Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (книги читать бесплатно без регистрации .txt) 📗
Болота тяглись приблизно кiлометрiв з двадцять i поступилися мiсцем великiй неозорiй пустелi. Струмки серед сипкого пiску перетворювались на струмочки, а потiм зовсiм зникли. А з ними зникала в мертвiй пустелi й рiка Надiя.
- Марно... Пустеля й трясовина нiколи не викажуть нам своїх таємниць... - глухо сказала Алена. - Повернемось.
- Нi, нi, ми повиннi їх знайти! Не можна залишати їх тут, у незнайомому закутку Всесвiту! - розпачливо вигукнув Фратев i пiдскочив до Северсона. Алена схопила його за руки.
- У вас гарячка! - жахнулась вона, тiльки тепер глянувши уважнiше йому в обличчя. Погляд його був каламутний, очi запаленi, на лобi блищав пiт. Вiн рвонувся, хотiв звiльнити руки, але втратив рiвновагу, знепритомнiв, упав на пiдлогу кабiни.
Алена швидко розстебнула йому блузу й сорочку, зробила спробу привести його до пам'ятi. Марно.
- Погано з серцем! Припадок! - прошепотiла вона. - Швидше додому!
***
- Шукають нас! - простягнув Грубер навушники Мак-Гардi.
Той послухав з хвилину i засмiявся.
- Хай шукають!.. Гадають, що ми загинули в трясовинi!.. Зачекай, я почув щось цiкаве... Фратев тяжко захворiв. У нього висока температура...
Грубер злякався:
- Отже, тут-таки є небезпечнi вiруси й бактерiї? У нас досить лiкiв, Краус?
- Я ж не дурень! Звiсна рiч, електронний мiкроскоп потягти не мiг, але про все iнше подбав... Ну, гаразд. Нам вигiдно, щоб нас вважали мертвими... А тепер, друзi, давайте-но попрямуємо до сусiдньої пiвкулi та поглянемо на тi загадковi будови квартян, якi я помiтив ще з "Променя".
- А чи це безпечно? - злякався Грубер.
- Не маю нiякого бажання накласти головою! - одрубав Краус.
***
- Як закiнчився огляд? - нетерпляче запитала Молодiнова.
Алена нервово крутила iудзик халата:
- Хвороботворних вiрусiв не знайшли й слiду, але встановили гостре запалення мозкових оболонок. Температуру знизили, небезпека минула.
- Отже, причину хвороби не виявлено...- повiльно сказав Навратiл.
Цаген замислився.
- Менi здається... Менi здається... Як ми могли про це забути?! Запалення мозкових оболонок, безперечно, викликане сонячним ударом! Випромiнювання трьох сонць таке сильне, що становить небезпеку для нас навiть хмарного дня. I в Африцi європейцi мусять носити захиснi шоломи за всякої погоди.
- Це вiрно,- погодився Навратiл! - Ми боялись вiрусiв, а тим часом на нас по-зрадницькому напали ультрафiолетовi променi. Ми негайно повиннi зробити шоломи, якi б надiйно захищали нас.
Роздiл XII
Селище
Невидимих
"Ластiвка" з трьома втiкачами великим пiвколом обминула континент, на якому зупинилась експедицiя, перелетiла широку протоку i попрямувала в глиб сусiднього суходолу.
Мак-Гардi, сидячи поруч пiлота, уважно стежив за романтичним краєвидом, що пропливав пiд ними, i порiвнював його з картою, складеною ще на "Променi".
- Звертай праворуч i тримайся узбережжя, - звернувся вiн до Крауса. Селище квартян мiститься десь тут, недалеко пiвострова Коняча голова.
- Жодного лiтака на обрiї! - оголосив Грубер, який виконував свої обов'язки спостерiгача бiльш нiж сумлiнно. - Тоскно... - зiтхнув вiн по паузi. - Не знаєш навiть, звiдки на тебе чигає бiльша небезпека: чи з пiдземного житла бiля рiки Надiї, чи з "Променя", чи з таємничого селища ще таємничiших квартян. Швидше б уже спуститися на землю - у повiтрi нас усякий помiтить.
- Не дратуй нас хоч ти! - гримнув на нього Краус.
- Хлопцi, хлопцi, навiщо ця гризня? - намагався заспокоїти Мак-Гардi обох. - Погляньте краще вниз. Ми бiля мети. За отiєю он затокою - Коняча голова, а кiлометрiв за сто лiворуч - селище квартян. Поглянемо на нього спочатку згори чи наблизимось до нього по землi?
- Згори?! Ото ще вигадав! Навiщо їх дратувати?! - розгнiвався Грубер. - Можливо, у них є зенiтна артилерiя...
- Поки що вирiшую тут я. На селище подивимось з лiтака, - уперто сказав Краус.
Мак-Гардi нервово смикнув головою:
- Гаразд. Тiльки лети, прошу тебе, якнайвище. Так воно буде все-таки безпечнiше.
Краус мовчки потягнув на, себе важiль управлiння. "Ластiвка" почала пiднiматись до безхмарного, ледь-ледь забарвленого фiолетовим кольором неба. Краєвид внизу швидко перетворювався на рiзнокольорову карту. Свiтло-зелена смуга змiнилася блакитно-зеленою; за нею з'явились високi крутi гори, а бiля пiднiжжя гiр простяглася широка долина, поросла пралiсом та травами. Одна з рiчок в'юнилась поперек рiвнини.
- Он там, бiля рiчки... край лiсу... - чомусь прошепотiв Мак-Гардi, показуючи на маленький пiвострiв, утворений колiном рiки. Посеред пiвострова видно було правильний жовтогарячий прямокутник, обмежений з одного боку дорогою, яка вела у степ i там зникала десь серед зеленi.
Грубер скерував на загадкове мiсто бiнокль.
- На прямокутнику видно своєрiднi будови, схожi на гостроверхi пiрамiди. На їх верхiв'ях щось понаштрикувано. Здається, поблискують також якiсь металевi конструкцiї. Шкода, що летимо так швидко, дерева не дають роздивитись.
- Досить i того, що побачили, - спокiйно сказав Краус. - Тепер ми хоча б переконанi, що тут живуть розумнi iстоти. Коли на них подивимось ближче, тодi вирiшимо, що робити далi.
Лiтак кружним шляхом повернувся до затоки i спустився на гладiнь моря.
***
Доктор Заяц прийшов додому незвично рано - о дев'ятiй вечора. Промимрив щось замiсть привiтання, сiв до робочого стола i затулив обличчя долонями.
Дружина тихо пiдiйшла i погладила йому волосся:
- Не занепадай духом... Можливо, їм ще не вдалося побудувати передавач...
- Не може цього бути. Для такого чудово спорядженого корабля це не проблема... Мабуть, з ними щось сталось, iнакше вони давно вiдповiли б. Адже застережне повiдомлення та iнструкцiю для побудови передавача ми надсилаємо вже пiвроку.
У дверях з'явився Юрко в пiжамi. Солом'яно-жовте волосся його було скуйовджене, як гороб'яче гнiздо.
- Таточку, побудуйте ще один "Промiнь" i пошлiть їх шукати...
- Про це вже була мова... - сказав задумливо Заяц. - А чому це ти ще не спиш? Ану, хутко в лiжко!
Хлопець швидко причинив за собою дверi.
- Хiба Юрко винний, що ти на нього гримаєш? - прошепотiла Заяцова. - А чому б, справдi, так не зробити?
- Ти уявляєш собi все надто простим i легким, Ганочко! Як ти сподiваєшся знайти кого-небудь в нескiнченному Всесвiтi? Це ж тобi не братiславська Петржалка, а сонячна система! Та ще й не одна, а три зразу! Швидше знайдеш голку в копицi сiна... Але що, як сигнали гуди зовсiм не дiйшли?.. Може, нашi розрахунки помилковi.
