Таємниця затоки Здохлого кита - Михановский Владимир Наумович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗

В поліцейській дільниці одного з районів міста було вчинено дивовижну крадіжку. Конфісковані дорогоцінності, гроші й навіть дефіцитні променеві відмикачі сейфів – усе лишилось незаймане. Зникла тільки одежа.

Зухвалий злодій усе обставив зі знанням справи: він мав рукавички, аби не лишити сліду від пальців, узуванка його була, очевидно, змазана якоюсь рідиною, що перешкоджала собаці взяти слід, а сторожовим роботам було кинуто по жмутку паклі, просякнутої алкалоїдом, який запаморочливо діяв на електронний мозок.

– Ну й безглузда крадіжка! – не переставав обурюватися заступник начальника дільниці. – Затратити стільки праці, вдатися до таких засобів перестороги і взяти мізерію!

– Хіба мало божевільних у цьому місті, – флегматично зронив начальник. – Їм би звиватись у гамівній сорочці, а вони ходять на волі, та ще й роблять свій бізнес…

Приблизно так само наслідки операції Флетчера (а костюм містера з зарослим переніссям викрав не хто інший як він) оцінив шеф бюро розшуку. Правда, його здивував інший бік цієї історії.

– Божевільний, – сказав він, – нащо ти приволік весь костюм? Досить було самої бляшки.

– Дуже ж бо я хвилювався, – виправдовувавсь Флетчер, переступаючи з ноги на ногу. – Ніяк не міг її, кляту, намацати. Отож прихопив із цим ганчір’ям.

Коли всі вікна було задраєно і черговий робот зачинив за собою двері, начальник бюро з радісним хвилюванням увімкнув у підсилювальну систему бляшку – технічне чудо, на яке він поклав мало не третину свого капіталу.

Вадою бляшки було те, що записувала вона все поспіль, і подеколи годинами доводилось вислуховувати всілякі нісенітниці на кшталт нудних інтимів клієнта з дружиною.

Ось і тепер початок був зовсім нецікавий. Шеф невдовзі навіть куняти став під монотонне потріскування розрядів та короткі пустопорожні фрази. І раптом він аж підскочив: у кімнаті зазвучав голос президента «Уестерн компані».

– Технічно все лишається як і раніше, – казав той. – Від вас, любий Жуль, ми чекаємо тільки одного: керівництва.

– Але послухайте… – В голосі президентового співрозмовника почулися запопадливі нотки. – Ми ж домовлялися з вами заздалегідь, що після цього… е-е… досліду я буду вільний. Тепер усе обертається інакше.

– Вашу безпеку я гарантую, – холодно заперечив президент.

Слухаючи подальшу розмову, начальник бюро розшуку з досадою пересвідчився, що йдеться про щось досить добре відоме обом співрозмовникам, але зовсім для нього незбагненне. Звичайно, все це підтверджувало безпосередній зв’язок між Жулем та президентом Уестерна. Але яка від того втіха!… Аж раптом містер Жуль в суперечці з президентом сказав:

– А ви скільки заробили на «бородатих»?

Шеф подався вперед, до болю в пальцях стис бильця крісла.

– Правильно, компанія дещо на цьому мала, – по паузі сказав Жулеві президент. – Але й нам ці «хлопчики» влетіли в копієчку.

Далі знов розмова торкнулася чеків, якихось недоплачених сум, біострумів…

Начальник бюро розшуку натис кнопку виклику.

– Джона Варвара, – кинув він роботові, що майже зразу появився в дверях.

Нечутно, мов привид, робот зник.

Шеф вважав Джона Варвара одним із найдосвідченіших своїх детективів і часто радився з ним з приводу найкаверзніших питань.

Коли Варвар з’явився на виклик, начальник бюро коротко переказав йому зміст записів, зроблених на бляшці.

– Як бачите, – на закінчення сказав він, – ви недарма прилаштували цю штуковину до піджака того суб’єкта. Гадаю, його треба взяти. До нього тягнуться всі ниточки.

– Але зробити це варто якнайделікатніше.

– Для цього, Джоні, я й викликав вас, – довірливо сказав шеф. – Успіх операції дасть нам… Ну, ви самі розумієте. На карту поставлено все… Одне слово, кого ви візьмете з собою?

Джон подумав.

– Флетчера, – нарешті сказав він.

– Що ж, не заперечую. Витрати хай вас не бентежать…