Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович (чтение книг .txt) 📗
Тiльки граф Елленберг не п'янiє. Вiн зовсiм тверезо, непо-розумiло й злякано дивиться на пана президента. I тiльки вiн один бачить, як пан президент увесь iз голови до нiг починає труситись од стриманого, скаженого смiху, як смiх цей що далi, то дужче розгорається, як виривається вогниками i, нарештi, переходить у бурхливе, веселе полум'я реготу. Пан президент так смiється, що аж жили випинаються на висках червоними мотузками, все тiло пiдскакує, як на конi у скаженiй ристi, голова закидується назад, жовтi, квадратовi зуби випинаються з рота, а короткi товстi ноги тупотять iз усiх сил по пiдлозi. А-ха-ха-ха! А-ха-ха-ха!
Крiзь п'яний вихор високого зiбрання злякано пробiгає не порозумiння В чому рiч? Що за чудний регiт пана президента? Гомiн ущухає, всi обличчя наставляються широкими очима, як бiноклями, на пiдскакуюче вiд ристi реготу тiло пана президента. Нарештi, пан президент iз усiх сил натягує вуздечку й зупиняс свiй смiх.
— Панове! Вибачте, будь ласка, я помилився- я сказав «арештована», а хотiв сказати «буде арештована».
Тодi серед високого зiбрання проходить пригнiчена тиша сорому. Всi тридцять шiсть облич, не дивлячись ув очi один одному, понуро й замкнено похиляються, а їхнi тiла помалу займають свої мiсця за овальним столом. (Досить непристойний жарт пана президента).
Пан райхсканцлер суворо перегортає сторiнки акатиста, i на товстому, простяцькому лицi роботяги-бюргера проступають усi ознаки похмiлля.
Вмить пан президент випростовується, гордо й сильно скидує iржавою головою й обводить тридцять сiм облич серйозним, урочистим поглядом.
— Але, високошановне зiбрання, я не докiнчив ця органiзацiя буде хутко арештована! Хутко. Що?
О нi, тепер пан президент уже не жартує. Обличчя знову витягуються стриманою увагою й чеканням.
— Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякi надзвичайнi зусилля й навiть деякi жертви. Декому цi жертви, може, видадуться й завеликими. — Пан президент проводить очима по плямах лиць i на коротенький мент зупиняється на срiблясто-сивiй патрiархальнiй бородi дiдуся Ягмана.
— Високому зiбранню, розумiється, повинно бути зрозумiле, що я не можу розповiдати тут нiяких деталей. Але я, Фрiдрiх Мертенс, заявляю: хутко вся ця банда буде знищена. Тiльки для цього Об'єднаний Банк повинен асигнувати п'ять процентiв свого майна. Що?
Так, тепер пан президент абсолютно не жартує. Високе зiбрання вже нiтрошки в тому не сумнiвається. А надто члени управи Об'єднаного Банку.
— П'ять процентiв?! Та це ж божевiлля!!
Так, п'ять процентiв. Але краще п'ятипроцентове божевiлля, нiж ця страшна болячка, яка багатьом може обiйтися в сто процентiв життя.
— Я даю свої п'ять процентiв! — раптом iз усiєї сили гатить по столу величезним волосатим кулаком пан вiце-президент Штiфель. — Я дам десять, щоб до кореня знищиiи цю гидь, цю банду вбiйникiв! Я пропоную управi негайно згодитись, чорт його забирай!
Дiдусь Ягман непокiйно, дрижачими пальцями протирає свої круглi окуляри. Полисiлi, маленькi, жевжикуватi оченята, як застуканi у пастцi мишки, тривожно, злякано бiгають, нюхають, трусяться.
Серед високого зiбрання росте гомiн. Новий, поважний, дiловий, завзятий гомiн. Це — серйозна пропозицiя, а не якiсь там фантастичнi жарти-фейєрверки, вiд яких чоловiк тратить розум i дурiє. Мертенс, Штiфель, очевидно, згоднi. Отже, власне, i балакати бiльше нема про що, — три чвертi Банку вже згоднi.
Пан президент злегка пiдводить руку.
— Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування вищезгаданих засобiв на рiшучу й остаточну лiквiдацiю злочинної банди розбiйникiв, що iменує себе Iнараком. Хто за цю пропозицiю, прошу встати.
I пан президент урочисто й строго пiдводить своє кремезне, блискаюче на чорному фонi мережива голчастим блиском брильянтiв тiло. За ним поспiшно, але трудно пiдтягаючи догори величезне черево, схоплюється пан вiце-президент Штiфель.
I все високе зiбрання врочисто, рiшуче й одностайно встає круг овального столу. Пани мiнiстри й депутати парламенту не всi є членами управи, але вони голосують, так би мовити, духом iз Об'єднаним Банком.
— Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде наша славна дорога батькiвщина, велика Нiмеччина!
— Отже, товаришi, резюмую нашi дебати Тези Центрального Комiтету приймаються одноголосно. Директиви також. Сповiщення його, що наступ Iнараку, як вiдповiдь на наступ свiтової буржуазiї, розпочинається одночасно по всьому свiтi, приймається до вiдома з великим задоволенням. Нiмецька органiзацiя з свого боку… Товаришу Тiле, я вас, нарештi, дуже прошу не визирати щохвилини до сусiдньої кiмнати й зачинити дверi. I прошу зайняти своє мiсце!
Товариш Тiле швиденько зачиняє дверi, робить нiжну й винувату посмiшку, зiбравши зморшки на сокирчастому носi, i навшпиньках iде на своє мiсце. По дорозi вiн дивиться на годинника й знизує плечима.
–. Нiмецька органiзацiя з свого боку вiтає Центральний Комiтет iз початком широкої акцiї. Завдання Iнараку внести замiшання й розстрiй у ряди ворога, будити енергiю, викликати широкi маси на боротьбу. Органiзований, плановий i без-милосердий терор є найкращий засiб для того. Товаришу Тiле, я прошу вас, нарештi, бути уважним i не перешiптуватися з товаришем Кестенбавмом. Справа така серйозна, що… Отже, товаришi, на пiдставi вищесказаного пропоную голосувати резолюцiю товариша Шпiндлера. Товаришу секретар, прошу ще раз прочитати її.
Клара бере клаптик паперу й читає:
— «Постановляється мобiлiзувати всi сили на рiшучу боротьбу з бандою розбiйникiв i злочинцiв, що iменує себе Об'єднаним Банком Нiмеччини. Всi районнi й пiдрайоннi органiзацiї довести до бойової готовностi, не шкодуючи нiяких коштiв. Напружити всi змобiлiзованi сили для найшвидшого виконання смертного присуду над проводирями тої банди: Мертенсом, Штiфелем i Айхенвальдом. Виконання присуду доручити двом товаришам Центрального Бюро Нiмеччини. В iнтересах широкої пропаганди, замiшання в рядах ворога й пiдняття духу в робiтничих масах смертний присуд над головою цiєї банди, Фрiдрiхом Мертенсом, широко оголосити перед виконанням i не пiзнiше наступної ночi».
— Уваг нiяких нема до цiєї резолюцiї? Отже, хто за резолюцiю, iпрошу встати.
I голова зборiв перший рiшуче й урочисто пiдводить своє велике, тяжке тiло з кудлатою головою, подiбною до клубiв диму паровоза. За ним мовчки й не хапаючись пiдводяться всi останнi. Товариш Паровоз обводить зiбрання невеличкими чорними очима, хитає головою й сiдає.
— Резолюцiю прийнято одноголосно. Дякую, товаришi. Прошу заняти свої мiсця. Товаришу секретар, прошу наготовити бiлетики на жеребки.
— Бiлетики готовi, товаришу голово.
— Дуже добре. Прошу товаришiв тягти. Бiлетики, одмiченi хрестиками, визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!
Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?
Макс не хапається тягти, — вiн знає, що йому з хрестиком не випаде. Вiн вiзьме останнiм — все одно буде порожнiй.
Мила Клара — вона тягне перша. Засуває руку пiд газету з цiлком байдужим i серйозним виглядом i зараз же виймає її назад iз малесеньким бiлетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собi поклала смертний присуд. I як байдуже, не хапаючись, нiби зовсiм нецiкавого листа, розгортає крихiтний папiрець. Вони чи нi? Мабуть, нi, бо дуже похмуро стягає брови.
Паровоз строго, дiловито/ як личить головi зiбрання, простягає здоровенну жилаву руку металiста пiд газету й довго довбається, — мабуть, не може схопити тоненький папiрець своїми товстими пучками. А вуха в нього раптом бiлi бiлi зробились.
Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього маленького акту. Витягає й цiкаво дивиться. Не вiн. пренаївно повертає на всi боки, шукаючи, де ж хрестик.
Макс недбало пiдходить i бере останнiй, бiлетик. I так само, як усi, не хапаючись, байдуже розгортає його, заранi знаючи, що вiн буде порожнiй. Посерединi стоїть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пхає в серце, але вiн посмiхається ну, розумiється, вiн же знав, що витягне з хрестиком.
