Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » З далеких планет - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн бесплатно txt) 📗

З далеких планет - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн бесплатно txt) 📗

Тут можно читать бесплатно З далеких планет - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн бесплатно txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

2

Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потім і штани, Стьопа Лозніков ледве встигав наживлювати вудки. Він весело примовляв:

— Ще окунець… ще пліточка… ох, і здорово клює! Ти б, Петре, теж взявся за ловлю. Та й Захарові Івановичу теж не зашкодило б… Таку юшку зваримо для хлопців, що аж пальчики оближуть!

Його друг, Петро Селін, поляскав себе рукою по стегну й лінькувато відгукнувся:

— Неохота… у мене своє діло є. — І він знову заглибився в сторінки пошарпаного підручника, погладжуючи по спині вівчарку Джоя.

— Нічого, Стьопо, працюй самостійно, — відзначив і старший геолог Захар Іванович, зазираючи у відерце, де билася спіймана риба. — При такому кльові ти й сам цілком впораєшся. Та й пізнувато вже — незабаром сонце зайде, вистачить!.. Викупаємося ще разок— і я поїду додому готувати юшку. Не заважатиму вашій ночівлі на березі річки… А це що? — Він здивовано підвів голову.

З далеких планет - doc2fb_image_03000003.png

Джой скочив на ноги і стривожено дивився вгору.

На сутінковому вечірньому небокраї раптом з’явилася яскрава червона смуга. Спочатку коротка, вона немов стрілою пронизала потім небосхил і ввігналася, здавалося, просто в далекий синюватий ліс — десь кілометрів з п’ятнадцять звідси. А ще через кілька секунд у небі загуркотів уривчастий грім, його звуки долинали від дивної червоної смуги, що повільно розпливалася в сутіні. Джой наїжився і глухо загавкав.

— Метеор! — вигукнув Петро, відкидаючи книжку.

— Та ні, не метеор, а вже скоріш крупний метеорит, — сказав Захар Іванович. — Ого, такий гуркіт.

— А може, це міжпланетний корабель? — озвався Стьопа, забувши про вудочки. — Та ще й не який-небудь там, а з далеких чужих планет… Ну й здорово було б! А чому б і не так, Захаре Івановичу? — обернувся він до геолога.

— Хто ж його знає, — повільно відповів той. — Фантазувати, певна річ, можна скільки завгодно… Втім, метеорит і справді дуже великий.

Яскраво-червона смуга в небі вже розтанула. І сутінки, здавалося, ще більш згустилися над землею. З південного боку, звідти, куди впав метеорит, різко й несподівано промайнув порив вітру. І знову все затихло. Джой перестав гавкати й улігся на траві.

— Ну, купатися, так купатися! — рішуче заявив Петро.

За хвилину галасливе купання було вже в розпалі. Сміючись і відпльовуючись, Стьопа рятувався від Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собаці здавалося, що його друг перебуває в смертельній небезпеці. А коли Стьопа поринав, то Джой здивовано оглядався і, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти.

Захар Іванович виліз на берег.

— Ну, а тепер до побачення, хлопці! Диви, вже смерклося! — вигукнув він, хутко одягаючись. — Поки доїду, вже й ніч буде. Значить, переночуєте тут, на бережку, як домовилися, а завтра вранці — на базу. І без запізнень! Рибку я захоплю з собою, ранком для всіх зваримо юшку.

Захар Іванович почепив відерце з рибою на кермо свого велосипеда.

— Джой, ти лишайся тут, тут! Повернешся з хлопцями.

Джой крутнув хвостом. Разом з друзями він уважно дивився на постать Захара Івановича, що швидко зникала в мороці, а потім знову лінькувато поклав голову на лапи. Петро і Стьопа розпалили вогнище, закип’ятили воду, повечеряли смаженою рибою, нагодували й собаку. І тоді Стьопа знову сказав, поглядаючи на розсипані в нічному небі зірки:

— Звичайно, все це нісенітниця… а втім, коли б це й справді був не метеорит, а міжпланетний корабель з якоїсь іншої планети?..

Раптом Джой скочив на ноги. Його шерсть наїжилася.

— Що таке, Джой? — здивовано спитав Петро. Собака здригався від збудження, уривчасто гавкнув раз, другий, хутко рвонувся вперед і зник у темряві. Гавкання раптово обірвалося, немов собаці перехопили горлянку. І все затихло.

— Джой! Джой! Де ти? Джой, іди сюди!

Але собака безслідно зник, наче потонувши в нічному мороці.

— Куди він подівся? — Стьопа взяв палаючу головешку з вогнища і пішов у той бік, куди кинувся Джой, оглядаючи кущі й дерева. Незабаром він повернувся:

— Ні, нічого не видно. Немов провалився наш Джой… І головне — не гавкає! Треба взяти більшу головешку…

— Ні до чого все це, — спинив його Петро. — Що ти там знайдеш у цій темряві? Диких звірів тут немає, а люди… люди прийшли б сюди, до вогнища.

— А де ж тоді Джой?

— Ну, звідки ж мені знати? Побігає, побігає і прийде сам. Якщо він не гавкає, значить, загалом усе гаразд. Краще давай спати. Прокидатися ж доведеться вдосвіта.

Стьопа все ще тривожно оглядався. Потім він сказав:

— Ні, не подобається мені все це… Знаєш що? Давай повісимо одяг на дерева. Бо ж коли раптом хтось прийде сюди й забере все. га? Та й вогнище розпалимо велике…

— Дурниці, — вже сонно відгукнувся Петро. — Хто ж може опинитися тут? Ну, коли ти вже так хочеш, давай. Підстилки у нас є, і холодно, мабуть, не буде.

Через кілька хвилин вони вже лежали на підстилці. Вогнище рівло й яскраво палало, кидало відблиски на сусідні кущі. Петро заснув одразу. А ще трохи згодом заснув неспокійним сном і Стьопа.

3

Капітан прислухався і знову незадоволено потер себе над очима рукою, що раптом з’явилася. У нього, здається, боліла голова… Втім, це дрібниці… Головне діло — термінові дослідження. Він ще раз прислухався, скеровуючи довге вухо, що виникло в нього, у бік виходу з міжпланетного корабля. Так, було чітко чути, як зашурхотіли герметичні засуви в головному люці. За хвилину навіть легко війнуло свіже повітря з відчиненого люка. Значить, біля входу корабля щось відбувається…

Трохи згодом на порозі каюти з’явився начальник розвідки Номер Три.

Капітан нетерпляче спитав:

— Ну, і що?

— Завдання виконано, Капітане, — відповів начальник розвідки. — Наші розвідники взяли зразки нижчого типу тваринного світу. їх принесли сюди.

— Які ж вони?

— Нічого особливого, Капітане. Здебільшого, ссавці і птахи. Представники вимерлих на нашій планеті видів.

— Гаразд, ходімо, я подивлюся, — наказав Капітан.

У великій каюті корабля на підлозі лежали принесені розвідниками зразки. Капітан оглянув їх. Офіцери й розвідники стояли біля стін каюти, непорушно застигнувши. Тільки їх очі невідривно стежили за діями Капітана. В їх нерухомому погляді було щось, схоже з гострою уважністю спрутів чи кальмарів, холодною й безжалісною. Капітан пересувався на широких ступнях, які ставали чи м’якими на взірець лап звірів, чи жорсткими, наче ноги птахів, — залежно від того, на що він дивився. Ступні Номера Три і Номера Чотири також негайно змінювали свій вигляд; і розвідники, що стояли біля стін, теж раптово і дисципліновано надавали своїм нижнім кінцівкам точної форми ступнів Капітана, що змінювалися під час огляду.

— Так, — неуважно говорив Капітан, — ця істота, вкрита перами, з великими очима й насупленими бровами, мабуть, щось з позичила від предків наших стародавніх Молюсків: на це вказують її очі. Бачите, Номер Три? — він вказав пальцем раптово виниклої руки на вкриті каламутною плівкою зіниці мертвої сови.

— Гадаю, що саме так, Капітане, — чітко відповів начальник розвідки. Він делікатно помахував такою ж рукою, не насмілюючись вказати нею на птицю.

— А ці малесенькі рибки! Вони нагадують мені наші зворушливі домашні істоти, що їх розводять діти. Такі ж самі, милі й лагідні рибчинки з витонченими плавцями й хвостами… Слухайте, Номер Три, ці так звані люди все ж не настільки погані, як мені здалося спочатку, якщо вони здатні також любити малесеньких рибчинок, як і ми, Молюски!

— Пробачте, Капітане, — заперечив офіцер. — Розвідники доповідають, що біля вогню, запаленого людьми, вони бачили безліч кісток таких рибчинок. Даруйте, це здається потворним, але люди… люди, очевидно, вживають рибчинок як їжу! — Він насмілився навіть поморщитися, не чекаючи прикладу командира.

Перейти на страницу:

Бердник Олесь Павлович читать все книги автора по порядку

Бердник Олесь Павлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


З далеких планет отзывы

Отзывы читателей о книге З далеких планет, автор: Бердник Олесь Павлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*