Поразка генерала Древора - Владко Владимир Николаевич (версия книг .TXT) 📗

Це була безпощадна руйнація всього, що складало горду Першу Армію. Це була атака, що їй Перша Армія не здатна була протиставити нічого — особливо за умов несподіваности цієї атаки. А з-за димової завіси, з боку радянських позицій — вже показалися танкові загони. То не були загони Першої Армії: ті загони залишилися у димових колодязях. Вірніше сказати, залишилися не вони, а уламки машин, жахливі рештки колись гордих удосконалених танків…

З-за димової завіси плазували вбік позицій Першої Армії танки з червоними зірками на їхніх вежах.

Частини Першої Армії, не чекаючи на накази командування, почали відступати, забувши про порядок, забувши про те, що вони залишають все чисто в руках Червоної армії і примушують відступати всі інші частини. Роль центрального командування штабу генерала Древора закінчилася. Штабні офіцери гарячково кидалися до автів, шукаючи порятунку від радянського наступу. Дороги вкрилися солдатами, що бігли назад, від фронту. А в небі розривалися набої, зверху летіли вниз шрапнельні кулі і вогняними фонтанами вибухали з землі важкі набої, розкидуючи в боки брили ґрунту, перетинаючи шлях…

Генерал Древор, старий сивовусий генерал, проте не втікав. Він нерухомо сидів біля свого столу, глядючи [7] просто себе. Він був один в кабінеті. Позаду ного на стіні висіла велика карта, де застигли чорний і червовий шнурки, що змагалися проміж себе за шматки території карти. Шнурки застигли в тому стані, як їх залишили вчора ввечері. Перед генералом Древором лежав останній рапорт командира, загинутого танкового загону, рапорт, що обірвався на слові: "допомо…" І ще одна річ лежала на столі. Цю річ генерал Древор тримав правицею, нервово стискуючи її своїми сухими пальцями. То був великий браунінг з срібною ручкою — подарунок генералові на ознаку його п'ятдесятип'ятиріччя.

Генерал Древор був надто старим, щоб утікати й шукати порятунку. Горда стара людина відкидала геть таку ганебну для неї думку. Проте, генерал Древор не думав і про те, щоб здатися ворогові, що переможно наступав і з хвилини на хвилину мав з'явитися тут.

Старий генерл зрештою важко підвівся з крісла і, все також тримаючи браунінга, озирнувся повільним рухом голови на велику карту.

Він побачив червоний і чорний шнурки і згадав про чорні прапорці, що їх він власними руками скинув з карти, відзначаючи загибель першого загону стрибаючих танків, відрізаних від бази ще під час першого наступу. Обличчя йому скривилося, генерал похитнувся, але відразу знову випростався. Він повільним рухом підняв браунінга і легким дотиком пальця, перевів запобіжника у стан "вогонь". Так само повільно він підніс браунінга до скроні — і спинився.

Двері його кабінету широко відкрилися й до кімнати вбіг Дік Гордон і Джоні Волтерс. Не спиняючися ні на мить, Дік Гордон різким помахом руки вибив браунінга з пальців старого генерала.

— Генерале, — крикнув він, — жодної хвилинки затримки! На нас чекає машина. Даруйте мені неввічливість, але якщо ви не підете разом із нами, ми винесемо вас силою.

Дік і Джоні схопили генерала Древора з обох боків під руки і, не даючи йому промовити жодного слова, повели його до виходу, де вже нетерпляче лунали сигнали авта.

Ілюстрації: М. Корнева та Н. Худяка.

ЗНАННЯ ТА ПРАЦЯ. - 1933. - № 12.