Машина забуття - Заяц Владимир Аполлинарневич (читать книги полностью txt) 📗
Я передав матоду по рації, що вийти не зможу, бо підвернув ногу, і запропонував разом летіти на Базу. “Вася”, повагавшись, погодився. Ми полетіли паралельними курсами. Я уважно стежив за діями мого супутника і вчасно помітив, що ваговоз почав розвертатися до мене головними дюзами. “Еге, голубчику, — подумав я, — видно, ти хочеш мене підсмажити!” Мій корабель мав більшу маневреність, і я встиг випередити матода. Я розвернув корабель і вдарив по ваговозу вогнем з обох дюз. Його обшивка танула, наче масло. Вибухом матода викинуло з кабіни, але він ухитрився, як п’явка, вчепитися за обшивку мого корабля. Його кігті лишали глибокі борозни на обшивці. Я пробував захопити матода маніпулятором і кинути його в ізоляційну камеру. Але матод рвонувся і, залишивши в маніпуляторах свій кіготь, став поволі віддалятися від корабля. Так закінчилась моя зустріч з цим перевертнем.
Тепер про справжнього Васю… Цей ледар довідпочивався до того, що опинився в давно минулому часі і змушений був вилетіти в час реальний, щоб дочекатися моменту, коли можна було б повернутися на Базу. Кілька місяців він просидів на одному з супутників Юпітера, граючи з аборигенами в шашки-піддавки та інші інтелектуальні ігри. Отоді матод і вкрав його ваговоза, скориставшись із легковажності пілота.
Матодів кіготь зберігається в мене під склом у сусідній кімнаті. Якщо вам цікаво, можете подивитися. Прошу.
Вклонившись із старомодною грацією, Антоній Ендотеліус пропустив гостей уперед. Гості квапливо ввійшли до кімнати. Старий космогатор швидко натиснув кнопку біля входу, і груба сталева брила впала згори, закривши гостям шлях назад.
На стіні засвітився екран, з якого іронічно всміхався Ендотеліус-молодший, старий космогатор, колишній Надзвичайний Інспектор.
— Ви дуже необережні, панове матоди, — глузливо мовив вів. — Знаючи вашу мстивість, я давно чекав на вас. Але кривава помста не вдалася з вашої ж вини. Вас виказали насамперед ваші рукавички, під якими ви сховали свої кігті. Безглуздо! Хто ж у таку погоду носить рукавички? Я добре знаю свого онука: він так сліпо не кориться моді. Тепер про каву. Каву по-гуарамськи не може випити жодна людина, крім мене. Її п’ють мешканці Гуарама, які мають надміцний семишаровий шлунок. А моя люлька?.. Тютюн, який я курю, зроблено з деревини псевдодуба. Дим з моєї люльки такий ядучий, що від нього якось загинув навіть Космічний Кашалот. А ви почали вихваляти аромат цього диму.
Матоди всім тілом бились в двері зачиненої кімнати, дерли її кігтями і вили так страшно, що навіть за броньованими дверима ставало моторошно.
— Я вас залишаю і сподіваюсь, що ви не ображатиметесь на мене за це, — всміхнувся Антоній Ендотеліус. — Піду повідомлю Раду про свій вилов. Нехай присилають комісію.
ПРО ВСЯК ВИПАДОК
— Ви не питаєте, навіщо я вас викликав? — Щоки начальника управління порожевіли — він був молодий і не вмів приховувати почуттів.
— Думаю, Фрагус, що ви мені про це скажете самі, — байдуже відповів космогатор Антоній Ендотеліус-молодший.
Начальник зніяковів ще більше.
— Ви… ви… — затинаючись, мовив він. — Може, ви… ну… я маю на увазі моє призначення. Але не думайте, що вас недооцінили. Як начальник управління, безперечно, ви були б на голову вищі за мене. Але ж таких виконавців, як ви, таких віртуозів просто немає, і через те…
Ендотеліус заперечливо махнув рукою.
— Стривайте, Фрагус, ви мені просто лестите. Як найскромніша людина в управлінні, не можу вам цього дозволити, хоча, як найправдивіша людина в об’єднанні, мушу сказати, що в ваших словах щось та є.
На обличчі Ендотеліуса з’явився звичайний добродушний вираз, на губах заграла усмішка.
— Ну, гаразд, — сказав Фрагус, — тоді до діла. До нас дійшли чутки, ніби на одній з планет нашого Всесвіту, Каріні, порушується ізомірність простору. Повторюю: це тільки чутки, неофіційні відомості, але наслідки можуть бути такі серйозні, що необхідна ретельна перевірка. Якщо порушується ізомірність простору, починає підводити і математичний апарат: у множинності, де еквівалентні два будь-які сусіди, не будуть еквівалентні елементи, що стоять по краях. Тобто порушується транзитивність! Сподіваємось, ви розумієте, як це небезпечно?!
Ендотеліус недбало кивнув.
— Не гайте часу. Ви говорите про елементарні речі. Ближче до діла!
— Гаразд! Планета Каріна міститься в секторі ХАУ 310/45 ДН. Фізики і математики буквально наводнили її, вивчаючи незвичну аномалію. З житлом там тепер сутужно. Але для вас, я гадаю, це не буде проблемою.
Антоній Ендотеліус поблажливо усміхнувся і ледве втримався, щоб не поплескати Фрагуса по плечу.
— Все буде якнайкраще. Ендотеліус і не в таких бувальцях бував. Не сумнівайтесь. Через кілька днів я привезу вам абсолютно вичерпну й точну відповідь. До побачення.
Антоній Ендотеліус підбадьорливо кивнув Фрагусу і попрямував до виходу.
— Послухайте, Ендотеліус! — крикнув йому начальник навздогін. — Візьміть до уваги колоритну особливість тієї планети: шістдесят п’ять і три десятих процента її населення — математики.
— Візьму, — Антоній махнув рукою і важко ступив у проріз дверей, що несподівано виникли там, де ще мить тому була суцільна стіна.
Магнітоплан, клацнувши захватом, зупинився біля реалізаторія. Ендотеліус відчинив дверцята першої вільної кабіни і рішуче ступив усередину, при цьому боляче вдарившись головою об низько розміщений енергоблок.
— Неподобство! — процідив він крізь зуби. — Для кого вони роблять такі душогубки?! Невже не можна було зробити їх сантиметрів на п’ятдесят вищими?
Не перестаючи лаятись, він набрав на пульті потрібний код, засвітилася зелена лампочка, і змодульований потік хвиль, що ніс у собі інформацію про структурні особливості тіла славного космогатора, вирвавшись із мегаантени, помчав через надпростір до далекої планети.
Реалізувався він без пригод і, передбачливо зігнувшись у три погибелі та все ще обмацуючи ґулю на голові, вийшов з кабіни. З висоти оглядової площадки Антоній подивився на місто і розчаровано чмихнув: угору тяглися стоповерхові споруди, стільки ж поверхів, мабуть, ішло в глибину. У всіх напрямках через місто пролягали багатоярусні швидкісні траси на міцних полібетонних опорах. Будинки-пелюстки і будинки-квіти приємно урізноманітнювали цю стандартну картину.
Отже, насамперед треба було влаштуватися в готелі і завтра зранку почати роботу. Він піднявся на естакаду і викликав кабіну, яка за лічені хвилини переправила його до Потрібного місця. Космогатор вийшов на площу, — і те, що він побачив, змусило його замислитись: перед готелем була величезна черга, яка тяглася на кілька кварталів.
У черзі сиділи й стояли зовсім різні люди, але поводились вони однаково: якийсь час відчужено дивилися в порожній простір перед собою, потім раптом жвавішали, метушливо діставали з кишені кіберпам’ять і, квапливо ковтаючи слова, починали щось нашіптувати в неї. Від найближчих кандидатів у постояльці до космогатора долинали окремі слова: “Математичне сподівання… Необхідно навісити квантор… За допомогою методу універсальної конкретизації…” Слова зливались у невиразний гомін, який можна було почути хіба що на переповнених вокзалах.
Антоній зупинив якогось перехожого і звернувся до нього:
— Скажіть, будь ласка, що це за люди там у черзі?
— А, це? — кивнув перехожий. — Це приїжджі математики. Ма-те-ма-ти-ки з великої літери! Он той, худорлявий…
— Добре, добре! — поспішив перервати його Ендотеліус, відчувши, що розмова може ввійти в непотрібне русло. — А чого вони тут? Чого їх так багато?
Перехожий глянув на Ендотеліуса так, наче той спитав його про щось непристойне.
— Приїхали, то й приїхали. Виходить, треба було.
