Таємниця двох океанів - Ткач Д. (серия книг .txt) 📗
Кілька хвилин вони йшли мовчки, серед риб, що снували навколо, кожен задумавшись про щось своє. Нарешті, Павлик, піднявши голову, запитав:
— Арсене Давидовичу! Ви це серйозно сказали? Про кашалота. Невже і він не зміг би розкусити наші скафандри? Ви, мабуть, пожартували?
— Ніскільки не жартував, Павлику. Адже в наших скафандрах ми можемо спускатися на найбільші океанські глибини. На тисячу, п'ять тисяч, навіть десять тисяч метрів! А це буде сильніше і страшніше, ніж щелепи кашалота.
— Ну, що ви, Арсене Давидовичу! Глузуєте? — недовірливо подивився Павлик на зоолога. — Адже там тільки вода! М'яка… А кашалот! Ого! Він так стисне зубами! Ви ж самі казали мені, що зуби у нього ось які! — Павлик розвів руки майже на півметра. — В такій паші скафандр трісне, як горіх.
Зоолог скоса глянув на Павлика і посміхнувся.
— Ти, бічо, не розводь рук так далеко. Вистачить і чверті метра. І то досить страшно. А вода… так, вона м'яка… А чи знаєш ти, скільки важить кубічний метр води?
— Знаю, — впевнено відповів Павлик, — одну тонну.
— Ну ось. А стовп води висотою в десять метрів над площею в один квадратний метр важить десять тонн, або, як кажуть, тиск такого стовпа дорівнює десяти тоннам, а над кожним квадратним сантиметром — одному кілограмові. Цей тиск дорівнює тискові всього стовпа повітря, чи атмосфери, над площею земної поверхні в один квадратний метр або квадратний сантиметр. Тому говорять ще, що тиск десятиметрового стовпа води дорівнює тискові однієї атмосфери.
— Так, я це знаю, Арсене Давидовичу. Це величезна вага, але ми її не відчуваємо, бо всередині нашого тіла є повітря під таким же тиском.
— Гаразд. Тоді тобі неважко буде зрозуміти, що чим глибше ми спускаємося під воду, тим більше вона давитиме на нас. На глибині ста метрів тиск цієї, як ти говориш, м'якої води дорівнюватиме ста тоннам на кожний квадратний метр площі, або десяти атмосферам. Поверхня людського тіла, в середньому, дорівнює двадцяти тисячам квадратних сантиметрів, і тиск води на цій глибині на все тіло людини досягає майже двохсот тонн; на глибині п'яти тисяч метрів він уже дорівнює десяти тисячам тонн. Ти розумієш? Це такий тиск, під яким не тільки людина, а й залізшій порожнистий циліндр сплющиться.
В нашому ж скафандрі людина лишається цілою і неушкодженою.
— Виходить, що скафандр із сталі? — запитав Павлик.
— Коли б він був із сталі, то треба було б зробити його з таких товстих пластин, що людина в такому важкому скафандрі навіть на глибині п'ятисот метрів не могла б і кроку зробити по дну, В таких броньованих скафандрах водолази до цього часу працюють на глибинах до восьмисот метрів, і їх пересувають по дму з місця на місце з допомогою лебідок і на ланцюгах. Та й робота там яка! Рукава і штани товсті — ні зігнути, ні розігнути руку або ногу, 3 рукавів стирчать кліщі, ломик, сокира, якими керує зсередини рука водолаза. Чи багато так наробиш!
Павлик знову, як і раніше, легко підняв руку, помацав металеві краги на нозі і весело сказав:
— А наші скафандри просто розкіш! Легкі, зручні. А з чого ж вони зроблені? Виходить, не з сталі?
— Ні, не з сталі, а з чудового легкого надтвердого сплава, який недавно винайшли радянські металурги. Незважаючи на те, що наші скафандри зроблені з дуже тонких листів цього сплава, вони здатні витримувати величезний тиск на глибинах до десяти тисяч метрів. Цьому, правда, допомагає і дуже дотепний рухомий каркас скафандра, його, так би мовити, кістяк із того самого матеріалу. Крім того, наші молодці-хіміки придумали спосіб робити невеликі пластини з цього сплава гнучкими. Такі пластини вставили в скафандр у тих місцях, де він згинається, — на плечах, на ліктях, поясі, колінах, ступнях, пальцях рук.
– І не тільки це, Арсене Давидовичу! — з захопленням сказав Павлик. — А як ми швидко носимося під водою! Як справжні риби! Навіть швидше — як птахи! І телефон, і світло, і зброя. І навіть гарячий шоколад! — Павлик розсміявся. — Хочете поїсти? Будь ласка! Бульйон, какао. Можете водичкою запити.
— Одним словом, кожен сам собі ресторан, — посміхнувся зоолог.
— Похідний ресторан! Кафе на колесах, тобто на ногах. До чого додумались! Як же це все виходить, Арсене Давидовичу? Я ще не встиг розглянути як слід внутрішню будову скафандра… Ой, що там?
Павлик раптом зблід і притулився до зоолога. Учений швидко оглянувся.
— Де? Та це ж просто пучок водоростей. Який же ти боягуз! Не можна ж так, Павлику, голову втрачати. Раніше ніж злякатися — придивися хоч трохи… Ну, а щодо скафандра справа дуже проста, бічо. В задньому ранці, на спині — кілька маленьких акумуляторів з великим запасом електрики. Там же патрони з запасом рідкого кисню на сорок вісім годин; поглиначі вуглекислоти, вологи та інших шкідливих продуктів дихання; маленький, але потужний моторчик для гЕинта, який дає нам рух. А в передньому, нагрудному ранці — термоси з водою, з гарячим бульйоном або какао. Від термосів ідуть до рота гнучкі трубки з твердими наконечниками; поряд з термосами невелика радіотелефонна станція, з допомогою якої можна зв'язатися і говорити одночасно з кількома іншими такими самими станціями на віддалі до двохсот кілометрів. У шоломі біля вух розташовані навушники, а внизу, біля підборіддя, — мікрофон. На шоломі проти лоба водолаза — потужний електричний ліхтар, промінь якого прорізує воду на сімдесят п'ять метрів наперед. І всіма цими приладами і механізмами ти керуєш з допомогою різних кнопок, важелів і маховичків, які містяться на щитку управління в твоєму патронташі на поясі. Але все це ти повинен і без цієї лекції знати, інакше ти не міг би зараз бродити зі мною тут, під водою.
— Авжеж! Я, звичайно, вже знаю це. Я хотів лише дізнатися, як все це діє. Як, приміром, збирається в акумуляторах так багато електрики? Як діють наші бойові електричні рукавиці? Чим стріляють наші ультразвукові пістолети?
— А! Ось чого тобі треба, бічо! Це запитання серйозніші, — відповів зоолог. — Але, на жаль, їх доведеться відкласти. Бачиш, ми вже біля коралових рифів. Незабаром прийдемо до Скворешні.
Попереду, крізь скляну прозелень вод, почали виглядати, немов околиця лісу, ледве помітні обрись кущиків і маленьких дерев: низькорослих, безлистих, з самих лише стовбурів і гілок, скарлючених і вузлуватих, то товстих із здуттями, ніби кактуси, то тонких і прямих, як лозини верби.
— Зрештою, — вів далі зоолог, — цілком можливо, що Скворешня уже закінчив тут роботу і перейшов на інше місце. Треба дізнатися.
Він натиснув ледве помітний виступ на патронташі. Передня стінка відкинулася донизу і повисла на завісах, відкривши всередині патронташа ряд кнопок з випуклими цифрами на них і важельків над дужками з поділками.
На ходу зоолог зсунув одну з кнопок трохи вниз, закріпив її на новому місці і натиснув.
Зоолог прислухався і зупинився. На обличчі його зростав подив разом з занепокоєнням.
— Настройся на Скворешню, — звернувся він до Пав-лика. — Натисни кнопку номер дванадцять. Нічого не розумію… Що там робиться?
Павлик швиденько відкрив свій патронташ і настроїв радіоприймач ще на одну станцію. Під його шолом увірвався свистячий шум переривчастого дихання, змішаного з потоком хриплої лайки, криків, розмови з неймовірної мішанини українських і російських слів.
— Віддай!.. Віддай, бісова тварюко!.. А, трясця тобі… Радянського добра захотіла?.. Мене не потягнеш… Ні, брат… Не вийде!
Потім — немов дроворуб, коли рубає ліс:
— Ах-х-х! Ось тобі! Лх-х-х! Потім одчайдушний вигук:
— Тпру-у-у! Стій! Стій! Куди понесла, гадюка! Зоолог не витримав.
— Скворешня! Що сталося? — гучно, з тривогою в голосі закричав він. — 3 ким ви б'єтеся?
— Лорд! — почувся в шоломах зоолога і Павлика голос, що задихався. — Швидше до мене! А то ця тварюка… шланг розірве. Поспішайте, поспішайте!.. Ах-х-х! Ах-х-х! От живуча тварюка!..
— Ми біжимо до вас! — закричав зоолог. — Тримайтесь!
Він побіг уперед, до узлісся коралових заростей.
