Було, є i буде (на украинском языке) - Козинец Людмила Петровна (книги бесплатно без txt) 📗

Я перетнув тополиний парк i потрапив на розпечену привокзальну площу. Мiй тролейбус уже чекав мене, i, щоб не змушувати його гаяти час, я розпочав був рекордний спурт. Аж раптом чую:

- Хлопче, хлопче... зачекай хвилинку...

Хриплуватий жiночий голос - медовий, солодкий такий голосок...

У нашому популярному серед туристiв мiстi частенько доводиться слугувати Бедекером, тому з мiркувань жалiсливостi я зупинився, кинувши тролейбусовi прощальний погляд - вибач, мовляв. Кликала мене циганка. Тепер хвилин з десять я буду вiдкараскуватися вiд неї. Треба ж було менi гальмувати!..

Циганка чомусь мовчала. Була вона дуже молода. Синювато-засмагле обличчя з великими вологими очима й плавно заокругленим носом нiчого не додавало до середнього типу її одноплемiнниць. Заплетене у двi короткi коси тужаве волосся прикрашала ясно-червона iз золотими нитками хустка. Звичайна циганка, в зеленiй кофтi, у дзвонi рясної строкатої спiдницi, в зношених туфлях. Господи, i чому вони такi невибагливi в одязi? Циганка, здається, збентежилась пiд моїм безцеремонним оглядом.

- Ну, що тобi, вiльна донько степiв? Сигарету? Рано тобi ще. Монету, водички попити? Тримай. Поворожити? Я про себе все знаю i на три метри у землю бачу. Чого мовчиш?

Вона усмiхнулась. Усмiшка примирила мене з її диким виглядом.

- Ех ти, замордована мiська дитино. Все знаєш? Навiщо живеш? Краще застрелься.

I вона вiдвернулася. Це щось нове.

- Слухай-но, звуть тебе як? Часом не Клеопатрою? Скажи. Я дам тобi карбованця.

- Карбованця? Я тобi два подарую, тiльки йди собi. А звуть... Тетяною.

- Тетяною? Ну яка ти Тетяна?

Вона засмiялася. I її трохи грубувате обличчя вiдразу стало гарненьким.

- Добре, добре... хай не Тетяна. Тобi що?

Я знизав плечима. I справдi, що менi? Менi б зараз мою товсту котлету.

- Та нiчого. А ось i мiй тролейбус. Тримай карбованця, та нi, даю два.

Вона докiрливо хитнула головою, зсунула брови, глянула просто в очi. Я обернувся, щоб пiти i... не мiг рушити з мiсця. Ноги прилипли до асфальту. Обережно, щоб не впасти, оглянувся, скрутившись гвинтом. Циганочка дивилася на мене, примруживши одне око. Я суворо сказав:

- Кидай цi жарти. Знову не встигну у тролейбус.

Вона стрельнула поглядом на новенький тролейбус. Тiєї ж митi штанги з ляском злетiли з дротiв.

З кабiни вилiз водiй, натягнув рукавички, розпачливо втупився в дроти й вилаявся:

- Що за бiсова душа! Завжди на цьому мiсцi...

- Так... А що ти ще вмiєш?

Погляд циганки натрапив на огрядну жiнку в бiлому комбiнезонi. Жiнка спiткнулась об невидиму перешкоду i випустила з рук пачку ягiдного морозива, безповоротно заляпавши снiжну бiлину свого чудового комбiнезона.

- Я все зрозумiв. Бiльше не буду. Вiдпусти мене.

I ноги мої нарештi могли рухатись. Поправивши люрексову хустинку, циганочка пiрнула в людський потiк.

... Казала менi бабуся:

- Нiколи не ображай циган. Життя у них завжди важке було. Вони нiкому кривди не чинять, а вiддячити за кривду можуть. Нашлють хворобу яку... Силу вони особливу мають...

Все це, якщо хочете, можу вельми науковоподiбно пояснити. Ну, хоча б так. У мить гнiву мозок видає iмпульс енергiї, "лихої волi". Потрапляючи в "мозок-приймач", вiн на мить розлагоджує, руйнує баланс зв'язкiв. Як сигнал активної перешкоди у радiолокацiйному захистi. Псується настрiй, з'являються пригнiченiсть, передчуття лиха, головний бiль... А потiм усе це закрiплюється у пам'ятi, заростає перебiльшенням, пiдсвiдомим пiдтасуванням фактiв - i привiт. Розпорошується увага, з'являється роздратованiсть, вразлива людина i справдi може захворiти.

Найстрашнiше те, що практично все можна пояснити науковоподiбно. Взяти хоча б феномен знiмання лiвої панчохи англiйською вiдьмою або англiйську шпильку як вiрний засiб проти пристрiту. А що таке англiйська шпилька? Замкнений металевий контур. Простий i надiйний засiб, що екранує... антену мозку.

Або в медицинi. Пастер! Iмунiзацiя! Африканцi з давнiх-давен прищеплювали виразку свiйським тваринам. I вельми успiшно. Ера антибiотикiв! I в Древньому Єгиптi пережоване зерно зсипали в глечик, заливали водою та витримували якийсь час. Коли утворювалась плiснява, воду зцiджували й напували нею хворого...

Котлету я з'їв без всякого ентузiазму - у мене вiд злостi апетит зникає. Працювати сьогоднi не буду. Читатиму детектив: "...Годинник Бiг-Бена вiдбив полунiч... Лiтл Блонд, засунувши пiстолет за пiдв'язку панчохи, тремтячою рукою розчинила дверi спальнi пiдступного графа Деймо..."

Сусiд за стiною крутив циганськi романси. Я зняв з полицi товстий том Горького. Потiм дiстав Купрiна. Пiсля Купрiна взявся за Бунiна. Потiм знову до Горького. Пiд ранок вiдчув, що табiр iде в небо... Ех, чавела!

На роботу ледь не спiзнився: тинявся бiля вокзалу. Марно.

У лабораторiї панувало якесь безладдя i хаос. За законом пiдлоти, вiдключили воду та свiтло, а отже, i їдальня зачинилася. Довелося йти на поклiн до дiвчат з обчислювального. В їхнiх столах завжди були в наявностi i печиво, i чай, i кава, не було тiльки тарганiв.

...Казала менi бабуся:

- А дiда твого я причарувала. Я ж бо некрасива була, а вiн... Перший хлопець на селi, вся сорочка в пiвнях. Скiльки я через нього слiз пролила. А вiн, iрод, i не дивився у мiй бiк. То я з вiдчаю однiй бабi-шептусi i вклонилася - рядном бiлим та мереживом барвистим. Навчила вона мене. Зараз смiшно, а тодi вiрила. Ой, вiрила! А страшно ж як. Опiвночi, дитино, на русалчиному тижнi треба було вийти за ворота, простоволосою, босонiж та в однiй сорочцi. А побачив би хто? Засмiяли б... Вийшла я... Думаю - ну, дiвко, мабуть, ти з глузду з'їхала. Проте йду. Зiлля, квiтки рву, вiнок плету. Горобини гiлочку зламала - квiткувала саме вона, хмелю батiг вплела. Важкий вiнок, шия гнеться. Спустилася до рiчки. Вiд води теплом вiє, i туман по лощовинах стелиться. Риба на плесi грає. Зайшла я у воду по колiна, вiнок зняла й проказала те, чого шептуха навчила. А сказати ось як треба було...

Бабуся прикрила очi й заспiвала-запримовляла, ледь похитуючись в ритмi трохи моторошного та наївного заклинання:

- У морi-окиянi, на островi на Буянi лежить камiнь, а пiд камiнь той i вода не тече - анi рiчкова, анi джерельна. А пiд каменем тим сiм дверей пiд сiмома замками, на семи ключах, на семи засувах. За дверима споконвiчним сном сплять сiм дiвчат-сестер, ликом яснi горлицi, лише серцем - сiм звiриць...