Легенди про зоряних капітанів - Альтов Генрих Саулович (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации txt) 📗
Вдень приходив мовчазний лаборант. Похмуро, не дивлячись на машину, він відтворював на шахівниці партії, зіграні в різний час видатними шахістами. Об’єктив “холодильника” висувався до краю і нависав над шахівницею. На лаборанта машина не дивилася. Вона байдуже реєструвала інформацію.
Експеримент, для якого створили шаховий автомат, наближався до кінця. Було ухвалено організувати публічний матч між людиною і машиною. Перед матчем гросмейстер став ще частіше з’являтися в інституті. Гросмейстер розумів, що програш майже неминучий. І все ж він уперто шукав слабких місць у грі “холодильника”. Машина ж, наче догадуючись про наступний поєдинок, з кожним днем грала все сильніше і сильніше. Вона блискавично розгадувала найдотепніші плани гросмейстера. Вона громила його фігури раптовими і винятковими за силою атаками…
Незадовго перед початком матчу машину перевезли до шахового клубу і встановили на сцені. Гросмейстер приїхав у найостаннішу хвилину. Він уже шкодував, що згодився на матч. Було неприємно програвати “холодильникові” на очах у всіх.
Гросмейстер вклав у гру весь свій хист і всю свою волю до перемоги. Він вибрав початок, який йому ще не доводилося грати з машиною, і гра відразу ж загострилася.
На дванадцятому ході гросмейстер запропонував машині слона за пішака. З жертвою слона пов’язувалася тонка, наперед підготована комбінація. Машина думала дев’ять секунд — і відхилила жертву. Від цього моменту гросмейстер знав, що неминуче програє. Однак він продовжував гру впевнено, зухвало, ризиковано.
Ніхто з присутніх у залі ще не бачив такої гри. Це було надмистецтво. Всі знали, що машина постійно виграє. Але цього разу становище на шахівниці змінювалося так швидко і так різко, що неможливо було сказати, хто здобуде перемогу.
Після двадцять дев’ятого ходу на табло машини спалахнув напис: “Нічия”. Гросмейстер вражено подивився на “холодильник” і примусив себе натиснути кнопку “Ні”. Заметушилися, перебудовуючи світловий візерунок, індикаторні вогні — і завмерли насторожено.
На одинадцятій хвилині машина зробила хід, якого найбільше побоювався гросмейстер. Відбувся швидкий розмін фігур. Становище гросмейстера погіршилося. Однак на сигнальному табло машини знову з’явилося слово “Нічия”. Гросмейстер уперто натиснув кнопку “Ні” і повів ферзя в майже безнадійну контратаку.
Система слідкування машини одразу почала рухатися. Скляне око об’єктиву втупилося в людину. Гросмейстер намагався не дивитися на машину.
Поступово у світловій мозаїці індикаторних ламп почали переважати жовті відтінки. Вони ставали дедалі інтенсивніші, яскравіші — і нарешті згасли всі лампи, крім жовтих. На шахівницю упав золотистий сніп променів, на диво схожих на тепле сонячне світло.
В напруженій тиші поклацувала, перескакуючи з поділки на поділку, стрілка великого контрольного годинника. Машина думала. Вона думала сорок три хвилини, хоч більшість присутніх у залі шахістів вважала, що думати власне нема над чим і можна сміливо атакувати конем.
Зненацька жовті вогні згасли. Об’єктив, невпевнено здригаючись, зайняв звичайну позицію. На табло з’явився запис зробленого ходу: машина обережно пересунула пішака. В залі зчинився галас; багатьом здавалося, що це був не кращий хід.
Через чотири ходи машина визнала свою поразку.
Гросмейстер, відштовхнувши стілець, підбіг до машини і ривком підняв бічний щиток. Під щитком спалахувала і гасла червона лампочка контрольного механізму.
На сцену, яку одразу заповнили шахісти, насилу пробився юнак, кореспондент спортивної газети.
— Чи можна вважати за доведене, — запитав він, — що машина грає гірше від людини?
— Схоже на те, що вона просто здалася, — невпевнено промовив хтось. — Так чудово грала — і раптом…
— Ну, ще що вигадайте, — заперечив один з відомих шахістів, — буває, що й людина не помічає виграшної комбінації. Машина грала на повну силу, та можливості її обмежені. Тільки й того.
Гросмейстер повільно опустив щиток машини і повернувся до кореспондента.
— Отже, — нетерпляче повторив той, розкриваючи блокнота, — яка ваша думка?
— Моя думка? — перепитав гросмейстер. — Ось вона: вибув з ладу тригерний ланцюжок у сто дев’ятому блоці. Звичайно, хід пішаком не найсильніший. Але зараз важко сказати, де причина і де наслідок. Можливо, випадіння цього тригерного ланцюжка завадило машині знайти ліпший хід. А можливо, вона справді вирішила не вигравати — і це коштувало їй пробитих струмом тригерів. Адже й людині не легко пересилити себе…
— Але ж нащо їй здався цей слабкий хід, нащо їй було програвати? — здивувався кореспондент. — Якби машина вміла мислити, вона прагнула б до виграшу.
Гросмейстер здвигнув плечима і посміхнувся:
— Хтозна… Іноді набагато людяніше зробити саме ненайліпший хід.
До зльоту готовий!
Маяк стояв на високій скелі, що висунулась далеко в море. Люди бували на маяку лише зрідка, щоб перевірити автоматичне обладнання. Метрів за двісті від маяка над водою здіймався острівець. Багато років тому на острівці, мов на постаменті, поставили космічний корабель, що повернувся на Землю з далекого рейсу. Такі кораблі було невигідно знову відправляти в космос.
Я прибув сюди з інженером, що наглядав за маяками на всьому Чорноморському узбережжі. Коли ми зійшли на верхній майданчик маяка, інженер передав мені бінокля і сказав:
— Буде шторм. Дуже вдало: перед негодою він завжди оживає.
Червонувате сонце тьмяно відсвічувало на сірих гребенях хвиль. Скеля кромсала хвилі, вони огинали її і з шумом дерлися на слизьке, іржаве каміння. Потім, гучно зітхнувши, розтікалися спіненими струмками, відкриваючи дорогу новим хвилям. Так наступали римські легіонери: передня лава, завдавши удару, відходила назад крізь розімкнений стрій, який потім змикався і з новою силою йшов на приступ.
У бінокль я міг добре роздивитись корабель. Це був дуже старий двомісний зореліт типу “Дальній розвідник”. У носовій частині виділялися дві акуратно залатані діри. Вздовж корпусу проходила глибока вм’ятина. Кільце гравітаційного прискорювача було розколене на дві частини і сплющене. Над рубкою повільно обертались схожі на конуси шукачі давно застарілої системи інфразвукового метеоспостереження.
— Бачите, — сказав інженер, — він відчуває, що буде шторм.
Десь тривожно крикнула чайка, і море відгукнулось глухим буханням хвиль. Сірий серпанок, що з’явився над морем, поволі затягував обрій. Вітер підіймав до хмар посвітлілі гребені хвиль, а хмари, обважнілі від негоди, спускались до води. Від дотику неба і моря мав розгулятися шторм.
— Ну, це я ще розумію, — казав далі інженер. — Сонячні батареї живлять акумулятори, і електронний мозок керує приладами. Але решта все… Іноді він наче забуває про землю, про море, про шторми і починає цікавитись лише небом. Висувається радіотелескоп, антени локаторів повертаються і вдень, і вночі… Або інше. Раптом підіймається якась труба і починає розглядати людей. Взимку тут бувають холодні вітри, корабель обростає кригою, та слід лише з’явитися на маяку людям, і крига одразу зникає… До речі, на ньому й водорості не наростають…
Море наступало на острівець. Хвилі накочувались одна за одною — і кожна наступна була вища і дужча за попередню. Скільки сягало око, все було вкрите сірими хвилями. На кораблі засвітились штормові вогні.
— Ну от, бачите! — переможно вигукнув інженер. — Зараз він увімкне свій прожектор. Часом мені здається, що він злетить. Візьме і злетить… Був я тут якось уночі, так до цього часу… Розумієте, Місяць здіймався над морем, і корабель… він просто-таки тягся до нього. Ця труба, антени і ще якісь штуковини он там, позаду рубки, — все було націлене на Місяць. Містика!..
Я пояснив інженерові, що ніякої містики тут нема. На кораблях, поставлених на вічний якір, не відключають електронної апаратури. Це потрібно, щоб корабель сам про себе турбувався; вживав заходів проти корозії, зледеніння, не допускав скупчення пилюки і бруду, сигналізував про непередбачену небезпеку. Буває, що електронний мозок робить і те, в чому зовсім нема потреби: веде спостереження за Місяцем і зірками, реєструє космічні промені, магнітні бурі… Але злетіти в космос корабель не може: на ньому нема екіпажу, нема пального, немає основних агрегатів гравітаційного прискорювача.
