День сірої хвилі - Коломиец Петр Афанасьевич (читать хорошую книгу .txt) 📗
Хлопець поклав руку на груди й раптом згадав, що лишив сорочку в кімнаті.
— Я забув, — сказав він. — Вона в кишені сорочки…
— Це звичайнісінька провокація, — вирішив батько. — Але поговоримо про інше. Тобі треба негайно залишити сіті. Ти поки що нічого не розумієш. Але я тобі дещо поясню.
— Та я вже здогадався! — вигукнув Девід. — Вони шукають тебе. Але я нічого не сказав.
— Тебе допитував Роні Купер?
— Це той неприємний, високий чоловік? Він ще заводив мене до кабіни з опуклою стелею. Я розмовляв із обчислювальною машиною. Запитував її, а вона відповідала. Машина сказала, що ти живеш у сіті під чужим прізвищем.
— А ти не втрачав притомність?
— Мені стало раптом погано… Там нестерпна задуха. Купер вивів мене з кабіни і вже ні про що не розпитував. Потім я довго блукав по сіті. Чекав, що ти підійдеш до мене. І водночас боявся. За мною слідом ходили нишпорки. Купер і Сем вистежують тебе. А вони нас тут не знайдуть?..
Девід підійшов до вікна, поглянув униз. Сіре мертвотне світло нечисленних ліхтарів ледь розсіювало морок на вузькому, глибокому, мов колодязь, подвір’ї.
Батько на мить замислився, а потім сказав:
— Господар цієї квартири допоміг мені зустрітись з тобою. Я цілком довіряю йому. Він незабаром повернеться й вивезе нас за межі сіті. Розкажи мені, як ти жив.
— Не дуже весело… А ти?.. Навіщо ти лишив мене напризволяще й подався до цього триклятого міста? Та ще й прізвище змінив. Тут же не люди живуть, а якісь поторочі. Дитячий садок для дорослих.
Батько простягнув руку, погладив Девіда по голові.
— Ти швидко дорослішаєш, синку. Поясню тобі. Я, ти це знаєш, працював у таємній лабораторії. Ми там здійснили одне відкриття, яке може мати величезне значення для долі людства. Я не перебільшую, повір мені. Нас запевнили: це буде державна таємниця. Ніхто ним не скористається. Ви ж продовжуйте працювати. Інакше вас випередять вчені з протилежного військово-політичного блоку, тобто червоні. Ми не повірили, створили свою організацію й заприсяглися, що не дозволимо використати це відкриття на шкоду людям. І раптом нам повідомили вірні люди, що “Ескадрон милосердя” використовує розгаданий в нашій лабораторії фізіологічний код для того, щоб тримати в покорі клієнтів, тобто колишніх безробітних. Наша організація вирішила припинити всі дослідження в галузі нейрофізіології. Але цього було мало. Товариші послали мене до сіті, щоб я з допомогою тутешніх друзів вивів з ладу нейронно-оптронну машину “Стеллу”, яка синтезує ультразвуковий код покори.
— А чому саме тобі це доручили? Ти знав більше, чим інші?
— Важко визначити внесок кожного із членів нашої організації. В одній галузі досліджень я, правда, пішов далі, ніж інші. От мені й доручили це завдання. Товариші пообіцяли, що наглядатимуть за тобою. Вірив, що повернусь. Пробач мені, сину. Але я не міг вчинити інакше!
— Тату! — вигукнув Девід. — Людей, що живуть у сіті, треба справді рятувати. Мені страшно. А якщо всі стануть такими байдужими?
— Не стануть… Не повинні ж люди перетворитися на живих маріонеток!
— А ти виконав завдання?
— Майбутнє покаже…
— Ти сховався тому, — запитав Девід, — що я прийшов тебе шукати в сіті?
— Я не міг вчинити інакше. За тобою йшли агенти поліції або ж нишпорки “Ескадрону милосердя”.
— А хто господар цієї квартири?
— Поки що рано тобі знати. Можливо, ти його побачиш ще сьогодні. Він запевнив мене, що в квартирі немає мікрофонів. Йому можна вірити. Вночі ми залишимо сіті. Мене звільнять з роботи. Життя наше буде складним. За нами стежитимуть. Може, навіть спробують викрасти або вбити. Люди, що мають такі знання, як я, небезпечні для нашого суспільства. Ось в яку халепу я тебе втягнув, синку…
Зненацька вони почули якийсь шерхіт у коридорі. Девід пополотнів, звівся на ноги.
— Хто там?
— Не бійся, — сказав спокійно батько. — Сюди ніхто не зайде.
У ту ж мить двері відчинилися, й до кімнати зайшли Роні Купер, Сем та ще двоє співробітників “Ескадрону милосердя” в уніформі. Роні Купер одразу ж відчув себе тут господарем, сів у крісло й з погордою глянув на батька:
— Приємна зустріч, Пітере Сноу?.. Чи не так?..
Батько глузливо усміхнувся й відповів:
— Зустріч приємна, що й казати… Але ж не настільки, щоб вдиратися до чужої квартири.
— Ми тут обидва в гостях, — похитав головою Роні Купер. — Посидимо, поговоримо, почекаємо господаря. Тим часом мої хлопці зроблять обшук.
Співробітники “Ескадрону милосердя” зірвали дверцята сейфа й почали копирсатись у паперах. Вони не поспішали, неквапливо перегортали сторінки книг, відкладали убік записнички.
Батько мовчав, втупивши очі в незриму цятку на підлозі. А Девід затулив обличчя руками. “Це я винен, — думав він. — Привів сюди, до батька, Купера та Сема. Я приношу йому тільки нещастя”.
А Сем не міг приховати свого здивування:
— Невже ви не розумієтесь на елементарних правилах конспірації? Адже ми стежили за хлопцем. І в столиці, і на Шерфілдських болотах, і в сіті. Як же ви могли з ним зустрічатись. Я не повірю, що ви наївна людина. Обдурити “Стеллу”, ввести в оману “Ескадрон милосердя”… А хлопець привів нас на конспіративну квартиру, де сховався невловимий, невидимий Пітер Сноу. Яке безглуздя!
Батько мовчки стенув плечима.
— Ви працюватимете з нами, Пітере Сноу, — не вгавав Роні Купер. — Спершу поясните нам, як ви перехитрили “Стеллу”. Це не повинно повторитися: я хочу спати спокійно. Втім, нічого дивного тут немає. Ви знаєте більше про фізіологічний код, ніж наші спеціалісти. Систему “Ескадрону милосердя” треба відпрацювати так, щоб вона діяла бездоганно. І ви нам допоможете. Я не сподівався, що до сіті залетить така птаха. Сам Пітер Сноу, відомий учений, нап’яв на себе машкару пропащого безробітного, щоб визволити нещасних людей з-під гніту безжальної машини.
— Я можу й не погодитись, — відповів спокійно батько.
— А ми вас змусимо. Не бійтесь, до тортур не вдаватимемось. Ви ще не все знаєте про можливості “Ескадрону милосердя”. А ви хотіли приголомшити нашу публіку сенсацією: “Ескадрон милосердя” — банда сучасних рабовласників, що перетворює людей на безсловесних жвачних тварин… Невже ви не розумієте, шановний ідеалісте, що людині, яка втратила роботу, вже не потрібна душа. Вона заважатиме їй жити, тобто незворушно спати й спокійно їсти. Дайте роботу десяти мільйонам нещасних — і тоді я сам запропоную розпустити “Ескадрон милосердя”. Ніхто не здатен запропонувати щось путяще. Або поліція, гумові кийки, в’язниці та сльозоточивий газ, або “Ескадрон милосердя” та машина “Стелла”…
— Але ж у комуністичному світі немає безробіття, — сказав батько. — Очевидно, вихід усе-таки в?
— Так, вихід є, — нахмурився Сем, — комуністична революція. Але це вихід тільки для тих, кому нічого втрачати. Та у нас червоним нічого робити. Ми вже навчені…
І враз Девідові у вуха ніби налили розплавленого воску. Сем схопився за груди й вибалушив очі. Роні Купер щосили вп’явся руками в бильця крісла. Вже на підлозі хлопця поглинула м’яка густо червона пітьма.
