Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (книги читать бесплатно без регистрации .txt) 📗
- Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, - сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. - Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити
- Я - Навратiл! Викликаємо "Промiнь"! - почулося раптом з динамiка приймача.
- Я - Чан-су. Слухаємо.
- Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря - без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною. В скелях є розгалужений печерний лабiринт, що нас дуже втiшило. Це буде чудесний захисток вiд бурi й поганої погоди, а також зручнi сховища-склади. Водночас цi печери полегшать нам геологiчну розвiдку нижчих шарiв грунту.
Роздiл V
Неприємна
зустрiч
- Працює як годинник! - спокiйно сказав Краус i вимкнув двигун "Стрiли". - Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?
- Не заперечую, - озвався Грубер. - Треба тiльки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, якi вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стiнки лiтака броньованi.
Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих iстот, а потiм поснули.
Першим прокинувся Грубер. Вiн хруснув суглобами, сiв. Його дуже здивувало те, що в кабiнi лiтака темно.
"Невже я проспав аж до вечора?" - подумав вiн i, глянувши у вiкно, ахнув з подиву.
До лiтака прихилився величезний лист з товстим мiцелiєм. За цим - ще один i ще. Все довкола було так щiльно заповнене лускатими стовбурами, паростками та листям, що неба зовсiм не було видно.
- Вставай, вставай! - Грубер почав торсати свого товариша. - Хтось перенiс нашу "Стрiлу" в чагарник!
- Що?.. Що таке?.. - загорлав спросоння Краус. - Що за дурницi ти плетеш? - вiн схопив пiстолет i пiдскочив до вiкна. - Овва!.. Негайно треба подивитись, чи не сталося чого з лiтаком!
Вiн пiдбiг до дверей, вiдiмкнув. Але знадвору їх щось тримало. Тiльки при дуже сильному натиску вони трошки вiдчинились. Краус ледве просунув голову назовнi.
- Дверi пiдпирає товста гiлка... Як ми могли потрапити в цi хащi - не розумiю!
- Замкнись! Можливо, для нас тут приготували якусь пастку, - крикнув Грубер i пiдбiг до радiостанцiї. - Я негайно покличу на допомогу Навратiла.
Одчайдушний заклик Грубера зразу зiпсував приємний настрiй розвiдувальнiй групi, яка вже вирушила назад до рiчки пiсля огляду плоскогiр'я.
- "Стрiла" важить кiлька десяткiв тонн, адже це не iграшка! - похмуро сказав Мадараш.
- Таку iграшку може зрушити з мiсця хiба тiльки велетень, - додала пригнiчена Свозилова. - Я так тiшила себе думкою про майбутню зустрiч з мислячими створiннями, а тепер треба боятися, що нас ненароком розчавлять...
Северсону хотiлося пiдбадьорити Алену, але вiн марно шукав заспокiйлих слiв.
Подорож проти течiї рiки була значно важчою. Чоловiки часто змiнювали один одного бiля весел. Свозилова боязко озиралася на всi боки.
- Не знаю гiршого почуття, анiж невизначенiсть i невiдомiсть, яка витiкає з незнання, - урвав напружену мовчанку Мадараш. - Ми зараз на становищi первiсних людей, якi вiд страху перед невiдомим вигадували рiзноманiтних духiв, релiгiю. Зважимо тверезо: якщо квартяни - велетнi, як могли вони пролiзти в наш лiтак i вкрасти двi чашки?
Слова Мадараша трохи заспокоїли вчених.
- Тваринний свiт планети також цього не пiдтверджує, - жваво погодився Навратiл. - Ми тут не бачили досi бiльшої тварини, анiж...
Вiн не закiнчив. Весла креснули повiтря. За iнерцiєю академiк похитнувся назад i випав з човна.
Северсон i Мадараш одночасно перехилилися через борт, щоб допомогти товаришевi, i враз вигукнули злякано. Човен, пiднятий невiдомою силою, був уже за кiлька метрiв вiд поверхнi рiки. Навратiл одчайдушно махав руками у водi. Вiн показував кудись перед собою i швидко, наскiльки вистачало сили, поплив до берега.
Тiльки тепер ученi помiтили, в яку небезпеку вони потрапили. З води висувався величезний ящiр. Човен з пасажирами сидiв на його головi.
Потворi, видно, не сподобалась незвична шапка. Велетень стрiпнувся i одним махом скинув з себе неприємний тягар.
- До берега! Аленко, тримайся мене!! - вигукнув Северсон, тiльки-но троє потерпiлих виринули на поверхню.
Гнанi iнстинктом самозбереження, вони через кiлька секунд були бiля Навратiла. Вiн допомiг їм вибратись на твердий грунт.
Часу на тривалi роздуми не лишалося. В такi хвилини єдине правильне рiшення - втеча. На щастя, берег в цих мiсцях був пустельний, i нiщо не заважало пересуванню.
Мадараш озирнувся.
- Зачекайте, зачекайте! - сказав вiн, одсапуючи. - Потвора видається миролюбною. Слiд було б трохи подивитись на неї.
Величезна тварина з плескуватою головою була, очевидно, потривожена мандрiвниками так само, як i вони нею. Вона витягувала шию i вилуплювала червонуватi очi, щоб краще розглядiти небачених гостей, але за хвилину втратила iнтерес до людей, якi стояли нерухомо. Потiм зацiкавилась човном. Нахилилась до нього, розкрила хвилясто викроєну пащеку i спробувала схопити його зубами. Рот був замалий для того великого шматка: човен вислизнув i поплив за течiєю. Потвору це вразило. Вона пiдвела голову i скоса стежила за рухомим предметом; потiм, набравшись хоробростi, посунула за ним.
- Рухається дуже швидко! - занепокоєно зауважив Навратiл.
- Будемо сподiватись, що тiльки в водi, - прошепотiла Свозилова:
- Не втрачаймо виграного часу, - сказав Мадараш. - Адже ми зовсiм беззбройнi: рушницi лежать десь на днi рiчки.
Северсон стурбовано роздивився круг себе.
- Треба якнайшвидше досягти безпечного мiсця. Погляньте - iдеальнi обороннi позицiї! - показав вiн на схил, усiяний величезними брилами камiння. - За мною!
Як тiльки потвора помiтила, що люди тiкають, вона залишила човен i кiлькома моторними рухами досягла берега.
- Це не плазун! Дивiться, воно має ноги! - вигукнув Северсон.
Справдi, насилу витягаючи з води своє важке тiло, чудовисько гупало по мокрому пiску чотирма товстими кiнцiвками; за мить над гладiнню води з'явилась наступна пара нiг, а потiм - ще одна...
- Жах! Має нiг бiльше, анiж усi ми вкупi! - прошепотiла Алена. - А за нами - голий схил...
