Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗
— Вибухнуло в ущелині Ус. Там, де сховище Іг-ри!..
— Це Нур знищив машини Сі, — суворо сказав Рі-о. — Він передбачив усе, негідник…
Учений зупинився. Він якось одразу поник, постарів. Мі-а стисла його руку, зашепотіла:
— Учителю, коханий! Ти думай! Шукай вихід. Що ще можна зробити? Чуєш, Учителю?..
— Чую, Мі-а… Це катастрофа. Вони зуміли обдурити мене. Я повинен був знати Нура, не довіряти йому. О, які хитрі і підлі вороги. Вони передбачили все. Планета розкрутиться до критичної швидкості, почне втрачати атмосферу, а потім зруйнується. Тайя, які залишаться жити, будуть проклинати мене і все, що було зв’язане з проектом Сі. І Тайя-Боги житимуть тисячі спіралей під захистом страху, який породив наш промах!.. О, яка підступність!..
— Але ж і вони загинуть, якщо Та-іна зруйнується? — вигукнула Мі-а. — Чого ж вони досягнуть?
— Вони не загинуть! Вони готують на Тва-дьї поселення, щоб перелетіти туди…
Раптом Рі-о замовк. На його обличчі з’явився вираз надії. Він поглянув на Ро-а, на його доньку. Тихо сказав:
— На Тва-дьї роботи очолює сей Сіт. Я знаю його. Це чесний Тайя. Якщо він знатиме про злочин Вищих Сфер — то допоможе нам.
— Чим? — з сумнівом запитав Ро-а.
— Треба повідомити нижчих Тайя центрального материка. Вони не стануть ждати в таких умовах. Тайя-Боги прирекли всіх на смерть. Значить, треба знищити їх!..
— Учитель Рі-о, — крикнув один з Тайя, дивлячись в туманну далину. — Повертається дра Нура…
— Він хоче забрати мене, — сказала Мі-а. — Я боюся, Учителю…
— Треба сховатися. Хай він летить на материк. А нам треба зібрати якнайбільше Тайя. Коли Тва-дьі буде проходити над Ма-ото, ми спробуємо зв’язатися з Сітом…
— А якщо не вдасться?
— У нас нема іншого шляху. Це — єдиний шанс…
ТА-ІНА ГИНЕ В МОРОЦІ
ТРАГЕДІЯ СВІТУ
Історик Зі-ур забував про їжу, про сон. Він змарнів, схуд, але багато ур підряд описував грандіозні події останніх днів Та-іни. Електронний помічник байдуже друкував на срібній стрічці чорні знаки і шифрував у неосяжній своїй пам’яті розповідь про страшну катастрофу…
«…Неймовірної сили вихори валили багатоспіральні ма-ура, руйнували скелі, знищували поселення. Хвилі на сотні бао у височінь заливали суходіл, змітали на своєму шляху Тайя, споруди, тварин і затоплювали підземні ба-мо.
Всепланетні іл мовчали. Ніхто не знав, що трапилося. Ждали виступу Рі-о. Але він не обзивався. Благали відповіді Вищих Сфер. Але Умт не хотів говорити.
А Та-іна крутилася навколо осі в десятки разів скоріше, ніж до експерименту Рі-о. Повітряна оболонка планети почала розвіюватися в просторі, гази довгим хвостом тягнулися за Та-іною. На горах і високих місцях повітря стало рідшим, Тайя вже не могли перебувати там.
Океан поглинув багато ба~мо для синтезу їжі, гірка вода залила безліч складів. Вже не всі нижчі Тайя могли одержати щоденну їжу. Почався голод. Тисячі Тайя вмирали, проклинаючи Рі-о і Вищі Сфери.
Що ж буде далі? Я — історик Зі-ур — спокійно і впевнено дивлюся на майбутнє планети. Та-іна загине. Вона загине від руки Вищих Сфер, які не бажали великих реформ Сі і Рі-о».
Зі-ур на мить зупинився, замовк. Він почував, що позаду хтось стоїть. Історик озирнувся. В отворі з’явився юний Тайя — онук Зі-ура.
— Що тобі, Ва-боа? — лагідно запитав Зі-ур, з трудом звільняючись від плину думок. — Чому ти з’явився до мене? Як тебе одпустили батько і мати?
Ва-боа мовчав. Його худеньке личко посіріло від страху. Він, похитуючись, підплив до діда, показав рукою в бік отвору. Почувся високий, дзвінкий голос:
— Ти бачиш… що робиться там? Ти знаєш про все?..
— Я працюю, Ва-боа, — звільна відповів Зі-ур. — Я диктую помічнику відомості про останні дні Та-іни. Отже, я мушу знати все…
Дитячі очі Ва-боа спалахнули недобрим вогнем. Він вчепився тонкими рученятами в рукав л-ла Зі-ура, істерично закричав:
— Так чому ж ти не знаєш, що мати і батько загинули? Наше житло зруйнував смерч. Я тепер один! Один в цілому світі!..
Ва-боа судорожно затіпався в припадку, впав на підлогу. Зі-ур схилився над ним, влив до рота кілька крапель рідини. Сумно дивлячись на змучене личко онука, ждав, доки він отямиться.
Ва-боа повільно розплющив очі. Тьмяним поглядом повів навколо. Зі-ур допоміг йому встати, посадив на ца. Ласкаво поклав руку на схилену голову.
— Я розумію тебе. — тихо промовив історик. — Ти ще дитина. Тобою рухає інстинкт. Я теж скорблю. Смерть близьких людей печалить серце кожного Тайя. Та наступає смерть всієї планети — передчуває моя душа. Що значить в такі часи смерть одиниць?..
Онук схопився за суху руку діда, благально пригорнувся до нього.
— Я чув… ти щось писав… Ти знаєш таємницю! Ти знаєш, хто винен в нещасті… Чому ж мовчиш? Чому не скажеш Тайя? Вийди на майдани Луа-Доу, збери Тайя!..
— Я лише історик, дитино моя!
— Я не розумію тебе! Коли загине Та-іна — кому буде потрібна твоя історія?
Зі-ур сумно всміхнувся, похитав головою. Десь в глибині його згаслих очей зажевріла слабенька іскорка. Він ніби вдивлявся в невидиме для інших Тайя грядуще.
— Всесвіт безконечний. Світи народжуються і вмирають. Але ніщо не гине. Міняється форма, тече крізь неї безупинним потоком Аф. А суть не міняється.
— Я не хочу! — вигукнув Ва-боа. — Я хочу жити на Та-іні! Ти не бачиш того, що діється! Тайя проклинають своє життя, вмирають! Тайя бажають знати, що таке твориться навколо! Ти знаєш таємницю лиха і мовчиш! Так я скажу їм! Я полечу до Тайя і розкажу їм все! У всьому винні Тайя-Боги…
Мі-тайя вилетів у отвір.
— Стій, Ва-боа, — у відчаї крикнув Зі-ур. — Зупинися, прошу тебе!
Він схопився з ца, полетів слідом за онуком. Його зустрів ураган. Пилюка набилася в ніздрі, в рот в пори тіла. В Зі-ура запаморочилась голова. Тримаючись руками за металічну загороду, він оглянувся. Недалеко від нього, хапаючись за виступи стін, пробирався назустріч чорним хмарам куряви Ва-боа. Повз нього пролітали, перевертаючись безладно у повітрі, покалічені, закривавлені Тайя. Він щось кричав їм, але Тайя навіть не дивилися на напівбожевільного Ва-боа.
Могутні повітряні потоки з ревом котилися через майдани Луа-Доу, зривали покрівлі будівель, несли в смертедайних лійках хмари пилу, дрібне каміння, уламки якихось лі-а, трупи Тайя.
Ось з-за рогу з гуркотом і свистом вихопився гігантський вихор. Він блискавично промчав по майдану, вирвав з корінням кілька дерев, підмів десяток Тайя і з жахливою силою впав на Ва-боа. Зі-ур закрив очі. Подих вихору торкнувся його лиця, сипонув різучим потоком дрібного піску по тілу. Гримлячи металевими уламками, він покотився далі.
Зі-ур озирнувся. Ва-боа вже не було видно. Тільки на тому місці, де він стояв, під стіною темніла якась пляма. Історик пробрався туди. То був труп онука, покалічений, посинілий. Вуста були розкриті, очі дивилися в тьмяне небо. Він ніби й після смерті щось хотів сказати Тайя…
Історик взяв онука на руки, рушив назад. З натугою піднявшись до отвору своєї будівлі, він одчинив двері, вплив до приміщення. Поклавши труп на підлогу, Зі-ур довго стояв над ним, витираючи на щоках старечі сльози.
Потім звичним рухом історик дістав з л-ла листки ку-кі, вкинув у рот.
Через кілька ща наступило прояснення. Зі-ур поглянув назовні. Страшний ураган здавався йому якимось сном, галюцинацією.
Історик підплив до екрана зв’язку, ввімкнув іл. В приміщенні залунав суворий голос Умта:
— …Вищі Сфери попереджували. Хай гнів бога долі Ні-іси впаде на голову Рі-о, Тайя, який порушив старовинні традиції. Хай велике горе, що спіткало планету Та-іну, буде вічним попередженням грядущим поколінням!..
Зі-ур вимкнув іл. Презирливо усміхаючись, підплив до електронного помічника, сів на ца.
