Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

Усе населення Південної півкулі, де стихійне лихо досягне найбільших розмірів, переселено за екватор, у відносно безпечні місцевості. Цього досягнуто ціною важкого тимчасового перенаселення Північної півкулі. Але цього мало. В день 21 червня населення Землі, скупчене в Північній півкулі, має покинути міста і зосередитись у полях і лісах, просто неба, щоб уникнути небезпеки землетрусу. Ракетоплани Комітету перевіряють нині всі куточки Південної півкулі, вивозячи звідти за екватор невеличкі групи людей, які ще лишилися там. До 21 червня все буде закінчено і на Південній півкулі не зостанеться жодної людини.

Комітет сподівається, що ціною неймовірних зусиль, ціною втрати широкої території Антарктики ми врятуємо нашу планету і допоможемо їй утриматись на своїй орбіті в Сонячній системі. 22 червня, побачивши знов на небі Комету, ми вже не будемо дивитися на неї з жахом, а полегшено зітхнемо. Ось те головне, що я мав вам сказати.

Відозва Комітету порятунку Землі закликає всіх додержувати спокою і виконувати всі його вказівки. Титанічна боротьба Землі з Кометою закінчиться нашою перемогою!

Я, пілот Олексій Троянов, спробую послідовно й докладно передати все те, що лишилося в моїх уривчастих записах, які я почав робити за день до космічної катастрофи.

Того дня ранком я дістав такий наказ:

“Пілотові ракетоплана С-218 Олексієві Троянову. Негайно летіть через суходоли Європи та Азії в напрямку миса Горн на острови Фалкленд біля Магелланової протоки. Обстежте на 53 градусі південної широти бухту Оф-Гарборс і порт Стенлей на східному Фалкленді, де, за нашими відомостями, затрималася група з трьох чоловік — учасників метеорологічної експедиції Французької Республіки. Відшукавши її, заберіть у ракетоплан і негайно повертайтеся на північ береговою лінією Південної Америки, через Аргентіну, Панаму і Північні штати до озера Мічіган. Тримайте зв’язок з нами на хвилі 1698 кілоциклів.

Комітет порятунку Землі”.

Тільки напередодні я повернувся до Москви з Австралії, звідки привіз вісім електроконтролерів, які перевіряли головну магістраль проводів. Ці проводи підводять енергію до ланцюгів ядерних бомб південної сфери, тобто до трьох концентричних кіл у Південній полярній області, яку викинуть 21 червня назустріч Кометі.

Мій ракетоплан С-218 — одна з найшвидкохідніших машин світу. Він легко покриває за годину 6000 кілометрів.

Якось один мій пасажир запевняв, що порівняно недавно ніхто з найсміливіших фантазерів не міг би навіть уявити собі, що ракетоплан розвиватиме таку надзвичайну швидкість.

Пасажир, звісно, помилився. Місяців зо два я, вивчаючи історію повітролітання, натрапив на такий цікавий факт у цій галузі. Ще 1929 року один із винахідників недосконалих, непотужних і кумедних літаків, які рухалися за допомогою пропелера, француз Блеріо, провістив, що майбутнє належатиме саме ракетному літаку, швидкість якого, на його думку, досягатиме 1000 кілометрів за годину. Наприкінці цього ж таки 1929 року німець Оппель уперше зробив короткий переліт на слабенькому ракетному літаку — всього на 15 кілометрів.

Проте це не так важливо. Я згадав про це, бо завжди добре пам’ятаю все, що стосується мого С-218, чудової машини, що дає мені змогу пересуватися з величезною швидкістю в будь-який куточок земної кулі.

Далі в кабіні ракетоплана зайшла мова про 21 червня. У одного з пасажирів знайшлась докладна карта Антарктики, і ми уважно розглянули зону, яку пожертвуємо Кометі. Інженер Андрєєв, автор проекту, — геніальна людина!

Земля викидає назустріч Кометі область суцільної криги з мертвого полярного материка і частину океану. Населеної Землі вибух навіть не зачіпає, якщо не зважати на можливі наслідки землетрусу.

Я переночував удома — і це вже непогано. За останній місяць ночівля вдома, в своїй квартирі, стала для мене розкішшю — так багато доводиться літати за дорученням Комітету.

Особливо важкі нічні польоти в південній півкулі. Іноді стає лячно, коли, електричне освітлення кабіни здається слабеньким і жовтувато-мерклим проти могутнього сяйва Комети, що захопило третину небосхилу.

Якось уночі, повертаючись з Південної полярної області, з Землі Ендербі, я замислився: а що якби все це відбувалося тоді, коли людство не знало ще дивовижного впливу ядерної енергії, коли вся земна куля була поділена на шматки між капіталістичними державами, коли ще панували релігійні забобони? Звичайно, порятунку для Землі не було б.

Отже, я переночував удома, а о шостій годині ранку дістав розпорядження Комітету. Підживившись перед подорожжю, я вирушив у дорогу.

Мій ракетоплан був у цілковитому порядку. С-218 рухається за допомогою термоядерних двигунів. Для підйому він має гелікоптерний механізм, що його рухає енергія звичайних акумуляторів великої місткості. Пропелери-гвинти гелікоптера встановлено на вертикальній осі. Вони відштовхуються од повітря і тягнуть ракетоплан угору, а там вмикається ракетний апарат. А коли ракетоплан набирає потрібну швидкість і вже не потребує підтримки гелікоптерних гвинтів, пілот утягує вісь з гелікоптерним механізмом усередину ракетоплана, ховає гвинт, щоб зменшити шкідливий опір повітря.

Гелікоптер дає змогу моєму С-218 підійматися з землі і спускатися на неї по вертикальній лінії без будь-яких розгонів та розбігів. Ракетоплан за допомогою гелікоптера може знизитися над будь-якою вулицею, оточеною будинками, може нерухомо висіти в повітрі і навіть пересуватися, коли ракетний апарат не діє: для цього треба тільки нахилити вперед градусів на тридцять вісь гелікоптерних гвинтів. Тоді частину тяги буде скеровано в напрямі нахилу — і ракетоплан з невеликою швидкістю летітиме, хоч ракети й не працюватимуть.

За підрахунками, по карті від Москви до островів Фалкленд напрямки 20 тисяч кілометрів, чверть обводу земної кулі. Від Фалкленду до озера Мічіган, за вказаним мені маршрутом, — ще 12 тисяч. А запасів термоядерного палива в ракетоплані на 80 з лишком тисяч кілометрів. Усе гаразд! За чотири години я буду на островах.

На аеродром мене ніхто не проводив. Я увійшов до кабіни і засунув герметичні двері ракетоплана, старанно перевіривши, чи немає де-небудь щілин, крізь які могло б виходити повітря. Це зовсім не зайве: С-218 розвиває найбільшу швидкість у найвищих шарах атмосфери, на висоті близько 30 кілометрів, де повітря вже сильно розріджене і просто висмоктує кисень із кабіни.

Гелікоптерний механізм працював бездоганно. Я набрав висоту і ввімкнув ракетний апарат тільки на висоті 15 кілометрів.

У цю хвилину задзвонив мій приймач. Я натиснув кнопку репродуктора. Спокійний голос диктора промовив:

— Пілот Троянов?

— Так, я слухаю.

— За дорученням Комітету передаю вам прізвища метеорологів, що перебувають на східному березі Фалкленду. Голова експедиції — професор Жан Пелюзьє, його помічник Густав Дюшен, лаборант Еміль Стенуа і художниця Жанна Пелюзьє, дочка професора Пелюзьє. Ви дістали вказівки щодо бухти Оф-Гарборс?

Так. І про порт Стенлей.

— В експедиції зіпсувався радіопередавач. Тому стежте не тільки за радіосигналами, а й за оптичними знаками. Розшукуйте експедицію, не підіймаючись вище як на кілометр. Регулярно викликайте експедицію по радіо — приймач у них працює. Повідомляйте нас. Майте на увазі: якщо ваш ракетоплан зіпсується, ви зможете одержати інші засоби пересування тільки в Буенос-Айресі. Далі на південь нічого немає, все вивезено на північ.

— Слухаю.

— Я скінчив. Комітет бажає вам успіху!

Репродуктор замовк. Комітет дуже дбайливий, він вважав за потрібне сповістити мене про Буенос-Айрес на випадок, коли зіпсується мій ракетоплан. Але хіба С-218 може зіпсуватись? Я певен своєї машини, як самого себе.

Далеко внизу в туманній імлі піді мною пропливала поверхня Землі. Я знов згадав, як описували свої повітряні подорожі люди перших часів авіації, що літали на цих божевільно небезпечних забавках — аеропланах з пропелерами. Вони майже ніколи не піднімалися вище ніж на п’ять кілометрів і гадали, що подолали повітря. Проте я ставлюсь до цих людей з пошаною, як до героїчних сміливців: вирушати в політ над океаном на недосконалих, хистких літаках того часу — то справжній подвиг.