Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович (чтение книг .txt) 📗
I вмить його погляд падає на жовтеньку книжечку статуту Iнараку. Наче наступивши на гострий цвях, вiн iз жахом скидає руками, вихоплює годинника, дивиться, знову змахує руками, жужмом, з люттю засуває рукопис iз усiма його «елементами» в шухляду, бурею вибiгає з помешкання i скажено летить сходами вниз. I всi «елементи», самоцiннi, неповторнi, в панiцi принишкли по куточках душi, як горобцi перед нале-тiлим шулiкою.
— Товаришу Шторе, ви запiзнились на двадцять хвилин. Роблю вам заввагу. Прошу заняти своє мiсце.
— Отже, бiльшiстю голосiв, товаришi, постановляється першим розглядати питання про товариша Рiнкеля. Слово має товариш Кестенбавм. Увага, товаришi!
Товариш Штор винувато навшпиньках пiдходить до довгого столу, немов для вечерi наготовленого, тихесенько сiдає поруч iз Шпiндлером i аж тодi швиденько з полегкiстю витирає пiт iз чола, лиця, шиї, рук. I невже тiльки вiн один запiзнився? Так, здається, вiн один: Тiле, Шпiндлер, Клара, Гоферт, Брави Паровоз, Кестенбавм i Рiнкель. Усi. Ну, добре, що i принаймнi не спiзнився на справу Рiнкеля.
Товариш Кестенбавм нервово потирає пiд пiджаком лiвою рукою правий бiк грудей. Рiденьке волосся вже прилипло йому до зморшкуватого чола; вже запалi, вузенькi хоровитi груди дихають нерiвно, з хригом, стомлено. Ех, бiдолаха! А бiй же ще й не починався!
Товариш же Рiнкель стоїть по другий бiк столу, спершися влечем об одвiрок та спокiйно заклавши руку за пазуху й вибачливо, трошки гумористичне, але з пошани до зiбрання стримано посмiхаючись. Нижня соковита, червона губа трошки одвисла, i з за неї бiло поблискують рiвнi, гарнi зуби Гордовитий нiс випинає ще з бiльшою, ласкавою гiднiстю свою горбинку. Розумнi очi поглядають iз спокiйним i веселим чеканням. Це, власне, буде не бiй, а несподiвана забавка, яку милий товариш Кестенбавм неодмiнно хоче дати товаришам, милi товаришi мусять прийняти її. Ну що ж, вiн жде перших нападiв, слово за товаришем Кестенбавмом.
Надворi ще видно; ще вгорi на двадцятих поверхах будинкiв червоно-буряковим вiтряним сонцем палають вiкна. Надворi грюкiт, гуркiт, дзвякiт.
А тут, у кутках, суворо й поважно стоять, як вартовi, iнара-кiсти, синьо-сiрi, мовчазнi тiнi; портьєри на вiкнах щiльно, до найменшої щiлинки позапинанi, i над столом урочисто та строго не клiпає лампа. Сьогоднi тут мають бути важнi подiї.
Обличчя також строгi, сухi, позамиканi на ключ цiлковитої об'єктивностi.
Слово за товаришем Кестенбавмом. Товариш Кестенбавм проводить пальцями по вусах, прочищаючи дорогу словам, хрипко й безуспiшно викашлюється, зручнiше вмощує праву руку на спинцi стiльця, потуплюється i, нарештi, скинувши догори малесенькою, стиснутою на висках голiвкою, робить перший удар.
Вiн уважає за потрiбне одверто й правдиво, як це приписує статут Iнараку, заявити перед товаришами свою думку про товариша Рiнкеля. На його думку, життя товариша Рiнкеля ь сором i ганьба для Iнараку.
Макс енергiйно вiдтрiпуе чуба з чола. Удар досить рiшучий i смiливий. Браво, Кестенбавмчику!
Розумiється, товаришевi Гофертовi це не подобається. Товариш Гоферт уже пильно, здивовано, як на диво якесь, витрiщився на Кестенбавмчика.
Так, Кестенбавм одверто заявляє, що спосiб життя товариша Рiнкеля — це спосiб життя не члена Iнараку, а якого-не-будь легального соцiалiста.
Товариш Гоферт цього, вже не витримує. Вiн строго пiдводить рiвну, суху, як засушена риба, постать i м'яким, глибоким басом рiшуче заявляє головi зборiв свiй протест проти таких образливих порiвнянь. Вiн вимагає доказiв од товариша Кестенбавма. Або зараз же взяти свої слова назад!
I так само рiвно й строго сiдає.
Але товариш Рiнкель зовсiм не почуває себе нi ображеним, нi навiть зачепленим. Господи боже, хiба ж можна ображатись тим, що каже милий, але хорий i такий собi бiдолашнень-кий товариш Кестенбавм? Товариш Рiнкель просто спокiйно собi стоїть, спершися плечем об одвiрок та вибачливо посмiхаючись. Так стоїть доросла людина, коли маленьке розсерджене дитинча сердито б'є її своїми кулачками iпо ногах, не маючи змоги дiстати навiть до живота.
Товариш Гоферт вимагає доказiв. Будь ласка, Кестенбавм зараз їх подасть усьому зiбранню. Будь ласка.
I Кестенбавм iз стримано-скупченим виразом почервонiлого на вилицях, недужого лиця рiшуче й загрозливо лiзе в кишеню. Голос йому хрипкий, шершавий, з присвистом, з шипучою ноткою, вiд якої Максовi весь час хочеться прокашлятись. Кестенбавм витягує якiсь папери й тримає їх у руцi.
Будь ласка. От зразки невинних розваг депутата рейхстагу, офiцiального члена соцiал-демократичної фракцiї й дiйсного члена Iнараку, пана Рiнкеля. Перший зразок.
Кестенбавм дрижачими пальцями вибирає з купки папiрець.
Пан Рiнкель в окремому кабiнетi ресторану «Бiлий Прапор» у товариствi вiдомих буржуазних адвокатiв i акцiонерiв славного «Прогресу». Голi жiнки, вино, цинiчнi розмови про робiтництво, про Iнарак, нарештi, дика, безсоромно-дика оргiя. Пан Рiнкель трохи не на чолi цього паскудства. Неправда може?
Товариш Рiнкель старається не засмiятись. Силкуючись бути зовсiм поважним, вiн ласкавим, лагiдним голосом каже:
— Неправда, товаришу Кестенбавме.
Кестенбавм на момент аж тетерiє вiд цих слiв, а головне вiд тону й поведiнки Рiнкеля. Неправда?! Вiн не був у суботу того тижня в ресторанi «Бiлий Прапор»!
Нi, Рiнкель там був, але оргiї, голi жiнки й тому подiбна нiсенiтниця, — це просто мiстифiкацiя бiдного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.
Голова зборiв Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в сепаратнi балачки й провадити свою промову до кiнця. Пiсля того матиме слово товариш Рiнкель, який дасть разом усi свої пояснення.
Добре. Товариш Кестенбавм провадить далi свою промову. Вiн виймає папiрець за папiрцем i викладає зразки життя пана Рiнкеля, депутата рейхстагу. От пан Рiнкель, як знавець i меценат мистецтва: вiн дарує цирковiй артистцi брильянтовi сережки. От пан Рiнкель заробляє в потi чола свiй хлiб: бере хабар од клiєнта противної сторони. От пан Рiнкель ухиляється дати звiдомлення з тих грошей, якi вiн узяв при експропрiацiї банку в Гамбурзi.
I папiрець за папiрцем витягають дрижачi пальцi з купки паперiв, зразок за зразком викладає хрипкий iз присвистом голос, удар за ударом падає на противника. Замкненiсть облич уже розмикається, вони стають похмурi, уважливi, настороженi. Погляди все частiш i частiш пильно й непомiтно свердлять товариша Рiнкеля. Навiть Гоферт уже не збирає здивовано обурених густих зморщок над бровами, уже й вiн поглядає то на одного, то на другого допитливо, трошки злякано.
У Кестенбавма пальцi вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, i голос уже не такий рвучкий, i дивиться вiн уже не з таким напруженим задерикуватим завзяттям. О, вiн б'є вже певною, злiсною, накипiлою й вiрною рукою.
I, розумiється, перемога була б цiлком на його боцi, коли б противник вiдчував тi удари. Але то диво, що той стоїть собi все так само невинно, незаймане, спокiйненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм розповiдає не про його цi всi речi, за якими стоїть смертна кара, а невдало комiчнi анекдоти про когось iншого. Йому й трошки смiшно, i трошки соромно за товариша Кестенбавма, i трошки вже нудно вiд занадто довгого розповiдання. Його вже навiть трошки сердить наврiписте, зле дитинча, яке дряпає, щипає його за ноги. Вiн мiг би одним рухом просто вiдкинути його вiд себе й скiнчити всю «боротьбу», але… нехай уже докiнчить своє щипання до краю. I вiн iз розумiючим, вибачливим усмiхом поглядає на товаришiв, часто злегка знизуючи плечима.
I товаришi вiд цього ще бiльше хмуряться та ще уважнiше подивляються й на нього, i на товариша Кестенбавма: хто ж iз них, власне, божевiльний — Кестенбавм чи Рiнкель? Хто з них так смiливо грає своєю головою? Хто смiє так жартувати з Центральним Бюро Iнараку Нiмеччини?! Бо тiльки божевiлля може дозволити собi або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинiчно, так нахабно не винно поводитись.
