У підводних печерах - Росоховатский Игорь Маркович (книги полные версии бесплатно без регистрации .TXT) 📗

— Вивчали море.

— Я знаю те, що вони вивчали, краще за них.

— Ого, та ти, виявляється, хвалько! Але я вірю тобі.

— Тоді ходімо.

— Ти бач, який настирливий, — посміхнувся Славко до товариша.

Але той навіть не помітив цього. Він прислухався до хворобливого тиску, що розходився від потилиці до скронь і заважав думати.

“Невже опромінення? Що завгодно, тільки не це!..”

Олег якось бачив, як помирала людина від променевої хвороби…

— Чи не перебратися нам у човен? — занепокоєно запропонував Жербицький.

Славко поглянув на нього і раптом подумав:

“Адже восьминоги можуть бути для нас важливіші за дельфінів, корисніші”.

Він здивувався цій своїй думці. Чому він так подумав? Голова йшла обертом, думки ледь ворушилися. А ця з’явилася легко. І до чого тут дельфіни й восьминоги?

“Треба швидше відправити октопуса нагору. Це зараз найважливіше. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника, розвідника, пастуха підводних табунів…”

“Восьминоги — ось наші найкращі союзники в морі, коли заприятелювати з ними”, — подумав Олег, забувши про небезпеку опромінення.

Відтак почав малювати в уяві всілякі варіанти використання восьминогів, і йому стало дуже приємно, ніби хтось увімкнув центр задоволення в його мозку. Не хотілося нічого робити, тільки б перебирав без кінця-краю варіанти! Голова вже не боліла, тиск пропав. Проте якийсь сторожовий пункт у його свідомості ще чинив опір, мов фанатик-вартовий, коли фортеця уже захоплена ворогом. І Олег усе-таки згадав про підводний човен, що чекав на них. Знову в потилиці загули свердла. Олег догадувався, що варто повернутися до попередніх роздумів — і свердла зупиняться, знову стане приємно, наче ти лежиш на пляжі біля моря під ласкавим сонцем. Та він напружив усю волю, звільнився від солодкої дрімоти, поглянув у затуманені очі товариша й покликав:

— Славко!

Той здригнувся, ніби прокинувся зі сну.

— Час уже перебиратися на підводний човен.

— Правильно! І зразу ж підійматись! Треба швидше доставити восьминога нагору. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника…

— А хлопці? Ти пропонуєш повернутися за ними потім?

“Як же я міг забути? Звідки це забуття? Схоже на гіпноз… Так, на гіпноз. Не можна розслаблюватись!”

Славко наче розірвав якісь липучі нитки, його думка раптом вирвалася на волю.

Почулося запитання восьминога:

— Я залишуся тут?

Цього разу воно пролунало не так, як раніше, — без улесливості й настирливо.

— Так, поки що залишишся, — відповів Славко. — На підводному човні немає акваріума. А коли підніматимемось нагору, заберемо й тебе.

19

У бортовому журналі підводного човна значиться запис:

“18.00. Чекали п’ять годин. Більше чекати не можемо. Починаємо підняття. На борту — керівник наукової експедиції гідробіологів. У тимчасовій загороді вантажного відсіку дресирований восьминіг, кличка — Мудрець…”

Два водолази в спеціальних важких скафандрах із захисними прокладками за розпорядженням командира підводного човна лишились у “дзвоні”. Славко теж хотів залишитися, але Жербицький заявив, що керівникові експедиції краще бути на своєму судні і звідти організувати пошук.

Коли дісталися на борт судна, Славко одразу зв’язався з базою і викликав загін водолазів. Потім зателефонував у Президію Академії наук і ще в кілька місць, звідки могла надійти допомога.

Тим часом Тукало переобладнав на судні басейн і помістив туди восьминога. Від добровільних помічників у Нечипора Арсеновича не було відбою, кожному хотілося поговорити з Мудрецем.

Спочатку Славко хотів розігнати цікавих, але всі спроби виявилися марними. Не діяли ні накази, ні умовляння. Та й часу в нього було обмаль. Довелося розмовляти з восьминогом у присутності всього натовпу. Якщо ця обставина непокоїла Славка, то восьминогові, навпаки, така увага до його персони була явно до вподоби.

У Славка жевріла надія, що цього разу восьминіг підкаже йому, де шукати Валерія й Косинчука.

Він почав допит, заздалегідь увімкнувши магнітофон.

— Мудрець, від твоїх відповідей залежить життя твоїх учителів. Розумієш?

— Так.

— Постарайся згадати, що вони казали перед тим, як піти із “дзвона”. Вони згадували про те, куди йдуть?

— Ні.

— А про те, що будуть робити? Може, один із них сказав: “Треба оглянути ущелину…”?

— Ні.

— Про що ж вони говорили?

— Про освоєння світу.

— Світу чи моря?

— Ви називаєте це морем, я — світом. Вони говорили про освоєння світу і про те, що восьминоги можуть допомогти людям.

— У чому?

— Розводити плантації водоростей і стерегти табуни риб. Будувати для людей великі “дзвони” на дні. Охороняти людей…

— Від кого?

— Від інших людей, які прийдуть на кораблях. Ми зможемо чіпляти міни до кораблів.

— Ти знаєш, що таке міна?

— Те, що приносить смерть. “Звідки він узяв про міни? — подумав Славко. — Хто йому таке наплів?” І почув відповідь:

— Люди розповіли. Це дуже цікаво. Можна убивати не по одному, а відразу багатьох…

Щоб відвернути увагу октопуса від небезпечної теми, Славко запитав:

— А ти хочеш допомагати людям?

— Так, так, так! Охороняти їх і чіпляти до кораблів міни. Бути розвідником і пастухом. Носити прилади. Знаходити щось і розмовляти з людьми. Знати, чого вони хочуть. Робити те, що вони хочуть. Не давати порад їм. Люди не мають потреби в порадах. Виконувати те, що накажуть. Ставити міни. Ставити так, щоб інші люди не знали…

Аркадій Пилипович поклав руку Славкові на плече, він теж хотів щось запитати восьминога.

— Отож ти, Мудрець, хочеш убивати людей? Чому? Ти не любиш їх?

— Люблю. Хочу робити те, що людям треба.

Славко стежив за восьминогом, спостерігав, як пульсує “лійка”, і дивувався:

“Як спрут розмовляє? Чим? Його м’язиста горлянка з дзьобом не придатна для цього. Припустімо, за допомогою “лійки”. Але тоді вона повинна бути хоча б на поверхні, а не у воді…”

Він побачив, як восьминіг підняв “лійку” над водою, і одразу виникло таке ж неприємне відчуття, як і в “дзвоні”, але значно слабкіше. Спрут утупився в нього, почав роздуватися, змінювати забарвлення. Славко почув щось таке, що зовсім не стосувалося їхньої розмови з спрутом. То були уривки зовсім сторонніх думок:

— Я не можу не думати про це!.. Не можу… Вас багато тут, дворукі!.. Краби…

Спрут зіщулився й затих. Одночасно припинилося і “свердління” в Славковій голові…

Клацнув вимикач магнітофона. Славко сховав апарат у чохол і квапливо пішов до каюти. Неймовірний здогад гнав його, змушуючи майже бігти. Він зачинив двері, повернув ключ. Тієї ж миті почувся стук. Довелося відчинити. Увійшов Аркадій Пилипович. Славко запитав:

— Ви теж помітили?

— Що?

— Його “лійка” була у воді. А ми чули слова… Та ж “лійкою” і не вимовиш складної фрази…

— Я помітив інше, — похитав головою Аркадій Пилипович.

Славко не став розпитувати, що саме помітив слідчий. Він швиденько увімкнув магнітофон. Почув шелестіння плівки в тих місцях, де мала звучати восьминогова мова, і побіг на палубу, до басейну.

Мудрець відповідав на запитання Тукала, але тої ж миті повернувся до Славка, хоча той навіть не встиг роззявити рота. “Мудрець, ти знаєш, де твої учителі? Де ті двоє?” — подумав Славко і почув відповідь:

“Не знаю. Уже казав. Не знаю”.

Люди ошелешено дивилися на восьминога. Вони не чули Славкових запитань і не могли збагнути, кому відповідає спрут.

“І все ж таки ти знаєш. Навіть, якщо вони не говорили, куди йдуть, то думали про це. Ти не можеш не знати. Чому ж не кажеш? Виходить, ти не друг, а ворог людей?”

“Друг, — відповів Мудрець. — Я не хочу завдавати людям болю”.

“Але якщо не скажеш, ми можемо не встигнути до твоїх учителів. Там, де вони зараз перебувають, — небезпечно”.

“Вам нічого поспішати. Я попереджав їх, але люди не потребують порад…”