Бот - Кидрук Максим Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗
Програміст захопився, забувши про обід. Бекка принесла страви прямо в лабораторію.
Години спливали. Тимур усе більше заплутувався.
Ральф не подзвонив.
Аліна нагадувала паровий котел з поламаним манометром. Зовні — як завше, стримана і спокійна. Зате всередині напруга сягнула рівня, що міг убити її. Ніщо не виказувало той пекучий жар, що клекотав у дівочому серці.
Вона подумки проклинала Тимура. Думала про те, що він справді не вартий її. Що в ньому немає нічого особливого. Що він ніколи не любив її. Але це не допомагало. Поранена гордість не вгамовувалася, раз за разом вертаючись до одного й того самого питання: чому? Аліна неохоче затримувалася перед дзеркалом, прискіпливо обдивляючись себе. Невже я недостатньо гарна для нього? Вона пригадувала їхні перепалки за останні півроку. Що я не так сказала йому? Я просто набридла? Але чому він пішов саме так? Нічого не сказавши, вигадавши безглузду відмовку.
Подеколи злість відступала. Аліна розуміла, що Тимур не такий. Навіть якби вона йому набридла або ж він знайшов собі іншу, хлопець сказав би про це прямо. Він знайшов би спосіб розірвати стосунки цивілізовано. Якщо розрив між двома людьми за місяць до весілля взагалі може бути цивілізованим. У такі моменти на очі наверталися сльози. Аліна відчувала, що з її хлопцем сталося щось недобре. Щось лихе і непоправне. Відтак вона вирішила приглушити квиління ображеної гордині і писати Тимуру листи, аж поки він не відповість.
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 1
Час: 16:38 17AUG
Привіт!
Ти так і не написав… Це так не схоже на тебе. Я не розумію, що відбувається. Я дуже хвилююся за тебе. Напиши. Будь ласка, напиши. Хоч одне слово. Навіть якщо тобі це неприємно, просто напиши, що з тобою все гаразд.
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 2
Час: 17:57 17AUG
Я писатиму тобі, поки не відповіси. І нумеруватиму кожен лист. Я нічого не вимагаю. Просто обізвись. Ця невідомість така нестерпна. Чому ти такий жорстокий?
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 3
Час: 19:12 17AUG
Пересилила тебе і подзвонила твоїм батькам. Мама сказала, що теж нічого не отримувала від тебе. Вона переживає. У тебе щось сталося? Чи ти просто забув їм написати? Як завжди, в принципі…
Якщо не хочеш говорити зі мною, то принаймні напиши батькам. Вони страшенно хвилюються.
Аліна
Від: SeaFlower
До: Tym_the_Botfucker
Тема: 4
Час: 22:41 17AUG
Говорила з Дмитром Віталійовичем. Заспокоював мене. Казав, що твоя мовчанка може бути пов’язана з секретністю розробок. Добре. Але невже не можна було сказати про це завчасно? Невже так важко написати два слова з аеропорту в Сантьяго?
Я вже не знаю, чого мені хочеться більше: побачити у вхідних твій лист чи вбити тебе………………………
Аліна
Аліна продовжуватиме писати листи ще майже два тижні. Вони ставатимуть щораз злішими і образливішими. Останні вона нумеруватиме і відсилатиме порожніми, наче якийсь безглуздий спам. Вона вперто писатиме, поки внутрішня напруга не деформує її серце до невпізнання, і вона зненавидить Тимура такою ненавистю, якою можна ненавидіти тільки того, кого раніше кохав…
У кабінеті Кейтаро панувала півтемрява. Увімкнута одна лиш настільна лампа. Джеп сидів у велетенському шкіряному кріслі. Біля вікна вимальовувався худорлявий силует Ральфа. Канадець стояв, застромивши руки за пояс. Біля входу на меншому кріслі розлігся Ріно Хедхантер. Його туша аж нависала над бильцями. Крісло порипувало під вагою.
— Для того, щоб перепрошити, спочатку треба їх знайти, — не обертаючись, сказав Ральф.
Кейтаро супився, погладжуючи долонею підборіддя:
— Я… думав про це.
— Коли він напише програму-антидот, треба якось приманити тих, що в пустелі.
— Вони прийдуть, — нетвердо промовив Кейтаро. — Вони мусять з’явитися.
— А якщо ні?
— Ральфе, боти не виживуть без альдостерону.
— «Малюки» не з’являються другий день. Ти ж не думаєш, що вони просто валяються посеред солончакової пустелі і засмагають? А що як вони подались до Калами? Або ще гірше — до Антофагасти?
Старий Джеп тяжко зітхнув:
— Добре, визнаю: у нас проблема. Як ти пропонуєш затягти їх у кілометрову зону?
— Не обов’язково тягнути всіх на базу. Достатньо буде завезти одного з вправленими мізками до втікачів. Головне, щоб українець написав процедуру, яка гарантовано запуститься. Між мозковими платами вона розповсюдиться сама.
— Це все пусті балачки, поки ви не знаєте, де вони ховаються, — вставив репліку Хедхантер.
Ральф із Кейтаро принишкли. Японець втягнув шию і втиснувся у крісло.
Раніше з цим не було проблем. Тиждень тому боти щовечора кидались на штурм. Не встигало сонце сповзти за горизонт, вони вже тут як тут і нишпорять, вишукуючи який-небудь лаз, щоб пробратись усередину лабораторій. Та це було тиждень тому. За останні два дні жоден з утікачів не наближався до захисного периметру. Боти зникли. І це означало, що їх доведеться шукати.
Джеп обіперся на лікті, наблизивши обличчя до Ріно:
— Якщо сьогодні-завтра боти не прийдуть, поїдеш їх шукати.
Південноафриканець був не в захваті, але перечити не став.
— Відбереш чотирьох чоловік. На складі є чотири офф-роад мотоцикли.
— «Yamaha YZ250», — підказав Ральф.
Японець продовжив:
— Сумніваюсь, що втікачі ховаються в місцях, куди можна доїхати машиною.
— Кейтаро, але… — зніяковів Хедхантер. — Мої люди не вміють їздити на байках.
— Що? Ти це серйозно?
— Так.
— Невже… всі? — очі старого Джепа невдоволено звузилися.
— Крім Джеро і мене.
— Як це так?
— Вони росли в Анголі та Намібії. Хлопців навчали вбивати, а не гасати по горах на спортивних мотоциклах. У нас байки не популярні.
— Гаразд, поїдете вдвох. Візьмете з собою Джеффрі, малий точно тямить, як керувати «Ямахою», — Джеп промовляв безтурботно. — Подумаємо, може, пошлемо ще когось.
Ріно скреготнув зубами.
— Я не хочу їхати на мотоциклах. Я в машинах не почуваюся безпечно. Якщо ми сунемося в пустелю на байках, вони нас порвуть.
— Не порвуть, — рубонув Кейтаро. — Не перебільшуй. Крім того, на машинах ви від’їдете не далі, ніж на кілька сотень метрів від ґрунтових доріг. Так ми будемо шукати ботів до нового року. Цього разу ти мусиш подбати, щоб повернутися на базу задовго до темряви.
— У нас немає вибору, — додав Ральф і повернувся спиною до вікна.
— Твоє завдання, — уточнив Кейтаро, — знайти сліди і по можливості локалізувати лігво. Боти десь ховаються протягом дня. Вони не можуть постійно триматися на сонці, — чмихаючи ніздрями, Ріно кивав. — Тільки не лізь на рожен. За людей відповідаєш головою. Як тільки знайдеш «малюків» чи хоча б визначиш, де вони ховаються, завертай усіх назад.
— Я зрозумів, Кейтаро, — опустив голову Ріно.
— Тоді до завтра.
Хедхантер підвівся і, невиразно попрощавшись, залишив кабінет. Кейтаро та Ральф довго сиділи за столом, дискутуючи про те, куди зникли боти і чим вони зараз займаються.
Тієї ночі «малюки» не прийшли.
Не прийдуть вони і завтра.
