Право на риск - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (книга регистрации .txt) 📗
Я декламував по кілька годин поспіль, а вона слухала мовчки, збуджена, і дивилася на мене лагідним ніжним поглядом. І мені здавалося, що вона чекає від мене всього тільки три звичайних слова: “Я вас люблю!” Та я цього вимовити не міг. Мені здавалося, що я не гідний її кохання, і краще вже мовчки страждати, але хоч бачити щодня ці сірі задумливі очі, чути цей м’який, задушевний голос, аніж одержати сувору відповідь: “Ні!”
І раптом — ви тільки уявіть! — вона перша освідчилася мені, хоч це й трапилося дуже своєрідно.
Напередодні Нового року я одержав рекомендованого листа, в якому була невелика пластмасова патефонна пластинка з написом на етикетці: “Володі. Секретно. Прослухай на патефоні”.
Природно було б припустити, що це — якийсь черговий жарт наших хлопців, але я однак побіг до сусідів по патефон. І от уявіть: щойно диск почав крутитися і голка побігла по пластинці, в кімнаті виразно залунав Наталчин голос:
— Володю! Мій любий! Ти дуже добре читаєш чужі твори, але чому ти нічого не напишеш про мене? Хіба ти не бачиш, що я тебе люблю?.. Я читала твої вірші в університетській багатотиражці, Вони хороші. Ти, напевне, будеш справжнім поетом. Але якщо кохаєш мене — я тебе дуже прошу: вивчай радіотехніку. Радянський громадянин, — хто б він не був, — повинен знати техніку, хоч основи її. Так, мій любий?
— Так! — збентежено відповів я патефонові й почервонів: от так штука! Тепер уже хоч-не-хоч, а техніку вивчати доведеться!
Того вечора я написав чотири вірші, присвячених Наталці, і встиг визубрити з підручника радіотехніки два з половиною розділи. А наступного ранку я помчав до Клима Твердохліба по консультацію з розділу “Електронні лампи”.
Я вихором влетів до його кімнати, але не встиг і рота одкрити, як Клим замахав руками:
— Знаю, знаю! Все знаю! Я вдосконалив свій апарат, і записував твої думки протягом останніх кількох днів, а ти навіть і підозри не мав. Учора ти одержав листа, в якому Наталка написала, що любить тебе, і зараз ти хочеш відповісти.
Повірте, друзі, — я роззявив рота від подиву. Можна, зрештою, вгадати, що хлопець закоханий в якусь дівчину — слід тільки перехопити його занадто палкий погляд. Можна надіслати фальшивого листа, підробити почерк. Але ж голосу не підробиш?.. Не змовкаючи ані на мить, в моїх вухах лунали слова: “Володю! Мій любий!..” Адже це її інтонація, її тембр, — я міг би відрізнити їх од тисяч інших!.. Вона, мабуть, продиктувала цей лист в інститутській лабораторії звукозапису, і, ясно, коли нікого поблизу не було… Яким же чином довідався про це Клим?
У повній розгубленості, безвільно скоряючись наказові, я сів до “апарата записування думок”. Клим надів навушники, клацнув вимикачем, почав настроювати прилади. Щось у нього не ладналося, — він злостився, а потім сказав:
— Та заспокойся, хлопче! Записувати неможливо — ти надто схвильований. Подивися на прилади!
І справді — стрілки на циферблатах танцювали.
— Ні, — сказав Клим і махнув рукою. — Нічого не вийде. Доведеться використати вчорашній запис твоїх думок. Адже ти вчора збирався написати Наталці листа?
Чи збирався я?! Та я навіть написав листів з десять, але знищив, бо переконався, що нездатний висловити свої почуття на папері.
— Я передбачав твій стан, — хитро підморгнув до мене Клим, — тому й зберіг плівку. Ну, прослухаємо?
Він увімкнув магнітофон, і в ту ж мить залунав мій власний голос:
— Наталко! Люба моя! Я тебе люблю, люблю од щирого серця!.. Мені важко було вимовити ці слова вголос, але я щодня, щохвилини повторював їх у душі!..
Я був остаточно переможений: справді, саме так я думав про неї, про свою кохану! І ось тепер мої найінтимніші думки, записані на плівку, звучать з репродуктора?! Майже злякано я дивився на Клима. “Чаклун двадцятого сторіччя!” — спливло в моїй пам’яті.
Так, це й справді нагадувало якесь наукове чаклунство!
А Клим реготав:
— Ну то що? Чи варто вивчати радіотехніку?.. Правильно я записав твої думки?.. Отакого тільки листа й можна надіслати Наталці — адже вона майбутній інженер звукозапису!
Виявилося, що “машина для записування думок” могла також переписувати звуки на чисті патефонні пластинки. Доки в кімнаті звучав мій “лист”, ця машина, тихенько поскрипуючи різцем, креслила на чорному пластмасовому диску звукову доріжку.
От і скінчилося переписування. Ми ще раз прослухали “лист”, вклали його в конверт, написали адресу і понесли на пошту.
— Все! — зітхнув я з полегшенням. Тепер усі шляхи до відступу було відрізано.
— Ні, не все! — посміхнувся Клим. — Завтра ти одержиш від Наталки другий лист. Що ти хотів би почути?
Я спалахнув:
— Знаєш, друже, всякі жарти мають межі! Сподіваюся, не за твоїм же замовленням написала вона першого листа?
— Та то вже як сказати! — знизав він плечима. — Послухай, через тебе я спізнився в лабораторію. Тому допоможи мені виконати дуже термінове завдання. Згода?
— Прошу, — сердито відповів я.
Мої обов’язки виявилися нескладними: з великого пакета, звіряючи з спеціальною таблицею, треба було вибирати вирізані з цупкого чорного паперу гостроверхі силуети, що скидалися на профілі скелястих гір. Клим наклеював ці силуети на довгу білу паперову стрічку, збільшував і підфарбовував тушшю деякі вершини, зменшував або поширював ущелини, — загалом, робив щось незрозуміле, і на мої запитання не відповідав. Внаслідок двогодинної праці ми одержали щось схоже на зображення довжелезного гірського хребта чи на силует дуже пощербленої пилки.
— Чудово! — захоплено сказав Клим. — А тепер прослухаємо.
Він вставив цю паперову стрічку в якийсь апарат, ввімкнув струм і…
Друзі, я почув голос моєї Наталки, — любий, рідний голос! Вона повідомляла, що листа мого одержала й дуже, дуже…
Але що саме “дуже” — я так і не довідався: надто мало було наклеєно “силуетів” на паперову стрічку!
Отак обдурив мене Клим! Все виявилося дуже простим: оці “зубчики” на стрічці були “звуковою доріжкою”, — майже такою, як на кіноплівці звукового кіно. За допомогою спеціального апарата Клим фотографував записані на плівку звуки, а потім збільшував зображення і одержав таким чином “звукову абетку” — мою й Наталчину. Затративши певний час, він міг створити якого завгодно листа — від найніжнішого до лайливого!.. А я, дурень, повірив “чаклунові двадцятого сторіччя”! Я надіслав дівчині, яка нічого навіть не підозрює, нахабного, зухвалого листа! Що я наробив?! Що я наробив?!
Тієї миті я майже ненавидів Клима, проклинав нашу з ним зустріч біля воріт стадіону, дорікав собі за незнання техніки, за довірливість, за безліч існуючих і неіснуючих провин.
Клим спочатку заспокоював мене, а потім розлютився:
— Чого ти скис? Що трапилося? Та чи знаєш ти, що тобі першому я показав винахід надзвичайної ваги? Ти гадаєш, що це так собі — тяп-ляп, наклеїв на папір звукові значки, та й маєш живу мову? А ось бачиш? — шпурнув він на стіл списаний формулами зошит. — Я бився над цим кілька років. Щоб написати тобі листа від Наталки, я просидів за оцим столом чотири вечори! А ти… Ех, ти!.. Ти сліпий, як сива кобила: всім, крім тебе, відомо, що Наталка тебе кохає. То хіба ж вона перша має сказати тобі про це? Ти дякувати мені повинен, от що!.. А якщо вже Наталка розгнівається на тебе за цього листа — я готовий зазнати кару. Я… я поступлю на філологічний факультет! Якщо ж не розгнівається — ти мусиш скласти мені курс радіотехніки на “відмінно”. Гаразд?
— Гаразд! — злісно відповів я. — Хай буде так!
Друзі мої, я таки програв. І я дуже радий, що програв, бо Наталка любить мене. Але мені доводиться тепер пріти над формулами з радіотехніки, і, одверто кажучи, це аж ніяк не заважає мені писати вірші!
А Клим Твердохліб ще раз обдурив мене. Навіть якби він програв заклад, то нічого страшного для нього не сталося б: він уже давно готувався до вступу на заочний відділ філологічного факультету, бо теж пише вірші, та ще й непогані.
Ми сперечаємося з ним про літературу, відвідуємо футбольні змагання, конструюємо приймачі і в глибокій таємниці від інших працюємо над спільним дипломним проектом. Ми мріємо про той час, коли на екрани країни вийде створений нами кінофільм “Володимир Маяковський”, у якому звучатиме справжній, “живий” голос нашого чудового поета. “Звукову абетку” Маяковського за нечисленними грамофонними записами його виступів ми вже склали.
