Таємниця жовтої валізи - Романчук Олег Константинович (читать полностью книгу без регистрации .txt) 📗
Контакт (Найдосконаліша модель)
Капітан Лукаш уважно дивився на прибулого. Слідчий в Особливо Важливих Справах Людства мав нашивки полковника Космічної Розвідки. Високий, худорлявий, з гачкуватим носом, міцно стуленими губами і трохи примруженими очима, він справляв враження допитливої і напрочуд врівноваженої людини. Сивина на скронях робила полковника дещо старшим і поважнішим, ніж то звичайно буває в такому віці. Можливо, на довколишніх якось впливала Відзнака Доблесті, що сяяла на сорочці кольору хакі: невеличка золота змія, що кусає себе за хвіст — стародавній символ людини, котра почала пізнавати навколишній світ і саму себе. Нагороджували цією відзнакою тільки у виняткових випадках, за особливі заслуги в освоєнні космосу.
Капітанові Лукашу не було й тридцяти. Кремезний, трохи вайлуватий, він мало скидався на командира зорельота, хоча й був одягнений в голубу уніформу Третього Міжгалактичного загону, що діяв у сузір’ї Раф. Проте його послужний список був чи не найдовший в ескадрі: три медалі Першопрохідця і сім подяк од самого адмірала П’ятого космофлоту. Для дворічного командування “Омегою” — двадцять сьомим фотонним зорельотом-кліпером Четвертої ескадри це означало немало. Професійного вміння і відваги Лукашеві не бракувало.
Полковник подав посвідчення — круглий срібний жетон, на якому світними літерами були позначені ім’я, прізвище та посада: Жан Марк’є, Слідчий. Капітан уперше бачив так близько цей символ майже необмежених повноважень. Проте знав, що власник магічного кружальця — людина виняткової ерудиції й високого рівня підготовки до умов життя в космосі. Він знає його підступи і в багатьох складних ситуаціях може знайти єдино правильний вихід.
Лукаш мимоволі виструнчився. Що ж, тепер він зможе перевірити свої припущення.
— Всі матеріали готові, — доповів він. — Магнітофонні записи, відеокристали, бортжурнал. Ви дістанете вичерпну інформацію про надзвичайну подію, що сталася на “Омезі” під час польоту на Жаннетту — першу освоєну землянами планету в сузір’ї Раф. Я вам не заважатиму. Коли захочете зі мною побалакати, натисніть кнопку виклику чергового. Вона ось тут, на письмовому столі.
ЗАПИС У БОРТОВОМУ ЖУРНАЛІ ЗОРЕЛЬОТА “ОМЕГА”
СУЗІР’Я РАФ. РАЙОН С-001/Р.
Спостерігач Центру управління польотом зафіксував у Шостому квадраті появу гігантського метеорита. Згідно з підрахунками, ймовірність зіткнення — 47,58 відсотка. Командир наказав провести коригування маршруту.
БОРТОВИЙ ЧАС — 66.269
У роботі Навігатора помічено неполадки. Визначити новий курс неможливо. Оператори дошукуються причин розбалансування вхідних масивів комп’ютера. Всі інші системи корабля функціонують нормально.
…Імовірність катастрофи невпинно зростає. На шкалі детектора мерехтить цифра 56.29. Атмосфера на кораблі напружена. Друкарські пристрої видають незрозумілу інформацію. Оператори весь час займаються тестуванням блоків комп’ютера Навігатора. На зорельоті оголошено надзвичайний стан.
Штурман Ковальський.
Зореліт “Омега” був приречений. Мізерні шанси на порятунок ще лишалися, проте розраховувати на них серйозно не доводилось. У скрутній ситуації капітан Лукаш опинявся не вперше, проте цього разу він визнав своє безсилля перед таким збігом обставин.
Не підводячи голови, мовчки вислухав рапорт штурмана. Повідомлення лейтенапта Ковальського були невтішні. Здійснити маневр корабель так і не зміг, незважаючи на відчайдушні зусилля операторів Центру управління польотом.
Командир “Омеги” знав, що лейтенант із своїми людьми все ще намагається зробити можливе і неможливе, щоб урятувати зореліт. Але й людські резерви не безмежні. Тінь невимовного жалю набігла на капітанове обличчя, коли він нарешті зважився глянути на штурмана. Змарнілий, з червоними від безсоння очима Ковальський скидався на привид. А втім, Лукаш не сумнівався, що й у нього самого не кращий вигляд.
Клятий метеорит! По курсу зорельота несподівано з’явилась гігантська брила. В сузір’ї Раф завжди можна було сподіватися різних підступів, однак зустріч з колосом, якому не страшне навіть гравітаційне захисне поле фотонного кліпера, не було передбачене в проекті. Воістину фатальний збіг обставин. Зореліт уже ввійшов у гіперсвітловий режим, коли корабель веде електронний Навігатор і здійснити ручний маневр неможливо.
Клятий метеорит! Він був надто близько, щоб можна було сподіватися на щасливий кінець. Оператори вже двадцять сім годин сиділи за пультами, міняючи режими вводу аварійної інформації. Але марно. Комп’ютер Навігатора був безсилий перед такою несподіванкою. Він не міг навіть розв’язати задачу мінімізації наслідків катастрофи. На головному щитку приладів весь час блимало: “Аварійна ситуація!”
— У нас лишився єдиний вихід, капітане, — порушив мовчанку штурман.
Здогадатися, що запропонує леіітенант, було неважко. Лукаш одвів очі.
— Є якісь міркування? — Капітанові хотілося почути не те, на що він сподівався.
— Так. Зрештою, це не секрет. — Ковальський трохи насмішкувато дивився на свого командира, він знав, що діється в душі цієї неговіркої людини.
Капітан Лукаш ставився до лейтенанта більш ніж прихильно. Для молодого штурмана чартерний рейс на Жаннетту був першим самостійним кроком у Всесвіті. І ось відразу таке несподіване випробовування.
— Іншого вибору просто нема, — мовив Ковальський. — Ви самі чудово це розумієте. Я прошу дозволити мені провести внутрішній контроль за функціонуванням комп’ютера. Прокласти новий курс для зорельота може тільки Навігатор.
— Ви знаєте, чим загрожує людині таке спілкування з електронно-обчислювальною машиною? — Капітан говорив підкреслено офіційним тоном.
— Безперечно. Безпосередньо перевіряти блоки і вступати в інформаційний контакт з комп’ютером — це величезний риск. Під впливом полів різної природи в організмі цієї людини починаються необоротні процеси — патологічні відхилення. Біоконтактор прирікає себе на повільну смерть.
Командир не помітив на обличчі юнака нічого схожого на нервування, хоча штурман, безсумнівно, хвилювався.
Лукаш з жалем подумав, на яку небезпеку добровільно наражає себе цей хлопчина, щоб урятувати інших. Але чи можна зробити щось іще? Певно, лейтенант має слушність. Ніхто, крім нього, так досконало не знає внутрішньої будови комп’ютера. Клятий метеорит!
— Ви все продумали? — запитав капітан.
— Так. Це останній шанс зрозуміти дивну поведінку Навігатора. Адже в такому ж становищі можуть опинитися й інші.
Кодекс честі космонавта штурман знав чудово. Командир “Омеги” нарешті зважився…
ЗАПИС У БОРТОВОМУ ЖУРНАЛІ
СУЗІР’Я РАФ. РАЙОН С-002/Р.
Завдяки рішучим діям лейтенанта Ковальського катастрофу відвернуто. Навігатор вивів зореліт з небезпечної зони, проклавши найоптимальніший курс.
Штурман все ще непритомний. Лікар вважає, що у лейтенанта нервовий шок. Що його викликало — невідомо. В усякому разі, патологічних відхилень в організмі Ковальського не помічено.
У комп’ютері Навігатора оператори Центру управління польотом зафіксували неконтрольоване зростання швидкості виконання всіх операцій. Друкарські пристрої працюють в циклі, видаючи незрозумілі чисельні таблиці. Це дуже дивно, бо ніхто з залоги кліпера не цікавився у Навігатора цифровою інформацією.
Під час розмови з сержантом Реєм Хаккетом, який чергував у машинному залі, коли штурман намагався втрутитися в роботу комп’ютера, з’ясували цікаву деталь: перед тим, як втратити свідомість, Ковальський зробив спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Що може за цим критися?
Про всі події на зорельоті повідомлено Комісію у особливо важливих справах людства.
Командир зорельота капітан Лукаш.
Аварійна ситуація, яку зафіксувала спеціальна мережа відеокристалів, була вражаюче реальною. Проте Марк’є з досвіду знав, що піддаватись емоціям небезпечно — це може зашкодити слідству.
