Професор, полегшено зітхнувши, сів у крісло. Племінник стояв перед дядечком і незбагненно поглядав на нього.

— Він сказився? — нарешті несміливо запитав Дік.

— Хто?

— Джім… ваш бульдог?

— Ніякого бульдога. Джім спить. У твоїй скрині — блискавка!

Дік широко відкрив очі, але відразу засміявся.

— Дядечку, не жартуйте… — почав він.

Та професор Екслер владним помахом руки спинив його:

— Ніяких жартів. У твоїй скрині — блискавка. Найрідкісніша куляста блискавка. Я спіймав її, коли вона залетіла до кімнати через відчинене вікно.

Дік безпорадно поглянув на скриню.

— Так, блискавка там, — сказав професор переможним голосом. — Ця велетенська сила — в скрині. Нечуваний факт! Історія, щоправда, знає кілька випадків, коли кулясті блискавки залітали до приміщень. Але вони звичайно, торкаючись чогось металевого, вибухали, як бомби, руйнуючи все навколо. Це ж конденсована електрика! І ось вона тут, у скрині. Отак. Чого ж ти відступив?

— Ні… я нічого… — промовив Дік. — Це дуже, дуже цікаво, звісно. Я ніколи не думав… А що ж ви робитимете з нею?

— Гм… Я цього ще не вирішив. А й справді…

Професор замислився.

— А й справді, що з нею робити? Якщо блискавка вибухне, вона висадить у повітря весь наш будинок.

Дік оглянувся на скриню і відійшов ще трохи далі.

— Твоя скриня замикається? — спитав професор.

— Ні.

— Гм… Тоді треба… А чорти його знають, що саме треба!

Професор Екслер збентежено потер скроню. Справді, становище склалося загрозливе. Не далі як за три кроки від нього в мармуровій скрині скупчилися мільйони вольтів конденсованої електрики, що першої-ліпшої хвилини могла зруйнувати все довкола.

— Дядечку, — порушив мовчанку Дік.

— Що?

— Навіщо ви її… спіймали? Пішла б вона собі геть і той… все було б гаразд.

Професор Екслер сердито поглянув на Діка.

— Як міг я пропустити такий надзвичайний випадок? Адже

Він раптом спинився й прислухався: знову почулося знайоме шипіння. Обережно, навшпиньках професор підійшов до скрині. Так, вона була гаряча, це відчувалося навіть на відстані. Від скрині йшов дивний гоструватий запах.

— Ти чуєш, Діку?

— Що саме?

— Це запах озону. Га? Блискавка, що сидить у скрині, озонує повітря. Виходить, вона робить це крізь мармур: адже скриня добре закрита.

Дік кисло всміхнувся:

— Знаєте що, дядечку? Поки вона, ваша блискавка, обмежується цим озонуванням, я не заперечую. Але вона може раптово позбавити нас можливості відчувати цей запах…

— Що ти хочеш сказати?

— Нічого незвичайного, дядечку. Ви ж самі попереджали, що куляста блискавка може вибухнути, як бомба… разом із скринею. А чого це вона, до речі, шипить?

— Не знаю… Гм… бачу тільки, що вона дедалі більше розігріває скриню.

Дік знову всміхнувся.

— Аж до самого вибуху матимемо безплатне електричне опалення, дядечку. А може, ми від тієї блискавки ще прикурюватимемо цигарки?..