Всі клопоти світу - Азимов Айзек (читать книги онлайн без TXT) 📗
Щороку перед вступом у зрілість молодим потрібні деякі пояснення. Дотепер, — він звертався безпосередньо до молоді, й у бік галереї його очі більше не дивилися, — ви ще не були особистостями в очах Мультивака, а лише там, де вас як таких переважно вирізняли ваші батьки або ж уряд.
Дотепер, коли надходила пора щорічного подання інформації, ваші батьки заповнювали за вас необхідні дані. А тепер настав час вам самим цей обов’язок перебрати на себе. Це велика честь, велика відповідальність. Ваші батьки повідомляли нам про вашу освіту, про хвороби, про звички та чимало інших речей. А тепер ви повинні повідомляти нам набагато більше: ваші найпотаємніші думки, ваші найприхованіші вчинки.
Це важко попервах, страшно навіть, але конче потрібно. Після ваших повідомлень Мультивак у своїй пам’яті матиме на всіх вас повний аналіз. Він розумітиме ваші вчинки й відрухи.
Таким чином Мультивак захищатиме вас. Якщо вам загрожуватиме нещасний випадок, він знатиме про це. Якщо хтось матиме щодо вас лихі наміри — він знатиме. Якщо ж вам спаде лихе на думку, він і це знатиме, вас завчасно зупинять, і не буде потреби вас карати.
Озброєний знаннями про вас усіх, Мультивак зможе допомагати Землі регулювати економіку і закони в ім’я загального добробуту. Якщо у вас виникнуть особисті проблеми, ви можете звернутися з ними до Мультивака. Знаючи про вас усе, Мультивак матиме змогу допомогти вам.
Відтепер вам потрібно буде заповнювати багато формулярів. Уважно міркуйте і відповідайте на всі запитання якнайсумлінніше. Хай вас не стримує сором’язливість чи обережність! Ніхто ніколи не дізнається про ваші відповіді, крім Мультивака, хіба що з’явиться доконечна потреба вивчити ваші відповіді для вашого захисту. Навіть тоді їх знатимуть лише спеціально уповноважені урядовці.
Може статися так, що вам заманеться в той чи інший спосіб трошки підправити істину. Не робіть цього. Ми все одно довідаємося. Всі ваші зведені докупи відповіді утворюють модель. Якщо деякі відповіді нещирі, то вони випадатимуть з моделі, і Мультивак одразу їх виявить. Якщо всі ваші відповіді нещирі, то це виллється у спотворену модель, яку Мультивак розпізнає. Отже, ви повинні казати правду…
Нарешті було по всьому, якщо не брати до уваги заповнення формулярів, церемонії та промови з цієї нагоди. Увечері Бен, зводячись навшпиньки, нарешті побачив Майкла, який усе ще був у формі для «параду дорослих». Вони радісно привітали один одного.
Брати разом підвечеряли, сіли в експрес і поїхали додому, окрилені й піднесені величчю пережитого дня.
Не диво, що вони не були готові до сюрпризу, що чекав на них удома. Їм аж мову відібрало, коли якийсь молодик із холодним обличчям зупинив їх перед рідним порогом; коли їх не пускали в дім, доки не перевірили документів; коли вони застали у вітальні своїх розгублених батьків із трагічним виразом на обличчях.
Джозеф Меннерс, набагато старіший на вигляд, аніж уранці, подивився глибоко запалими, розгубленими очима на своїх синів (один усе ще з формою новоспеченого дорослого, перекинутою через руку) і сказав:
— Я начебто під домашнім арештом.
Бернард Галлімен не міг прочитати та й не читав усього рапорту. Він читав лише підсумки, а вони були вельми втішні.
Здається, виросло ціле покоління, призвичаєне до думки, що Мультивак може передбачити задуми тяжких злочинів. Усім стало відомо, що агент Служби Запобігання з’явиться на сцену ще перш, ніж буде можливо вчинити злочин. Усі зрозуміли, що вчинення злочину тягне за собою неминуче покарання. Поступово всі впевнилися, що ніхто ніяким способом не перехитрить Мультивака.
І ось наслідок: кожен придушував у собі в зародку думку про злочин. А коли зникли навіть думки й коли потужність Мультивака зросла, то до щоранкових передбачень вже можна було долучити дрібніші злочини, і поширюваність цих злочинів також звужувалася.
Тож Галлімен загадав провести аналіз (за допомогою, звичайно, Мультивака) можливостей Мультивака щодо прогнозування захворювань. Незабаром можна буде звертати увагу лікарів на окремих пацієнтів, готових наступного року захворіти на діабет, зазнати нападу сухот чи стати жертвами ракових пухлин.
Дрібка завбачливості…
І відповідь надійшла позитивна!
А опісля принесли перелік можливих злочинів на день, і не було жодного умисного вбивства.
Галлімен у щонайліпшому настрої переговорив по внутрішньому зв’язку з Алі Отменом.
— Отмене, як там показники злочинів у щоденному списку пересічно за минулий тиждень проти першого тижня мого головування?
Понизилися, виявляється, на 8 відсотків, і Галлімен був на сьомому небі від щастя. Не його, звичайно, рук справа, але звідки про це знатимуть виборці? Він благословив свою фортуну, що привела його сюди у слушний час, в зоряну годину Мультивака, коли хвороби також можна буде віддати під опіку його всеосяжних охоронних знань.
Галліменові це буде на руку.
Отмен знизав плечима.
— Так-так, він щасливий.
— Коли проколюємо бульку? — запитав Лімі. — Нагляд за Меннерсом лише підвищив ступінь імовірності, а домашній арешт дав іще одне підвищення.
— Чи ж я не знаю? — роздратовано кинув Отмен. — Знати б ще причину!
— Може, як ви казали, спільники? Коли Меннерс вскочив у халепу, то іншим залишається або одразу завдати удару, або загинути.
— Якраз навпаки. Коли ми прихопили одного, то решта розсіється задля безпеки і зникне. Крім того, чому Мультивак не назвав спільників?
— Ну гаразд, повідомляємо Галліменові?
— Ні, ще ні. Ймовірність поки що лише 17,3 відсотка. Почекаймо на трошки вищу.
Елізабет Меннерс сказала молодшому синові:
— Бене, йди до себе в кімнату.
— Що сталося, мам? — запитав Бен, чий голос зривався через такий дивний фінал такого славного дня.
— Будь ласка!
Він нехотя подався геть, пройшов крізь двері на сходи, гучно тупаючи, піднявся догори і тихенько повернувся вниз.
А Майк Меннерс, старший син, новоспечений дорослий і надія сім’ї, запитав голосом і тоном, схожими на братові:
— Що сталося?
— Присягаю небом, синку, — відповідав Джо Меннерс, — що не знаю. Я нічого не зробив.
— Так, звичайно, ти нічого не зробив, — Майк із подивом глянув на свого щупленького і лагідного тата. — Напевно, вони тут тому, що ти маєш намір щось зробити.
— Та ні, не маю.
— Як може він, — сердито втрутилася в розмову місіс Меннерс, — намірятися зробити щось варте… варте всього цього? — вона повела рукою довкола, натякаючи на поліційну облогу будинку. — Пам’ятаю, коли я була ще дівчинкою, батько моєї подруги працював у банку, й ось одного разу йому дзвонять по телефону, щоб він дав грошам спокій. Він так і зробив. Ішлося про п’ятдесят тисяч доларів. Він їх не взяв. Лише збирався взяти. Тоді такі речі не сприймалися так спокійно, як тепер, — історія випливла. Ось чому я знаю про неї.
Підкреслюю, — провадила вона, повільно потираючи пухкі долоні, — йшлося про п’ятдесят тисяч доларів. П’ятдесят — тисяч — доларів! А все ж йому зателефонували, та й годі, — одна-однісінька телефонна розмова. Що б такого міг замислювати твій тато, що прийшов добрий десяток агентів і оточено будинок?
— Я не маю на думці жодного злочинного наміру, — заявив Джо Меннерс, у чиїх очах застиг біль. — Жоднісінького. Присягаюсь!
Майк, сповнений мудрості свіжоспеченого дорослого, допитувався далі:
— Може, щось підсвідоме, тату? Якась образа на інспектора?
— Щоб я аж готував на нього замах? Дурниці!
— А вони, тату, не кажуть, у чім річ?
— Ні, не кажуть, — знову втрутилася мама. — Ми вже питали. Я заявила, що сама вже їхня поява безчестить нас у громаді. Вони мали бодай сказати нам, про що йдеться, щоб ми могли якось виправдатися, пояснити.
— А вони не хочуть?
— Ні та й ні.
Майк стояв, широко розставивши ноги, руки глибоко в кишенях.
— Оце-то так, мам! — стривожився він. — Мультивак не робить помилок.
