Аурентина - Дмитрук Андрей Всеволодович (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

— Десять тисяч рентген… — шепотів розгублено Кейн.

Під рукою Віоли виросло збільшення на екрані телелокатора. Неглибоко в лавовій тріщині засів масивний чотиригранний срібно-синій брус, що м’яко світився. Розвідник лише захрипів, розлючено кусаючи свій кулак.

— Так, ваш контейнер з головним паливом. Дуже вдало викинули, — безпристрасно-дзвінко сказала Віола.

Немовби продовжуючи розпочате мовчазне слідство, вона захотіла побачити тварюку, вбиту Коріним. Пригнічений, враз постарілий Кейн відшукав інфрашукачем печерку перед підйомом на перевал, під нависаючою велетенською брилою. Присоски обережно підняли скелю і далеко відкинули її. Гуркіт прокотився передгір’ям. Невидима рука корабля намацала і втягла в трюм маленьке кругле тільце з обвислими перетинками-крилами…

Віола працювала до ранку в лабораторній каюті. Вірніше, працював універсальний корабельний мозок, одержуючи все нові й нові завдання від господарки. Коли ввімкнувся блискавичний світанок, вона дала останню команду: покласти розчленоване, оброблене всілякими енергіями та хімікатами тіло в морозильник.

Ввійшла в житлову каюту й обережно, немов була поруч з тяжкохворим, присіла на край ліжка, де всю ніч лежав Кейн, втупивши червоні очі в стелю. Той відчув, що дівчина мовчить якось особливо, і повернувся. Вона дивилася, не кліпаючи, в перенісся розвідника, безсило зронивши руки на коліна.

— Господи, а з вами що скоїлось, дівчинко?

— І зі мною, Кейн, і з вами, і з усією Землею… Розумієте, я одразу зацікавилася, чому він обмацував ваші груди… А в нього на череві, виявляється, такий орган, ніби шприц. Шприц…

— Та невже?

Віола спитала несподівано жалібно;

— Ви уявляєте собі… чому людині шкідлива радіація?

— На жаль, досить невиразно. А яке відношення…

— Безпосереднє. Спрощено кажучи, так: під дією випромінювання у клітинах організму атоми перетворюються на заряджені іони. Починаються хімічні реакції, небезпечні для здоров’я. Але от у… — Вона раптом зупинилася, врешті націлившись заціпенілим поглядом в очі Кейна. — У вашої тварюки в цьому… шприці приготовлений заряд такої речовини… я це перевірила… Такої, щоб не могла відбуватися іонізація в організмі.

Віола заплющила очі і несподівано припала обличчям до плеча розвідника.

— Так, — мляво мовив Кейн, погладжуючи пишні кільця Віолиного волосся. — Досить втішно. Отже, вони хотіли зробити нам з Аликом ін’єкцію, щоб ми не загинули, проходячи повз контейнер. А ми, отже… Та-ак! Просто, як у казці, — добрі звірі.

— Даруйте мені, — сказала вона, підвівши обличчя з червоним слідом на щоці від шерстяної фуфайки Кейна. — Даруйте, але це було вбивство. І, можливо, коло ущелини… ви казали… ще двох-трьох…

З рапорту Віоли Мгеладзе, Пілота-Рятувальника першого класу, Координаційній Раді Землі.

Сектор “Дельта”, куб 6347, зірка Кристофовича-Корняну, рятівний катер Центр — 699, екстрений канал зв’язку.

…Висновки пілота Кейна про вину аборигенів у смерті Коріна видалися мені не зовсім переконливими. Більш того, гостра цікавість жителів планети до нас самих і нашої техніки суперечить його думці про їхню низьку організацію. На моїх очах величезна зграя зібралася в кратері навколо розламаного “Матадора”, в той час як на неозорому просторі не було нічого живого. Після знахідки контейнера, що випромінював, сам Кейн цілком змінив свою думку. Обстеження забитого аборигена, яке я зробила за допомогою корабельного мозку згідно з інструкціями, привело мене до цього висновку. Я переконана, що в системі Кристофовича-Корняну мешкає раса розумних істот, зовсім не схожих на людину, але котра має цілком гуманну етику. Трагічний нічний візит аборигена в укриття людей, на мій погляд, свідчить про те, що даній расі незнайоме поняття агресії. А втім, не виключено також, що вони розпізнали в людях розумних істот і чекали того ж по відношенню до себе…

Ні мої знання, ні способи дослідження, які я маю, не дають мені підстав описати фізіологію препарованого мною аборигена: проте я безумовно встановила наявність потужних електробатарей, які не були використані у відповідь на стрілянину Коріна і Кейна…

Пропоную Раді організувати комплексну базу в системі Кристофовича-Корняну. При цьому необхідно детально розробити план контакту з урахуванням можливих наслідків подвійної трагедії, що відбулася при першій зустрічі.

Сподіваюсь, мене вважатимуть гідною присвятити своє життя розвиткові цього Контакту.

Стосовно пілота Освальда Кейна.

Катапультування контейнера з елементом, що розпадається, на поверхню планети — надто серйозне порушення Статуту. Крім того, лише моє прибуття перешкодило Кейну продовжити винищення аборигенів. Вважаю доцільним передати Кейна Суду Корпорації — з формулюванням — “злочинна недбалість…”

Витяг з доповіді старійшин Корпорації Ксенобіологів [4] Координаційній Раді Землі.

“Земля — Головна, Валетта, Центр ксенобіології.

…Що підтверджує висновок пілота-рятувальника Мгеладзе про розум даного біовиду. Більше того, є підстава вважати, що Мгеладзе відкрила цивілізацію, в принципі відмінну від земної, техногенної. У той час, як людина, залишаючись фізіологічно незмінною протягом десятків тисяч років, удосконалює свої знаряддя праці — ці істоти, навпаки, йдуть шляхом активної перебудови власного організму. Нічим іншим не можна пояснити універсальної пристосованості досліджуваного екземпляра. Крім атмосферних легенів, у нього є зябра для водного дихання. Крім зору з дуже широким кольоровим спектром, екземпляр має органи, які створюють і сприймають радіохвилі та рентгенівське випромінювання. Він може генерувати інфра— і ультразвук, а також електричні розряди і видиме світло значної яскравості. Його нюх у тисячу разів тонший за людський. Призначення багатьох органів поки не з’ясовано… Важко також уявити, якою практично була еволюція цього виду, що винайшов і збудував власні органи…”

Користуючись короткими годинами високого сонця, Куніцин під прозорим куполом бази натхненно ліпив реконструкцію. А втім, про натхнення Олексія Сидоровича знав лише він сам. Гладке, як у манекена, жовтувато-сіре безгубе обличчя здавалося зовсім нерухомим: темні контактні лінзи в очних заглибинах робили його сліпим. Вузька спина Куніцина горбилась над столом через незручну позу; пальці на незграбних довгих руках спритно щипали пластилін. На що вже гарна була Віола, яка несподівано з брязкотом скинула скафандр у гермотамбурі, — оливкові щоки розпашілися від бігу, очі сяють, — та Олексій Сидорович навіть голови не повернув.

— Ви знаєте, щойно одна химера кружляла навколо мого шолома — невже хотіла познайомитись?

— Самовпевненість гарної жінки, — з якимось механічним скреготом сказав Куніцин, граціозно відгинаючи кінці пелюсток. — Навіть універсальні химери й ті залицяються до вас…

Віола гнівно стріпнула розсипаним волоссям:

— Здається, Рагнар каже правду…

— Так, це з ним вряди-годи буває.

— Він каже, що всі його культури в чашках Петрі скисають, коли ви заходите в лабораторію.

Ксенопалеонтолог лише ручиськом махнув і встав, як завжди зачепившись ногою за приварену гвинтову ніжку крісла. Реконструкція була готова: чи то квітка, вкрита лускою, чи то морська зірка лежала, обтікаючи червоними пелюстками куполок-підставку. Віола здивувалася, поглядаючи то на скульптуру, то на її автора, який похмуро мив руки під краном:

— Невже він такий на вигляд, наш бідолашний звір?

— Через мільйон років ви, напевно, теж будете виглядати трохи гірше, ніж зараз.

— Ні, справді, шеф, ви на диво галантні, — розсміялася дівчина, тонким пальцем обводячи веретеноподібні пелюстки. І раптом зняла реконструкцію з підставки:

— Ви не заперечуєте?

Почувши ствердне хрюкання, вона обережно наблизила краї пелюсток і зігнула їх кінці всередину. Пелюстки з’єднались ідеально, і “квітка” перетворилася в кулястий плід.