Машина забуття - Заяц Владимир Аполлинарневич (читать книги полностью txt) 📗
Шеф доброзичливо дивився на Наставника й Знавця, які тупцяли біля дверей.
— Ну, кажіть, — пробасив він. Ті вперто мовчали.
— Видатний фізик, талановитий психолог! І не знаєте…
— Не знаємо, — зітхнувши, відповіли вони.
— Підсумуємо, — мовив шеф, і його підлеглі мерзлякувато зіщулились. — Наставник не передбачив можливості зникнення. Знавець не знає, як усе це сталося. Молодці ми!..
— Важко було передбачити можливість зникнення людини без допомоги відповідної, досить складної апаратури, — спробував виправдатися Знавець.
— Практично неможливо було передбачити здатність переміщення в просторово-часовому континуумі з допомогою вольового імпульсу, — підтримав його Наставник. — Що ж це виходить? “Досить тільки захотіти, можна в Космос полетіти”?
— Саме так!
Голос долинув з порожнього простору.
Повітря біля столу потемніло і набуло контурів людської постаті. Через якусь мить там стояв Клон.
— Ти?! — вигукнув шеф. — Звідки? Ти був за Стіною?
Клон мовчки кивнув.
— І ти про все довідався?
— Довідався я не про все, — уточнив Клон, — але багато про що. Операція “Вундеркінд” була непогано задумана, одначе…
Знавець, геть втративши терпіння, перебив його:
— Скажи, як ти перемістився в просторі? Чи переміщався ти при цьому і вздовж стріли часу? Учні вважали, що ти використав певні висновки з єдиної теорії поля, яку розробляв Ейнштейн. Чи правда це?
— Це не зовсім так. Час, який розглядав Ейнштейн, стосувався не звершення подій, а наявності їх. Він вважав, що необоротність часу базується тільки на ймовірній основі. Це, звичайно, правильно, хоч правильно лише для певної фізичної реальності. Я показав, що час складається з безлічі мікрохвильових пучків, спрямованих як у минуле, так і в майбутнє. У майбутнє трохи більше. Наслідок — час рухається “вперед”. Та хто нам не дає переміститися назад по одному з цих мікрохвильових пучків, спрямованих у мипуле? Час і простір тісно пов’язані, й одне переміщення супроводжується іншим.
— Але для цього треба, мабуть, багато енергії. Звідки ти її взяв? І як?
Наставник чомусь пригадав вечірпю розмову.
— Простір насичений енергією, — почав пояснювати Клон. — Потрібно мінімум своєї енергії, яка відіграє швидше інформаційну роль, щоб відкрити “шлюз” між сферою вищих і нижчих енергій. І тоді, будь ласка… Тільки черпай з енергетичного потоку! За інформаційно-енергетичний імпульс я взяв енергію нервових імпульсів.
— Тільки черпай… — замріяно повторив шеф. — Весь цей експеримент “Вундеркінд” для того й задумано, щоб розв’язати проблему енергетичної кризи. Запаси пального на нашій планеті вичерпуються, а до планет сусідніх зоряних систем ми ще не можемо добратися через низьку ефективність ракетного пального. І ось психологи запропонували план, за яким відібрали найобдарованіших дітей і помістили їх в інтернат. Вони вважали, що, коли людину переконати, ніби вона розумово неповноцінна, але при цьому лишити надію, то людина вхопиться за неї, як за соломинку. Вам лишили надію, що ви зможете стати як усі, коли будете багато працювати, дуже багато. “Бути як усі” — могутній стимул.
— Є ще могутніший стимул, — у голосі Клопа зазвучав докір. — Знати, що твоя праця має загальнолюдську значимість.
— Ви мали все для творчої праці, — підсумував шеф, — але творчий потенціал групи був значно нижчий, ніж сподівалися.
Клон кивнув.
— Наша робота формально творча. Звичайно, творчість — це щастя. Але ми були приречені на таке щастя. То була робота для себе; заради себе, от і все. Вона не мала загальнолюдської вартості. Звідки тут було взятися справжньому творчому імпульсу?
— Може, знятії ізоляцію? — невпевнено почав Наставник.
Клон похитав головою.
— Я був у зовнішньому світі, спілкувався з людьми. Контакт встановити дуже важко. Дається взнаки тривала ізоляція нашої групи і особливості виховання. Для того, щоб адаптуватися, потрібен час. А його, наскільки я зрозумів, якраз і немає. Ми повинні працювати! І, працюючи по-новому, ми за короткий строк зможемо знайти…
— Пробачте, я щось не зовсім… — перебив його Знавець. — Навіщо шукати нове, коли ти вже навчився переміщатися в просторі й часі і виділяти з простору певну енергію!
— Ви забуваєте, що в наш інтернат відбирали дітей незвичайних. Але навіть не всі з пас зможуть оволодіти моїм методом. Тому природно, що більшості людей теж не дано активізувати роботу одних нейронних ланок і гальмувати роботу інших, тобто брати енергію з простору і переміщатися в просторово-часовій сітці.
— Тоді я не знаю, — силувано усміхнувся Знавець і розвів руками. — Знімаю з себе своє звання.
— Нам допоможе один з учнів, — сказав Клон. — Один із наших найкращих учнів.
Він вийшов і незабаром повернувся в супроводі Мауї.
— Прошу уваги! Мауї, над чим ти працював останнім часом?
Мауї скорчив невдоволену гримасу.
— Могли б по відео спитати. Тільки час марную. Комплексними сполученнями займався.
— А раніше?
— Здається, математичним моделюванням колапсуючих об’єктів.
— А ще раніше?
Мауї наморщив чоло.
— Генною інженерією.
— Навіщо ти займався генною інженерією? — не вгавав Клон.
Мауї здивувався.
— Хіба нам уже не потрібні ліки, які б зробили нас розумнішими, такими, як усі люди? Ти ж сам подав мені цю ідею. От я й працював над препаратом, який би активізував процес мислення, впливаючи як на кору півкуль головного мозку, так і на певні підкіркові утворення. Зокрема на висхідну частину ретикулярної формації, що стимулює певні відділи мозку. До того ж…
— Досить, досить! — замахав рукою шеф. — Здається, вже все зрозуміло. Правда ж, колеги?
Колеги, кисло усміхаючись, мляво закивали у відповідь.
Але Клон питав далі:
— Мауї, скажи викладачам, у скільки разів твій препарат підвищує коефіцієнт інтелекту?
Мауї замислився.
— Не пам’ятаю точно. Чи то в два і три, чи то в два і чотири десятих раза.
Шеф крякнув і вдарив себе кулаком по коліну.
— Робота завершена? — спитав він, витираючи спітніле чоло.
— Не зовсім.
— Чому?
— Я ж уже казав. Мене зацікавила шаруватість сколапсованого об’єкта, і я…
— Треба негайно братися до роботи і довести все до кінця!.
— Це ви про сколапсований об’єкт? — спитав Мауї, наївно кліпаючи очима. — Я вже майже…
— Про який там об’єкт?! Препарат треба пустити в серію, і якнайшвидше! Оголошую це завданням номер один.
— Але ж ви досі казали, що завданням номер один є ефективне пальне для зорельотів.
— Який ти нетямущий, — усміхаючись, покартав його Клон. — Не розумієш хіба, що твій препарат дасть можливість усім людям свідомо керувати своїми нервовими процесами, як це роблю я. І тоді проблема пального для далеких зорельотів відійде на другий план.
Мауї ляснув себе по лобі.
— Я й не збагнув одразу! Препарат дороблю за місяць.
Клон обернувся до викладачів.
— Уся паша група візьметься до цієї розробки. Препарат буде готовий набагато раніше. І тоді впаде не тільки стіна, що відділяє нас від людей, а й стіна, що відділяє людей від зірок!
