Живий мох - Михановский Владимир Наумович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
4
Задихаючись од швидкого бігу, Микола заглиблювався в зарості. Кір не одставав від нього ні на крок. Відчувши, що вибивається із сил, штурман подав команду, і Кір обережно підхопив його могутніми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.
– Тримай курс до капітана, – повторював Микола, гарячково міркуючи, що робити далі. Променевий пістолет він залишив на «Сніжинці», – забув спохвату, – і тепер уся надія на щупальця Кіра та на його невеликий променемет, схований під панциром.
– Капітан іде нам назустріч, – повідомив Кір, безперервно обертаючи на бігу кущики антени. – Капітан прискорив ходу… Біжить… зупинився…
– Ну, ну? – квапив Микола.
– Капітана наздоганяє рухлива поверхня…
– Що ж то таке? – нетерпляче спитав штурман, коли Кір замовк. Але робот не відповідав: уперше він зустрівся з явищем, яке, не зміг пояснити.
«Нічого, – подумав Микола, не дочекавшись відповіді, – тут, на чужій планеті, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польоті будеш більше знати й розуміти. Полечу і я з тобою в нову експедицію… Якщо живий залишуся…»
– Капітан зникає, – сказав раптом Кір.
– Як це – зникає? – у відчаї закричав Микола. – Шукай пильніше! Збільш потужність інфращупа!
– Потужність інфращупа гранична. Бачу лише тулуб капітана… Тільки голову… Обличчя… Капітана… нема…
– Вперед, вперед, – мов божевільний, повторював штурман. – Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густішала, і, хоч Кір «бачив» у ній не гірше, ніж удень, Микола звелів йому ввімкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмінь світла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зігнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались від дотику.
